Методичні вказівки

Передусім студенту потрібно розкрити поняття "праця" і його значення, зрозуміти, що являє собою суспільна організація праці, які є форми суспільної організації праці залежно від форм власності. Слід врахувати – трудове право регулює трудові відносини, які виникають із застосування працівниками здібностей до праці, а також інші, тісно пов'язані з трудовими, суспільні відносини.

Серед суспільних відносин, що становлять у своїй сукупності предмет трудового права, головне місце займають трудові відносини. Студенту необхідно охарактеризувати специфічні риси трудових відносин, відмінності від цивільних відносин, пов'язаних з працею.

У систему суспільних відносин, що становлять предмет трудового права, крім власне трудових, входять також відносини, які тісно з ними пов'язані, передують, супроводжують їх або витікають з них. Це – організаційно-управлінські відносини в сфері праці; відносини щодо працевлаштування; соціально-партнерські відносини; відносини по професійній підготовці і підвищенню кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві; відносини по нагляду і контролю за охороною праці і дотриманням трудового законодавства; відносини по вирішенню трудових спорів. Необхідно охарактеризувати кожний з цих видів відносин.

Визначення предмету трудового права має особливе значення, адже тільки окресливши коло суспільних відносин, які в даний час становлять предмет, можна встановити сферу застосування трудового законодавства. Приступаючи до цього, необхідно мати на увазі чотири положення.

Перше. Україна здійснює перехід від адміністративно-планової економіки до ринкових відносин. У сфері застосування праці це відображається функціонуванням підприємств різних форм власності – державних, комунальних, колективних, приватних, причому всі вони є рівнозначними. Такі підприємства як роботодавці мають однакові спільні права і обов'язки щодо працівників, які на них працюють.

Друге. При становленні ринкових відносин трудові відносини значно урізноманітнилися. З'явилося три відносно самостійні категорії працюючих: наймані працівники (залежна праця), працюючі власники (незалежна, самостійна праця) – члени кооперативів, колективних підприємств, господарських товариств, фермерських (селянських) господарств; працівники, подібні до найманих (залежна праця із виконанням особливих функцій) – державні службовці, судді, прокурорсько-слідчі працівники, атестовані співробітники органів внутрішніх справ, служби безпеки, військовослужбовці.

Третє. Трудове право за своєю сутністю є правом захисту інтересів людини праці, захисту працівника від експлуатації з боку роботодавця. Вивчаючи наступні теми, студенти зможуть пересвідчитися у тому, що ціллю норм трудового права є регламентація триваючих трудових відносин у процесі праці (а не разових завдань), встановлення мінімальних гарантій (наприклад, мінімальної відпустки, мінімальної зарплати), захисних процедур (наприклад, підстави і порядок звільнення з ініціативи власника). Основним принципом трудового права є положення, згідно з яким правовий стан працівника не може бути погіршано стосовно встановленого законодавством рівня, але може бути покращено шляхом встановлення додаткових соціально-трудових пільг роботодавцем.

Четверте. Україна вступила у Раду Європи і прагне брати рівну участь у Європейському Союзі. Це накладає певні зобов'язання щодо врахування зарубіжного (у першу чергу, європейського) і міжнародного законодавства, у тому числі, трудового. Указом Президента України від 11 червня 1998 року затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу (ЄС), якою передбачено адаптацію трудового законодавства України до законодавства ЄС, поступове його приведення у відповідність до європейських стандартів. У даний час предметом правового регулювання зарубіжного трудового права виступає наймана праця.

До речі, декілька слів про регулювання трудових відносин у державах СНД. Що стосується найманих працівників, які працюють на державних підприємствах, а також у недержавних організаціях, то питання про регулювання їхньої праці вирішене однаково: на них повністю поширюється законодавство про працю. Стосовно регулювання трудових відносин, які засновані на членстві у корпоративних організаціях, існують дві моделі.

За першою моделлю такі відносини регулюються законодавчими актами про відповідний вид корпоративної організації та її статутом (див. КЗпП України). За другою – вказані відносини регулюються законодавством про працю з певними особливостями, які передбачені законодавством і установчими договорами та локальними актами відповідних корпоративних організацій (див. ст. 2 КЗпП Республіки Білорусь; ст. З КЗпП Республіки Молдова).

Враховуючи наведене, зробимо висновок – предметом трудового права виступають відносини щодо застосування найманої праці, які виникають на підставі трудового договору (договору найму здатності працівника до праці) між власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою і працівником, а також відносини, тісно пов'язані з трудовими. Сферою застосування трудового права виступають підприємства усіх форм власності, тобто статус найманого працівника на підприємстві будь-якої власності, як і у фізичної особи (підприємця, приватної особи), є однаковим. Це положення відображено у частині 1 ст. 3 КЗпП України.

Згідно із ч. 2 ст. 3 КЗпП України особливості праці членів кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. Тобто правовий режим роботи працюючих власників може мати суттєві відмінності від умов, передбачених трудовим законодавством. Але є суттєве застереження: гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів для таких працівників мають надаватись у порядку, передбаченому трудовим законодавством.

Що ж стосується правового режиму осіб, подібних до найманих працівників – суддів, прокурорів, державних службовців тощо – їх праця регулюється трудовим законодавством з урахуванням особливостей, передбачених спеціальним законодавством щодо конкретної категорії осіб.

Слід відзначити, що вказана модель не закріплена в законодавстві належним чином. Так, ст. 3 не містить вичерпного переліку працюючих власників, зокрема, не враховані інші колективні підприємства, господарські товариства. Не перераховані всі категорії працівників, особливості праці яких встановлюються спеціальним законодавством (ст. 7 КЗпП України). Є суттєві суперечності між ст. 3 і ст. 21 КЗпП України. Очікується, що ці недоліки будуть враховані при підготовці нового Трудового кодексу України.

Не можна минути ще одного питання. Трудове право зорієнтоване на колективну працю. Трудова діяльність окремої особи, – письменника, художника, яка не пов'язана із застосуванням найманої праці і яка виконується власними силами, на власний ризик, – трудовим законодавством не регулюється.

Студенти повинні ознайомитися з різними точками зору про "широку" і "вузьку" сфери трудового права, зокрема роботами проф. О.С. Пашкова, проф. В.І. Нікітінського, проф. Р.З. Лівшиця, проф. В.І. Прокопенка, проф. О.В. Смірнова, проф. О.І. Процевського. Слід також проаналізувати позицію "львівської школи" юристів-вчених.

Студенти не завжди звертають увагу на те, що предмет трудового права це не тільки власне трудові відносини (в теорії трудового права їх називають індивідуальними трудовими відносинами). Такі відносини складають основу (ядро) предмету трудового права. Крім них, до предмету входить також велика група відносин, тісно пов'язаних з трудовими. Деякі з них передують виникненню індивідуальних правовідносин – це відносини щодо зайнятості і працевлаштування громадян; професійного добору, профнавчання, перенавчання; інші – супроводжують трудові, це – організаційно-управлінські відносини у сфері праці, відносини соціального партнерства, щодо встановлення умов праці та ін.; третя група – відносини, які виникають після припинення трудових – відносини по розгляду трудових спорів. Вказаним відносинам слід дати належну характеристику.

Якщо при характеристиці предмету трудового права треба визначити, що або яке коло суспільних відносин регулює вказана галузь права, то метод трудового права відповідає на питання, як, якими засобами, заходами провадиться це регулювання. Під методом слід розуміти засіб, спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов'язки, характер взаємовідносин суб'єктів, правові засоби впливу у випадку порушення наданих прав і обов'язків.

Розглядаючи питання про поняття методу трудового права і його особливості, студент повинен розкрити наступні способи правового регулювання праці: поєднання законодавчого і договірного способів регулювання, централізованого і локального регулювання; участь працівників у правовому регулюванні праці через трудові колективи, профспілкові або інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи; єдність і диференціація трудового права; наявність специфічних засобів захисту трудових прав; поєднання рівноправності сторін із підляганням їх у процесі праці правилам внутрішнього трудового розпорядку. Характеристику методу трудового права необхідно проводити з урахуванням нових ринкових умов праці.

Необхідно пояснити систему трудового права і систему трудового законодавства, їх співвідношення, які групи норм утворюють інститути Загальної й Особливої частин.

Система трудового права – це науково обґрунтована класифікація правових норм, що передбачає розподіл їх на Загальну й Особливу частини, а також на правові інститути за предметною ознакою регулювання. В основі системи трудового права лежить предмет регулювання, тобто суспільно-трудові і деякі інші відносини.

Правові норми, що регулюють трудові і тісно пов'язані з ними суспільні відносини, можна поділити на дві основні групи. Перша група норм визначає загальні питання регулювання трудових відносин та інших тісно пов'язаних з ними відносин (вони носять загальний характер і рівною мірою застосовні до всіх або більшості правових інститутів). Ці норми становлять Загальну частину трудового права. Вони визначають предмет трудового права, це норми-принципи, норми-задачі, норми, що визначають правовий статус суб'єктів трудового права та ін. Особливу частину становлять норми, котрі регулюють окремі елементи трудових відносин, а також відносини, похідні від трудових.

До Особливої частини зараховують такі інститути:

• працевлаштування і зайнятість;

• трудовий договір;

• робочий час;

• час відпочинку;

• нормування праці;

• оплата праці;

• дисципліна праці;

• матеріальна відповідальність сторін трудового договору;

• охорона праці;

• пільги для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

• трудові спори;

• нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю.

Система трудового права закріплена передусім в КЗпП України.

Система трудового законодавства на відміну від системи трудового права, що включає в себе правові норми, являє собою сукупність нормативних актів про працю. Система трудового права і система трудового законодавства повністю не збігаються.

Потрібно виділити ще систему науки трудового права, яка вивчає трудове право шляхом комплексної розробки певних правових поглядів, висновків і міркувань. В основному вона відповідає системі трудового права, однак система науки трудового права ширше за систему галузі трудового права, між ними є відмінності. Так, у системі науки трудового права досліджуються питання міжнародно-правового регулювання праці, порівняльного трудового права, історія розвитку трудового права тощо.

Трудове право потрібно відмежовувати від суміжних галузей права (цивільного, адміністративного, права соціального забезпечення) за його предметом і методом.

Необхідно розуміти зміст і співвідношення функцій трудового права на сучасному етапі, серед тенденцій його розвитку вказати на необхідність посилення захисної функції, розширення сфери договірного регулювання трудових відносин, удосконалення механізму здійснення соціального партнерства на всіх рівнях та ін.

Функції трудового права – це основні напрями впливу його норм на поведінку (свідомість, волю) людей в процесі праці для досягнення цілей і завдань трудового законодавства. Крім регулятивної і охоронної, трудове право виконує такі функції:

• соціальну;

• захисну;

• виробничу;

• виховну.

Ситуаційні задачі та завдання для самостійної роботи

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
МОДУЛЬ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ	\|	Задача 1

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.