• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

У найголовніших вихідних положеннях функціональної теорії

стверджується, що:

Доповнення Р.Мертона

Проблема соціальної інтеграції

Основні складові структурного функціоналізму

• соціальні види діяльності є функціональними для всієї соціальної системи (функціональна єдність);

• елементи соціальної системи виконують соціальні функції (функціо#

нальна універсальність);

• тому ці елементи необхідні для системи (функціональна примусо# вість);

• функції поділяються на очевидні і латентні (приховані).

Р.Мертон, погоджуючись із цими положеннями, вносить свої допов2 нення. Повна функціональна єдність суспільства зазвичай суперечить фактам; соціолог повинен дослідити ступінь реальної інтегрованості суспільства. Соціальні явища можуть мати різні наслідки — сприяти інтеграції суспільства чи порушувати її; це виявить конкретний аналіз. Потреба певних функцій ставить проблему необхідності соціальних інститутів, які мають забезпечувати розподіл цих функцій і не допускати їхнього змішування чи невиправдану концентрацію. Соціолог також має чітко розрізняти мотиви й функції, шукати і досліджувати не лише очевидні, а й приховані, неусвідомлені функції та їхні віддалені наслідки. У цілому завданням соціології є пояснення соціальної організації і поведінки людей з незацікавленого погляду спостерігача через копіткий і ретельний аналіз.

У дослідженні соціальних систем і соціальних структур Р.Мертонробить акцент на властивих їм конфліктах, суперечностях, відхиленнях, дисфункціях, двоїстості. Інтеграція суспільства є для нього радше явищем проблематичним, таким, що трапляється зрідка. Різні ступені інтеграції встановлюють межі спектра: від повної згоди (консенсусу) до повної розбіжності (диссенсусу). Предметом уваги Р.Мертона є саме ситуації, близькі до розбіжностей, які порушують єдність суспільства. Йому належить ідея конфліктності суспільства, яку можна подолати шляхом зміни соціальної структури і створення нових відповідних організацій.

Отже, основними складовими теорій структурно-функціональ- ного аналізу є:

• розгляд суспільства як системи взаємопов’язаних структур, що

складають його й утворюють єдине ціле; всі елементи системи залежні один від одного в силу різних виконуваних ними функцій;

• розуміння соціальних інститутів (держави, церкви, профспілок тощо)

не так як самостійних утворень, як частин соціальної системи, що впливають на функціонування всього суспільства;

Конфлікто2 логічна парадигма

Конфлікти як органічний стан суспільства

Позитивна роль конфлікту

• визнання індивіда (діючої особистості) як основного елемента системи; він входить до соціальної структури суспільства через виконувану ним соціальну роль;

• твердження, що суспільне життя залежить від солідарності, засно# вується на взаємодії та співробітництві діючих у ньому індивідів;

• положення про те, що в основі соціального життя лежать норми й цінності; воно включає певні обов’язки людей і необхідність соціального контролю;

• висновки, що соціальні системи є інтегрованими і тяжіють до стабільності; дисфункції у суспільстві — це ненормальний, патоло# гічний стан, який слід змінювати на краще; велику роль у цьому відіграє соціологія, бо саме вона здатна виявляти соціальні відхилення і попереджати про них відповідні соціальні інститути.

У середині 60#х рр. XX ст. у західній соціології виникає свого роду повстання проти монополії на істину структурно#функціонального підходу, в якому чільне місце посідає теорія конфлікту, або конфлікто# логічна парадигма. «Теорії порядку» протиставляється «конфліктна теорія», ідеї «соціальної рівноваги» — ідея «соціальної зміни». Одним із перших критиків теорії структурного функціоналізму стає американ# ський соціолог Чарлз Райт Міллс(1916—1962). Він вважає, що теорія Т.Парсонсанедосконала, бо формує переконання щодо гармонійності інтересів, стабільності, порядку суспільного життя, ігноруючи при цьому нестабільність і конфлікти, притаманні будь#якому суспільству. Інший американський соціолог Льюїс Козер(нар. 1913) не лише фіксує конфліктність як органічний стан соціальної системи, а й висловлює парадоксальну на перший погляд думку про позитивну роль конфлікту. Конфліктні процеси за певних умов сприяють збереженню, зміні й пристосуванню соціальної системи до нових обставин, її життєздатності й стабільності. Не може існувати повної згоди або відповідності в інтересах різних людей, тому соціальна напруженість у суспільстві є постійною; але конфлікт, особливо соціально контрольований, дозволяє очищати повітря, яким дихають його учасники, краще пізнавати одне одного і внаслідок цього навіть зближуватися у межах якоїсь спільноти. Конфлікт із зовнішнім ворогом, вважає Л.Козер, допомагає підтримувати згуртованість групи і суспільства в цілому. Конфлікт, нарешті, сприяє соціальним змінам і виникненню нового, він стимулює відкриття в економічній і технологічній сферах.

Трохи інше тлумачення конфліктів містить у собі «конфліктна модель суспільства» німецького соціолога Ральфа Дарендорфа(нар. 1929).

Конфліктна модель суспільства

Основні риси конфліктної парадигми

Його концепція заснована на чотирьох положеннях, протилежних до положень структурно#функціонального аналізу:

• кожне суспільство безперервно перебуває у процесі постійних змін —

зміни повсюдні;

• у кожному суспільстві є незгоди й конфлікти — соціальні конфлікти є повсюдними;

• кожний елемент у суспільстві сприяє його інтеграції та змінам;

• кожне суспільство ґрунтується на насильстві одних його членів над іншими.

Суть соціального конфлікту в теорії Р.Дарендорфа зводиться до антагонізму влади і спротиву: діалектика влади й опору владі є рушійною силою історії, а влада неминуче породжує конфлікт. Визнаючи конф# лікти природним станом суспільства, Р.Дарендорф (як раніше А.Смолл) вважає, що їх слід регулювати й не допускати «соціальних потрясінь». Цю думку продовжує американський соціолог і економіст Кеннет Боу- лінґ(нар. 1910). Він наголошує, що конфлікт — велика руйнівна сила, і соціологія повинна досліджувати динаміку кризових ситуацій, щоб умож# ливити контроль над конфліктами і не допустити руйнації суспільства.

Отже, основними рисами конфліктної парадигми є визнання, що:

• соціальні системи роздирають суперечності;

• соціальні системи прагнуть до змін;

• в основі соціального життя лежать непримиренні інтереси, тому конфлікт є постійним, органічним внутрішнім станом кожної соціальної системи;

• соціальні конфлікти мають радше позитивне значення для суспіль# ства, оскільки сприяють його адаптації до змін, появі нового й прогресу в кінцевому підсумку;

• соціальні конфлікти вимагають соціального контролю з метою запо# бігання соціальним вибухам і повної руйнації соціальної системи; соціологія посідає провідне місце у профілактиці конфліктів та їх оптимальному розв’язанні.

Переглядів: 323