До другої гілки теоретичного соціологічного знання належать інтер- претативні парадигми, скеровані на дослідження не суспільства в цілому з його структурою та функціями, а на вивчення дій окремих людей і малих груп. Серед них на чільному місці символічний інтеракціонізм (від англ. interaction — взаємодія). Ця течія визначається принциповою
Соціальний процес
та його зміст
відмовою від дослідження макропроцесів та аналізу матеріальних фак# торів, що зближує її з соціологічною феноменологією. Символічний інтеракціонізм намагається подолати протиставлення людини й суспіль# ства або їх розгляд як самостійних автономних підсистем, що характерно для структурного функціоналізму. Водночас намагання досягнути цієї мети призводить представників символічного інтеракціонізму до визнання пріоритету соціального над індивідуальним. Усі ці положення можна знайти у концепції американського соціолога Джорджа Міда(1863—1931) та його послідовників.
Дж.Мід та його учні вважають центральною категорією «соціальний процес», або «соціальний акт», який ототожнюється з безперервною, постійною зміною і розвитком. Змістом соціальних процесів є взаємодія індивідів у групі та суспільстві. Все інше, що існує у соціальному просторі, є наслідком соціального процесу взаємодії — і соціальний світ, тобто суспільство в цілому, і середовище соціальної діяльності, і сам індивід. Отже, індивід з’єднується з суспільством через взаємозв’язок з іншими людьми, що відображено у схемі: