Суспільство та його розвиток.

3.1. Насамперед постмодернізмом заперечується ідея еволюції та соціального прогресу і натомість висувається теза про дискретність історії. Замість довгого ланцюга неперервного історичного розвитку за висхідною історія розглядається як певний дисконтинуїтет (за висло# вом того самого М.Фуко), або постійні розриви неперервності. Ці постійні розриви усвідомлюються як відсутність закономірності, а історія стає сферою дії позасвідомого в усіх його іпостасях (колективного, індивідуального, культурного, політичного, соціального тощо). Якщо ж прогрес і допускається, постмодерністи проповідують ідею його зростаючої плюралістичності, багатоваріантності, чергування прогресу і регресу тощо (А.Геллер, Ф.Фехер; С.Леш, Дж.Юррі).

3.2. Сучасний стан суспільства називають «мутопією» (від лат. mutare — змінювати і давньогрецького topos — місце), тобто він становить собою постійну мінливість, здатність до мутацій. Термін «мутопія» запровад# жений угоро#американським вченим І.Чічері-Ронайі означає перетво# рення суспільства на спільноти споконвічних кочівників#номадів, відірваних від материнського ґрунту, корінь етнічності тощо. Іншою назвою для людей, що живуть у такій мутопії, є запропонований Д.Гар- вейвираз «покоління кіборгів». Кіборги формуються внаслідок процесу зрощування людини у своєму побуті з сучасною «хайтек» (або високою технологією). Сформувався й сучасний специфічний модус життя таких людей з притаманною йому нестримною гонитвою за новаціями техно# генної цивілізації та цілковитим браком моральних орієнтирів. Логічним вислідом такого умонастрою є прагнення позбутися історії та пов’язаного з нею комплексу відчуттів і уявлень традиційної культури як непотребу: почуття відповідальності, емоційних зв’язків, національного самовиз# начення, усієї традиційної системи авторитетів.

4. Однак насправді центральним пунктом концепції постмодернізму

є сукупність якісно нових уявлень про сучасну (вірніше, постсучасну, якщо дотримуватися термінології постмодернізму) людину. Постмо# дерністська доктрина вперше в історії соціологічної думки зосередила увагу на комплексній проблемі людини в сучасному зміненому світі та на питаннях інтерперсональної (тобто міжособистісної) взаємодії, які в сучасних умовах набувають дедалі більшого значення. Ці уявлення, втім, не є притаманними всім постмодерністам. Виразно проявляється існування двох підходів до розуміння й відчуття людини.

Людина як децентрований суб’єкт

і дивід

Суперечлива ідентичність:

«Я»

та «Інший»

4.1.1. Для одних постмодерністів нова ситуація людини отримує означення «смерть суб’єкта», коли мається на увазі просвітницька й позитивістська за характером людина доби модерніті (або індустріаль# ного суспільства). Такий індивід, людина з її раціоналізмом, обожненням науки й техніки, вірою у безмежний прогрес людства, з цілісною системою цінностей та моральних принципів поступово зникає, вмирає. Його місце заступає так званий децентрований суб’єкт (за виразом Ж.Лакана), або дивід. «Децентрований суб’єкт» означає нове створіння техногенної цивілізації з розщепленою свідомістю, прогресуючим зменшенням питомої ваги раціональних складників і відповідно збільшенням значення позасвідомих складників його внутрішнього світу. Якийсь один (як це було раніше) центр духовного всесвіту людини зникає; людина стає дедалі децентрованішою, багатограннішою, множиннішою. Другий термін — дивід — вживається на противагу традиційному поняттю «індивід» (або неподільний), вперше запровад# женому ще Ціцерономдля означення людини в її цілісності, як чогось неподільного, як найдрібнішого соціального атома. Постмодерна епоха призводить до появи істоти фрагментованої, розірваної, позбавленої цілісності, яка здатна неодноразово ділитися, утворюючи щораз най# примхливіші комбінації різноманітних станів і характеристик, — тобто до появи дивіда (подільного). Тому для цієї групи постмодерністів суб’єкт та індивід справді вмирають і народжується глибоко нещасна сучасна людина, загублена в холодному і жорстокому всесвіті, у суспільстві «кривавої повсякденності», позбавленому пам’яті та мрії.

4.1.2. Провідним сюжетом в описах такої сучасної людини є супереч# лива ідентичність особи. Раніше вважалося, що людина переживає почуття неперервної самототожності з цілісним образом свого «Я», в його нероздільній єдності зі всіма соціальними зв’язками (Е.Еріксон). Тепер ідентичність розуміється як почуття перервної самототожності, іншої в кожний інший момент, до того ж внутрішньо дискретної, де співіснують

«Я» та «Інший» (таку ситуацію описує П.Рікеру книжці 1990 р. «Сам як інший»). Поява і закріплення в ідентичності людини певного

«Іншого» є проявом дивідності особи та амбівалентності (або двоїстості, суперечливості) її духовного світу. Інколи стосовно такої особи вживається термін «фрагментований суб’єкт», в якого немає фіксованих, стабільних, незмінних характеристик. Ж.Лаканз цього приводу пише, що «Я» людини ніколи не може бути визначене, бо воно завжди в пошуках самого себе і здатне бути представленим лише через «Іншого».

Постсучасна людина як нормальна адаптована особа

Постмодернізм і соціологія

Чи є Україна постмодерною?

4.2. Інша група постмодерністів наполягає на безболісному пережи2 ванні людиною своєї сучасності та на досить легкому пристосуванні особи до неї. Для сучасної (або постсучасної) людини, на їхню думку, харак# терними є більша стурбованість якістю життя (включно з умовами праці), прагнення досягти успіху в соціальному плані, але найбільше — потреба захистити цінності індивідуального, приватного життя, індиві# дуальне право на автономність, невтручання суспільства у справи конкретної людини, право на щастя. Для такої сучасної людини притаманна нетерпимість до будь#яких проявів приниження гідності особи.

Загалом соціологія виявилася краще пристосованою від багатьох гуманітарних наук до появи постмодернізму. Багато в чому це стало можливим завдяки існуванню в її структурі інтерпретативного напряму з його увагою до різноманіття спроб дослідження і пояснення феноменів людського менталітету, пошуків сенсу та значень інтерсуб’єктних сто# сунків тощо. Соціологія також як свою складову має емпіричні дослідження, які з часом дедалі більше дистанціювалися від теорій класичного зразка і вимог створення єдиної всеосяжної теорії суспіль# ного розвитку. Нарешті в арсеналі соціології останнього часу набирали ваги якісні методи досліджень із їхнім зануренням у повсякденне життя людей, спробами проникнення вглиб внутрішнього єства людини.

Поява постмодерністської доктрини на Заході, безперечно, викликає певні спроби її осмислення у так званих посткомуністичних країнах та прагнення адаптувати цю доктрину до нових реалій цих суспільств, до практичної діяльності, зокрема, соціологів. Можна стверджувати, що соціологія посткомуністичних країн досить легко сприйняла та модифікувала відповідно до своїх умов західний постмодерністський дискурс. Сьогодні в літературі про Україну можна знайти багато публі# кацій соціологів, які вважають українське суспільство таким, що бодай формально відповідає уявленням постмодерністів, тому що в цьому соціумі дивовижним чином переплелися риси архаїки, сучасності і навіть постсучасності (див., зокрема, публікації Л.Сокурянської, С.Катаєвата інших). Це деякі прикмети осучасненого феодалізму з існуванням олігархів та структур їхнього панування на підвладних територіях; регіоналізмом, децентралізацією влади, елементами натурального господарства тощо. Це й ознаки суспільства, яке поволі модернізується і де з’являються острівці нормального підприємництва, деякі компонен# ти демократії, нові верстви і групи населення зі зростаючим усвідом# ленням своїх специфічних інтересів та опором тиску владних структур

тощо. Це також поодинокі риси власне постмодерного устрою — такі як швидке розповсюдження інформаційних технологій та їх проникнення у повсякденне життя зростаючої кількості непересічних і навіть пересічних громадян; руйнація старої системи цінностей і соціальних лояльностей та болісне народження нових, амбівалентних і часто неспівставних, цінностей і життєвих орієнтирів, що проявляється у розщепленій свідомості особи, котра досить зручно і комфортно почу# вається у всіх своїх іпостасях, і т. ін.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Емпірична соціологія	\|	Що чекає соціологію у майбутньому?

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.