• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Етносоціологія

ТЕМА 6

Етносоціологія та предмет її дослідження

Визначення етносоціології

Специфіка етносоціології як науки

Предмет етносоціології

Етносоціологія — це порівняно молода спеціально соціологічна наука, що виникла на межі етнографії і соціології. Сам термін «етносоціологія» складається з двох слів різного походження: етнос (від грец. ethnos — народ) і соціологія (від лат. societas — суспільство і грец. logos — вчення). Тому буквально цей вислів означає вчення про суспільство та місце в ньому народів. Етносоціологію визначають як науку, що досліджує походження, суть і функції різноманітних етнічних спільнот з метою виявлення основних тенденцій їх утворення, розвитку та взаємозв’язків з іншими етносами, а також механізмів входження їх у систему соціаль# них відносин.

Специфіка етносоціології полягає в тому, що вона вивчає особливості та форми суспільного (соціального) життя етносів, народів та інших етнічних утворень як сукупних історичних суб’єктів, тобто аналізує взаємозв’язок і взаємовплив соціального, з одного боку, й етнічного — з другого. Конкретніше (і в цьому ми погоджуємося з думкою харківського соціолога В.Арбеніної)предметом дослідження етносоціології, прита# манним лише їй, є етносоціальні спільноти і групи, які розглядаються як цілісні соціальні утворення, а також закономірності їх формування та функціонування. Це відповідає специфіці соціології як науки, що вивчає цілісність суспільства через функціонування його різноманітних підструктур, суб’єктів суспільного життя. У цьому випадку наголо# шується, що основним предметом етносоціології є дослідження життє# діяльності етнонаціональних спільнот і груп насамперед як соціальних суб’єктів, процес досягнення ними соціальної зрілості.

Відтак в центрі уваги етносоціології перебувають такі проблеми, як визначення природи і сутності різноманітних форм об’єднання людей на етнічній основі, процес набування номінальними групами власти# востей колективного суб’єкта, рівні його соціальної зрілості. Серед інших проблем етносоціології можна назвати розвиток національної свідомості й самосвідомості, національної/етнічної ідентифікації, мобілізації та консолідації етнонаціональних груп, якісні і кількісні зміни, котрі відбуваються в їхньому складі та в основних сферах життєдіяльності. На думку цього харківського соціолога, це означає, що традиційна для вітчизняної соціології проблематика зберігається, але набирає іншого ракурсу. Нині наголос ставиться на дослідженнях соціальної структури, трудової зайнятості, культурної діяльності, сімейно#побутової сфери тощо з позицій збереження, розвитку або деградації конкретних

Радянська етносоціологія: кризові

явища

Етнічний ренесанс

Етносоціологія на Заході

етнонаціональних груп. У колі основних проблем етносоціології пере# бувають також міжнаціональні відносини та чинники їхнього розвитку, виникнення міжнаціональної напруженості та її переростання у міжетнічні конфлікти, а відтак і такий порівняно новий напрямок в етно# соціології, як організація управлінського впливу на виникнення конф# ліктних ситуацій та шляхи їх розв’язання. У підсумку це сприяє виробленню основних положень конструктивної етнонаціональної політики держави.

У самостійну галузь соціологічного знання в колишньому СРСР етно# соціологія виокремилась в середині 60 — на початку 70#х рр. Це був час, коли закінчилася тимчасова «відлига» в суспільному житті країни в цілому та в суспільствознавстві зокрема і посилився тиск офіційної ідеології. Наслідками цього в етносоціології стали домінування соціаль# ного над етнічним і національним, свідоме виштовхування останніх на узбіччя наукового пошуку, штучне звуження простору наукових дослід# жень проблемами культурно#побутової та сімейної сфери. Фактично знімалися з порядку денного питання про носіїв етнічної специфіки та їхні сутнісні ознаки, етнічні спільноти як джерела саморозвитку і соціальних змін, принципи їх самоорганізації та самовдосконалення тощо. Практичними завданнями радянської етносоціології були пошук найпомітніших виявів національних особливостей і розробка рекомен# дацій щодо їх подолання, оскільки остаточною метою «розвинутого соціалізму» було формування нової безнаціональної спільноти людей — радянського народу з його єдиною радянською культурою, позбавленою національних ознак. Так, наприклад, у монографії «Соціально#культурне обличчя радянських націй», створеній на основі матеріалів етносоціо# логічних досліджень (Москва, 1986), міститься красномовний висновок:

«У недалекій перспективі відбудеться повна ліквідація національних відмінностей у культурному житті націй».

У той час як радянські соціологи пророкували занепад і зникнення всього національного, у західних країнах посилювалася думка про етнічний ренесанс, тобто етнічне відродження як феномен зростаючої активізації етнічних груп і процесів, з нею пов’язаних. Етнічний ренесанс, фіксований у дослідженнях багатьох зарубіжних дослідників, доводить, що ані класова, ані професійна чи соціальна приналежність не в змозі витіснити зі свідомості людини уявлення про свою національну приналежність та інтереси своєї етнічної спільноти.

Термін «етносоціологія» впроваджений в науковий обіг зарубіжної соціології ще в 30#х рр. XX ст. Р.Турнвальдом.Саме тоді в західній

Перео2 смислення старих підходів

до етнічного в західній соціології

соціології починає свою роботу перша когорта етносоціологів на чолі з Х.Сетон-Вотсоном,яка зосереджувала свою увагу переважно на соціальних процесах у доіндустріальних та примітивних суспільствах. Але з часом виявилося, що індустріалізація та пов’язані з нею урбанізація і зростання впливу засобів масової комунікації не лише не затушовують значення й ролі етнічності, а навпаки, посилюють прагнення людей до збереження етнічної ідентичності, що утворення багатонаціональних держав не означає етнічного нівелювання і повної асиміляції етнічних груп, а навпаки, посилює боротьбу за рівний доступ до соціальних і культурних благ, за досягнення рівноправного статусу в такому суспіль# стві. Сучасність дедалі більше демонструє перехід від питань збереження національної самобутності до вимог участі в органах влади і в розподілі суспільного продукту. У добу етнічного ренесансу великого значення набувають гасла автономії або самоврядування аж до побудови власної незалежної держави.

Все це змусило зарубіжних соціологів переглянути своє колишнє ставлення до етнічних проблем як до соціально незначущих або пов’язаних із примітивними суспільствами. Ще з часів К.Марксавони були зайняті пошуками гідної відповіді на його вчення, тому в західній соціології увага приділялася насамперед таким темам, як вдосконалення капіталістичного суспільства через здійснення реформ, процесам стратифікації та мобільності, соціальним конфліктам тощо. Оскільки К.Маркс вважав національне питання підпорядкованим соціальному, а націю — тимчасовим другорядним утворенням, приреченим на швидке розчинення і зникнення в історичній перспективі й не приділяв цій спільноті уваги, то й західні вчені випустили феномен національного з поля зору. Лише події 60#х рр. XX ст., пов’язані зі зростаючою активізацією етнічних чинників, змусили їх переосмислити старі підходи і впритул підійти до досліджень у площині етнічної проблематики.

Отже, видається можливим звести основні підходи до розгляду і розуміння етнонаціональних спільнот в узагальнену таблицю № 1.

Табл. № 1. Основні підходи до вивчення етнонаціональних спільнот

Методологічні підходи до вивчення етнічних спільнот

Поняття етносу

Етнічні спільноти: природно

і штучно утворені

Концепція етносу Ю.Бромлея

Формаційний підхід

до етносу

Центральною рядоутворювальною категорією етносоціології є, без# перечно, етнос. Але розуміння етносу та етногенезу (тобто процесів роз# витку етнічних спільнот) було і залишається неоднозначним. Визнання значущості етнічних проблем в історії людства йшло поряд із виникнен# ням різних, інколи діаметрально протилежних поглядів, концепцій і теорій. Нині виявляється можливим з’ясувати основні методологічні підходи до цієї проблематики у західній та українській соціології, пок# лавши в основу класифікації різні критерії.

За першим із них — характером утворення етносу — вирізняються концепції, які розглядають етнічні спільноти як природно утворені і штучно сконструйовані. Представники першої з них вважають, що етноси — це об’єктивна реальність, яка супроводжує весь хід історичного розвитку людства й виникає незалежно від волі та свідомості людей. Етноси створюються й розвиваються природно#історичним шляхом поза суб’єктивними прагненнями і сприйняттями членів, що їх утворюють.

Прикладом розробки проблем етносу в цьому напрямі є концепція академіка Ю.Бромлея, який з 1965 по 1989 рр. очолював Інститут етнографії в Москві. Ця концепція протягом довгих років визначала методологічні підходи радянської науки до вивчення етносів і етнічних процесів, навіть нині російські дослідники говорять про продовження

«ери Бромлея» у сучасних етнографічних та етносоціологічних студіях. Він визначав етнос як сталу сукупність людей, що склалася на певній території і характеризується відносно стабільними особливостями мови, культури і психіки. Саме ці моменти: ідея спільності походження («рідна земля»), спільності історичної долі, мовної і культурної єдності стають основою наступного усвідомлення людьми своєї єдності й відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), що фіксується у самоназві (етнонім).

Етнос Ю.Бромлей розглядав як родовий щодо конкретно#історичних типів: роду, племені, народності й нації, які послідовно змінюють один одного, але існують не самі по собі, а є прив’язаними до певних суспільно# економічних формацій (не забуваймо, що Ю.Бромлейбув радянським академіком і мусив узгоджувати свої наукові погляди з панівною марксистсько#ленінською ідеологією). Відтак первісній формації відповідали роди й племена, рабовласницькій і феодальній — народності. Нації ж виникають із розвитком капіталістичних виробничих відносин і продовжують існувати при соціалізмі, а на вищій сходинці комуніс#

Теорія етногенезу Л.Гумільова

Пасіонарність та її роль

у виникненні етносів

Два підходи до етносів

у радянській науці

тичної суспільно#економічної формації поступово зникають. Отже, теорія етносу Ю.Бромлея, яка мала свої позитивні риси (визнання етніч# ної самосвідомості однією з центральних ознак етносу), поєднувалася з формаційним підходом, який по суті заперечував активну роль свідомості людини в історичному розвитку, що й зумовило внутрішню супереч# ливість і двоїстість цієї теорії.

У радянській науці концепції Ю.Бромлея протистояла теорія етно# генезу Л.Гумільова.Спираючись на ефект, відкритий В.Вернадським, він доходить висновку, що всі живі системи (разом зі спільнотами) працюють на біохімічній енергії, поглинаючи її з довкілля. Система перебуває в ідеальному, гармонійному стані лише тоді, коли абсорбує стільки енергії, скільки необхідно для її життєзабезпечення. Надлишок енергії призводить до активізації системи, дефіцит — до згасання її життєвих функцій і розпаду.

Саме з такого погляду Л.Гумільовописує етнічні системи, які існують дуже довго, від 1200 до 1500 років кожна. Ці системи творяться і розви# ваються завдяки накопиченню значної кількості пасіонаріїв (від лат. passio — пристрасть, страждання) — тобто людей, що мають здатність іти до мети всупереч інстинктам. Пасіонарність є наслідком мутації, що відбувається під впливом різноманітних процесів у біосфері, як#от підви# щення сонячної активності або тектонічних процесів у надрах Землі. Пасіонарність не захоплює всієї популяції, а стосується лише окремих осіб, до того ж різною мірою. Такими особами були Александр Македон# ський, Корнелій Сулла, Ян Гус, протопоп Аввакум, Жанна д’Арк, Наполеон. Зростання питомої ваги пасіонаріїв у популяції призводить до зміцнення етнічної системи, політичного, соціально#економічного, культурного піднесення. Згодом настає період стабільності, потім частішають стани конфліктності й депресії, а далі настає повільний занепад, що провадить до загибелі цієї етнічної системи. Втім, її руйнація не означає депопуляції, а лише розрив зв’язків між її компонентами і подальше входження до нової етнічної системи.

Отже, можна визначити відмінності двох концепцій (Ю.Бромлеяі Л.Гумільова). Для Ю.Бромлея етнос — це, радше, стабільний стан, а для Л.Гумільова — процес. Для першого сутнісні риси етносу пов’язані з соціальними характеристиками, для другого — з природними чинниками. Ю.Бромлей однією з центральних ознак етносу вважає самосвідомість, натомість Л.Гумільов — поведінку, вчинки, взаємовідносини осіб, які утворюють певний етнос. Те, що їх поєднує, полягає у визнанні довготривалого часу існування етносів як об’єктивної реальності в історії

Концепція етно2

і націогенезу Е.Сміта

Конструк2 тивістські концепції етнічних спільнот

Етноси

як реально існуючі спільноти

людства, яка виникає природним шляхом. Бо навіть пасіонарії в Л.Гумільова — це не так свідомі будівничі етносів, як знаряддя дії сил природи.

У західній науковій думці позиції, близькі до бромлеївських, обстоює англійський учений Е.Сміт. Приділяючи головну увагу феноменові нації, він розглядає і донаціональний рівень творення ідентичностей, прадавні корені нації. У своїх працях він доводить реальність донаціональних етнічних спільнот, утворених відповідними етнічними ідентичностями. Новітні нації, на його думку, були сформовані на основі премодерних домінантних ядер, які анексували або просто привернули до себе інші етнічні ядра чи їхні фрагменти та об’єднали їх навколо держави. Відмінність концепцій Ю.Бромлея і Е.Сміта полягає в тому, що останній вважає свідомість іманентною та невід’ємною умовою виникнення націй. Для Ю.Бромлея таке припущення було неприйнятним через матеріаліс# тичність парадигми, в якій він працював. Тому в його творах етнічна самосвідомість позбавлена активної ролі.

Природній версії походження етносів протистоять конструктивістські концепції природи етнонаціональних утворень, її прибічники (Ф.Гекк- манн, Е.Ґеллнерта інші) стверджують, що етнічні спільноти не існували з давніх#давен; вони виникають не в результаті природно#історичного процесу, а є продуктом діяльності інтелектуальної еліти, об’єднання людей, яке цілеспрямовано формується довкола певного ключового символу. Це може бути мова, міф про спільне походження, спільна істо# рична пам’ять тощо. За сприятливих умов етноінтегруюча діяльність інтелектуальної еліти призводить до створення національної держави.

Таким чином, відмінність між прихильниками двох груп концепцій полягає у трактуванні процесу створення етнічних спільнот або як природного, або як штучно здійснюваного, сконструйованого.

Іншим критерієм є форма існування етнічних спільнот. Одні соціо# логи вважають, що етноси й нації — це реально існуючі соціальні спільноти, які надаються до спостереження і емпіричного дослідження. Будучи соціальною реальністю, вони (як і кожний природний процес або явище) володіють певними зовнішньо фіксованими прикметами та ознаками. Саме такий підхід до вивчення етнонаціональних утворень демонструють представники позитивістського напряму в соціології, їхні концепції мають також назву атомістичних, або механістичних. Атомістичний підхід бере початок з пануючого у XVIII ст. атомістичного розуміння суспільства й знаходить своє продовження у позитивістських концепціях середини ХІХ — початку XX ст. Суть його полягає в тому,

Етноси

як «уявлені спільноти»

Соціально2 економічні чинники

в розвитку етносів

що він розглядає етнічні утворення як суму об’єктивних характеристик або ознак. Серед них зазвичай виступають емпірично дані показники: мова, територія, культура, історичні традиції, економічне життя тощо, які загалом характеризують певну сукупність людей. Різновидом атомістичного підходу можна вважати й марксистську концепцію, де етнічні спільноти (рід, плем’я, народність, нація) визначалися через набір характерних зовнішніх ознак, серед яких домінуючими були економічні процеси. До представників цього напряму в трактуванні етнічних спільнот належать уже згадувані Ю.Бромлей,почасти Е.Сміт,а також Ю.Семеновта інші.

Для багатьох сучасних соціологів світу (насамперед Б.Андерсона,

який вводить у науковий обіг спеціальний термін «уявлені спільноти») етнічні спільноти не існують реально, а базуються на людській свідомості та є «уявленими» співтовариствами. На думку Б.Андерсона, будь#яка спільнота, більша за село, є уявленою, тому що люди можуть лише уявляти, що належать до певного колективу або групи, але не мають ані найменшого шансу на те, щоб зустрітися хоча б з одним відсотком людей, приналежних до них. Подібних думок дотримується більшість західних авторів, а також російські науковці В.Тишков, А.Гуревич, І.Конта інші.

Проміжну позицію обстоюють американські вчені Т.Шибутаніі

К.Кван.Вони вважають, що етнічні категорії є суб’єктивними і об’єктивними водночас: вони суб’єктивні, оскільки існують лише в мисленні людей, однак разом з тим і об’єктивні, тому що становлять собою міцно вкорінені вірування, що поділяються більшістю людей, та існують незалежно від свідомості індивідів.

Нарешті третім критерієм у розгляді етнічних спільнот можуть бути

різні основи їхнього розвитку. Для соціологічної концепції марксизму характерним є розгляд соціально-економічних факторів як базових в утворенні різних типів етнічних спільнот. Так, первісний спосіб виробництва з пануванням суспільної власності на засоби виробництва спричиняється до того, що йому відповідають такі етнічні утворення, як роди і племена. За рабовласництва та феодалізму, заснованих на приватній власності різного ґатунку, не існувало сталих економічних зв’язків, що й породжувало нестійкі та мало згуртовані народності, де головною інтегруючою ознакою була територія. І лише утворення капіталістичного способу виробництва з його спільним економічним ринком зумовлює появу націй, центральною ознакою яких є спільність економічного життя.

Поняття етносу і нації в неомарксизмі

Концепція нації Е.Ґеллнера

Концепція націогенезу Б.Андерсона

Один із представників сучасної європейської марксистської думки Е.Гобсбаумвідомий своєю працею «Нація і націоналізм» та редагу# ванням збірки «Винайдення традицій». Як представник марксистської течії, він робить головний акцент на економічному розвиткові та класових суперечностях, визнаючи, що нація виникає лише на певному рівні розвитку економіки внаслідок соціальних змін і впливу політичних чинників. У його концепції до появи націй існує етнос. З цього етносу з часом формується нація на базі певного набору символів, які етнос несе з минулого і які становлять основу майбутньої національної ідентичності. Стрижнем цих символів є народний протонаціоналізм. Саме тут починається такий характерний для неомарксистів відхід від традиційної марксистської схеми, бо, за Е.Гобсбаумом, цей народний протонаціо# налізм як сукупність ідей є підґрунтям появи націй.

Інша група дослідників у своїх концепціях поєднує зміни в еконо- мічній системі суспільства з культурними змінами, що в сукупності впливають на етнічні процеси, створюючи для них належний ґрунт. Найвідоміший з них англійський учений Е.Ґеллнер(1925—1995), якому належить праця «Нації і націоналізм». Е.Ґеллнер вирізняє два типи суспільств: аграрне та індустріальне. В аграрному суспільстві античної і феодальної доби існує чітка ієрархія верств і станів та відповідна множинність культур. Таке суспільство з низьким рівнем зчепленості людей у ньому, які до того ж належать до різних культурних осередків, не може сформувати таку нову етнічну спільноту, як нація. Перехід до індустріальної фази руйнує станове розмежування, стимулює соціальну мобільність, появу розгалуженої системи освіти, внаслідок чого поволі формується універсальна культура, спільна для всіх членів суспільства. Підтримувана державою, така уніфікована висока культура стає національною, суттєво впливає на творення гомогенного суспільства, а згодом і нації. Саму ж націю творять інтелектуали, ґрунтуючись на ідеях націоналізму.

Отже, і для концепції Е.Ґеллнера характерна двоїстість і певна суперечливість. З одного боку, він визнає, що поява націй спричинена умовами соціально#економічного характеру при трансформації аграр# ного суспільства в індустріальне. А з другого — нації є штучними утво# реннями людських переконань, лояльностей і солідарностей.

Думки Е.Ґеллнеращодо вагомості ролі культури у справі формування і розвитку етнічних (насамперед національних) спільнот поділяє вже згадуваний Б.Андерсон.Донаціональне суспільство не здатне сформу# вати таке стійке етнічне утворення, як нація. Це стало можливим тоді,

Психічні чинники

в розвитку етносів

і націй

Спроби синтезованого підходу

коли було винайдено друкарство і з’явилася можливість видавати і масово розповсюджувати книжки. Саме це творить ґрунт для форму# вання нової національної культури, а це є безпосередньою передумовою появи націй. Отже, Андерсон підтримує Ґеллнера в його переконаннях щодо визнання інтегруючої ролі культури в процесі націобудівництва, але дивиться на цей процес не як на результат економічних зрушень, а як на суто культурне явище.

Однак не лише соціально#економічні або культурні фактори можуть лежати в основі утворення й розвитку етнічних спільнот. Існує сукуп# ність суб’єктивістських концепцій, суть яких полягає у визнанні провідної ролі психічних чинників у формуванні та функціонуванні етнічних утворень. Поштовх до появи такого роду концепцій дав відомий фран# цузький вчений Е.Ренан(1823—1892), вся увага якого концентрувалася на моменті волі, бажанні належати до певної етнічної спільноти, становити одну колективну єдність, яка є не тільки сумою однакових з погляду раси, мови, культури тощо людей, а й стає суб’єктивною цілістю. Так, нація, на думку Е.Ренана, — це спільнота, згуртована волею і бажанням людей належати до неї, окремий суб’єкт історії з власним життям, волездатністю та власною долею. Отже, нація тут — це спільнота, об’єднана стихійною волею, в основі якої лежить прагнення політичної самостійності, усвідомлення себе як активного діючого суб’єкта істо# ричного процесу.

Коли мова заходить про наявність у сучасній етносоціології різно# манітних тлумачень етносу та його конкретних форм існування, про причини появи етнонаціональних спільнот та їхнього розвитку, слід, очевидно, шукати не так відмінностей у підходах, як те спільне, що може їх об’єднати. Всі ці підходи відображають етноси з різних сторін та етапів їхнього розвитку, а отже, мають право на існування як відображення одного й того самого предмета в його багатогранності. Плідною видається думка вже згадуваної В.Арбеніноїпро існування протягом історичного розвитку різних механізмів і шляхів інтеграції людей в етнічні спільноти. Очевидно, у процесі етногенезу на всіх його ступенях провідну роль відігравали різні групи чинників. Якщо в минулому найпомітнішою була вага об’єктивних, природних факторів, то в сучасному суспільстві дедалі більше наголошується на інтегруючій дії суб’єктивних чинників, зростанні суб’єктності всередині спільнот, їх соціальному дозріванні. Що ж до вже існуючих у сучасних умовах етнонаціональних спільнот, то доцільно визначати їх місце в соціальній структурі суспільства, ступінь гетерогенності чи гомогенності, характерні риси тощо, спираючись на

емпірично фіксовані об’єктивні ознаки. З другого боку, соціологів може й повинно цікавити питання про рівні розвитку етнонаціональних спільнот як соціальних суб’єктів, ступінь їхньої соціальної зрілості. Таким чином, саме поєднання різних підходів до етнічних утворень дозволить аналізувати ці феномени в усій їхній складності та в процесі історичного розвитку.

Переглядів: 1727