• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Екологічна сертифікація.

Сертифікація – це процедура підтвердження відповідності, за допомогою якої незалежна від виробника (продавця, виконавця) і споживача (покупця) організація засвідчує в письмовій формі, що продукція, процес або послуга відпо­відає встановленим вимогам. Цілковито новим і поки що незадіяним регулятивним механізмом для України є екологічна сертифікація, яка повинна стати повноправною складовою системи управління і регулювання економіки.

У світовій практиці екологічну сертифікацію почали запроваджувати з 1992 р. на основі Директиви 92/880/ЕС «Про екологічні знаки», британсь­кого стандарту В57750 «Система екологічного управління», міжнародних стандартів ІБОДС 207 «Управління навколишнім середовищем» тощо. Поступ України до єдиного ринку стає додатковим чинником у форму­ванні тенденцій щодо вимог стосовно якості, конкурентоспроможності та екологічної безпеки. Нині недостатньо декларувати «якість» і «безпеку»: треба мати їхні об'єктивні докази. Отримання таких доказів здійснюється через незалежну сертифікацію. Вирішення цієї проблеми для України відбувається відповідно до стратегії зближення України з Європейським союзом. Отже, базисом сучасної екологічної сертифікації стає правове й нормативне забезпечення, яке є результатом діяльності Європейської комісії й авторитетних міжнародних та європейських організацій зі стан­дартизації і сертифікації.

За своїм характером будь-яка сертифікація може бути обов'язковою та добровільною.

Обов'язкова сертифікація є формою державного контролю за безпекою продукції та довкілля, яка повинна проводитись у законодавчо-регульованому режимі.

Добровільна сертифікація проводиться на відповідність всім необ­хідним споживацьким вимогам, що не віднесені до обов'язкових, на до­говірних засадах між заявником та органом з сертифікації. Добровільна сертифікація проводиться в законодавчо нерегульованій сфері і може здійснюватися як у державній, так і в недержавній системах сертифіка­ції. Сертифікацію в недержавній сфері, на відміну від державної, може проводити як вітчизняний орган із сертифікації, так і представництво закордонного органу із сертифікації -

Зазначимо, що в Європейському союзі переважає добровільна сер­тифікація. Для України, з огляду її загального екологічного стану, існує потреба в посиленому державному управлінні в галузі екологічної без­пеки й контролю за додержанням екологічних вимог. Саме цей чинник наголошує на першочерговому значенні для нашої держави обов'язкової екологічної сертифікації.

Для державної системи сертифікації можна визначити такі об'єкти обов'язкової екологічної сертифікації:

· екологічно небезпечні: продукція, технології виробництва;

· системи екологічного управління на виробництвах, пов'язаних із випуском екологічно небезпечної продукції;

· відходи виробництва і споживання, у тому числі екологічно не­безпечні й ті, що є об'єктом транскордонного перевезення;

· діяльність у сфері поводження з відходами;

· очисні споруди;

· технології та обладнання для підготовки питної води;

· види тварин і рослин, що підпадають під дію Конвенції про між­народну торгівлю видами дикої фауни і флори, які перебувають під загрозою винищення.

Переглядів: 1463