Сутність плати як економічного інструменту природокористування.

Плата – це грошові та інші блага, які економічний суб’єкт сплачує за використання природних ресурсів і за можливості здійснення господарської діяльності.

Об’єктами плати виступають джерела природних ресурсів – родовища корисних копалин, водні об’єкти, лісові ділянки, тваринний і рослинний світ тощо.

До суб’єктів плати відносяться фізичні та юридичні особи,міжнародні позаурядові організації та іноземні особи,які користуються природними ресурсами.

Нині система екологічних платежів має дві основні частини:

1. Систему екологічних платежів, яка включає чотири підсистеми:

а) платежі за забруднення атмосфери стаціонарними джерелами;

б) платежі за забруднення атмосфери пересувними транспортними засобами;

в) платежі за скиди стічних вод;

г) платежі за складування твердих відходів.

2. Систему накопичення і витрат ресурсних платежів.

При цьому система платежів за використання природних ресурсів формувалася послідовно:

· платежі за використання земельних ресурсів (введені у 1992р.);

· платежі за використання прісної води (введені в 1994 р.);

· платежі за використання корисних копалин (1994);

· платежі за використання лісових ресурсів (1995);

· платежі за використання морської води ( 1995 );

· платежі за рослинні і тваринні ресурси (1996).

Для регулювання платежів за забруднення була введена система лімітів, тобто величин гранично-допустимого викиду (скиду, розміщення відходів). Для управління платежами за природні ресурси застосовувалася система ліцензій, тобто дозволів на використання певної кількості природного ресурсу. Ліміти та ліцензії виконують дві важливі функції: по-перше, кількісного регулювання і контролю за процесами екологічного впливу; по-друге, економічного регулювання за допомогою встановлення розумного балансу між принципами «забруднювач платить» і «споживач платить».

Розподіл коштів від платежів за користування природними ресурсами, що надходять до державного бюджету, здійснюється Верховною Радою України відповідно до чинного законодавства. Так, кошти від платежів за право користування природними ресурсами, відповідно до існуючих концептуальних підходів, доцільно спрямовувати на здійснення заходів з охорони природи, поліпшення розширеного відтворення природних ресурсів і підвищення їхньої якості; на соціально-економічний розвиток відповідних територій; на реалізацію науково-технічних програм і створення техніко-технологічних передумов, на інтенсифікацію більш комплексного використання ресурсів і відходів виробництва; на створення системи контролю, за станом природних ресурсів, веденню кадастрів, геоекологічні зйомки; на формування фінансових резервів органів влади і управління всіх рівнів тощо.

Кошти від платежів на охорону і відтворення природних ресурсів доречно витрачати на цільове фінансування відповідних заходів для кожної категорії природних ресурсів.

Україна однією з перших країн у світі і перша серед держав колишнього Радянського Союзу в законодавчому порядку почала реалізацію концепції платного природокористування. Сьогодні в країні прийнята низка законів, прямо пов'язаних з проблемами природокористування, в яких декларуються економічні механізми екологічної політики. Серед них: Закон «Про охорону навколишнього природного середовища», «Земельний кодекс», «Водний кодекс», «Кодекс про надра», «Лісовий кодекс», закони «Про екологічну експертизу», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд», «Про відходи» та інші. Крім того, прийнято ряд інших законів, а також концепції, міжнародні угоди, більше 100 постанов та інших законодавчих актів. Серед останніх – Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 року.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Плата за використання природних ресурсів	\|	Плата за використання природних ресурсів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.