ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ МУЗИКИ І ТАНЦЮ

У підході до музики балетмейстеру необхідно спиратися на почуттєві уявлення, доповнюючи їх логічними висновками. Слухаючи і аналізуючи інтонаційно-драматургічну картину музичного твору , він своїм внутрішнім оком повинен представляти дійові картини , намагатися знайти аналог звуковим образам.

У музиканта і балетмейстера повинно бути єдине бачення в роботі над хореографічним твором.

1. Поняття „пауза”:

а) музична – зупинка музичного супроводу при продовженні виконання хореографічного тексту з виразною ритмічною основою;

б) хореографічна – зупинка хореографічного тексту на музиці – „стоп-кадр”.

2. Поняття „модуляція”:

а) музична – зміна ладотональності або перехід із мінору в мажор і навпаки;

б) хореографічна – зміна малюнку, в частинах танцю як перехід в динаміці.

3. Поняття„лейтмотив”:

а) музичний – провідний мотив, пов’язаний з обробкою , як згадування або супроводження основного;

б) хореографічний – провідне лексичне рішення впродовж всієї лінії дії хореографічного образу.

4. Поняття „рефрен”:

а) музичний – як приспів, як повторність в формі;

б) хореографічний – повторність пластичного вирішення.

5. Поняття „поліфонії”:

а) музичної – розвиток самостійних музичних тем, композиційних побудов в органічному поєднанні цілого;

б) хореографічної – розвиток самостійних пластичних тем, композиційних побудов в органічному поєднанні, підпорядкованих основній дії.

Музика і танець органічно знаходяться у складному взаємозв’язку. Цей взаємозв’язок сформулював Ф.Лопухов. Він вивів чотири принципи взаємозв’язку: „танець під музику”, „танець навколо музики”, „танець на музику” і „танець в музику”. Ці принципи так або інакше знаходять свою реалізацію в драматургічній композиції хореографічного твору.

Саме музика найчастіше буває основою драматургії і хореографії вистави або окремої композиції. Музика через ритм, стиль епохи і характер народу стимулює фантазію балетмейстера під час побудови танцювальних образів. Музика надихає своєю виразністю на розуміння теми танцю через асоціативне сприйняття, вона народжує образ в уяві, хореографічний текст оживляє його. Балетмейстер повинен бути готовий послідовно піти за талановитою музикою і розуміти, що найменша невідповідність між музикою і танцем дуже помітна і вимагає обов’язкового виправлення.

Музика й танець у співвідношенні одна до одного складають, за звичаєм, контрапункт. Виразні засоби танцю відносно самостійні. Музика своєю інтонаційно-драматургічною природою визначає загальну структуру хореографічного твору. Мелодична сторона музики впливає на вибір танцювальних малюнків, метро-ритмічна – на вибір руху. Інтонаційна, темброво-фонічна картина музичного твору дає можливість виявити й підкреслити особливості поведінки танцюючих персонажів, їх характери.

Задача балетмейстера не повинна зводитися тільки до збігу хореографічного і музичного темпо-ритму. Хореографу необхідно враховувати ладову побудову музики, її рух угору і униз, динаміку звучання, інструментовку. Одна й та ж сама тема, що виконується різними інструментами, має різний характер і не може бути однаковою в хореграфічному виконанні.

Дуже важливим для хореографа є не проілюструвати пластикою сценарну і музичну драматургію, а розкрити емоційні і діючі пласти. Це означає, що не формальне співвідношення музичного змісту і хореографії, а проникнення в глибину думки і почуттів, відтворює єдність між музикою і хореографію.

Під музичною драматургією розуміються ті принципи відображення життєвих конфліктів, процесів та подій, які властиві інструментальній, симфонічній музиці. В основі музичної драматургії лежать емоційно-виразні теми. В їх співвідношенні, розвитку, контрасті втілюються драматичні конфлікти, ідеї, народжені нашим життям.

Драматургія музичного твору повинна співпадати з драматургією хореографічного твору. Музика повинна мати експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію і розв’язку. Зміст музики розкриває емоції танцювальних рухів, настрій і характер образів танцю. Метроритм музичного твору, співвідношення його частин пов’язані з композиційною побудовою танцю, тому в хореографії переважає музика яскрава, образна, метроритмічно чітка і ясна. Музика здатна і повинна виражати внутрішні почуття людини, її душевний стан: радість, смуток, горе, журбу тощо, відтворюючі справжні музичні драми.

При створенні танцю надзвичайно важливо добитися єдності інтонації музичної і пластичної. Але не можна вимагати від тіла рухливості, якою володіє звук. Музика, яка не призначена для танцю, завжди погрожує виразності артистів. Короткі фрази, часта зміна ритмів, тембрів, оркестрових фарб, необхідних для виразності музичного живопису, згубні для танцю. Звуковий потік руйнує пластичну фразу раніше, ніж вона встигає скластися, він не дозволяє створити протяжну мелодію танцю, або навпаки, робить її занадто довгою, і музика приходить в непримиренний конфлікт з інтересами танцю. Якою б не була чудовою музика, хореографія збагачується від контакту з нею, якщо вона містить передумови для розвитку в постановці саме танцювального мистецтва.

Звичайно, в музиці є багато такого, чого не можна виразити жестом або танцем, але і не потрібно: музика і танець – мистецтва з різним зображальним рядом, у них різні системи відображення життєвого змісту. Сукупність різноманітних настроїв, навіяних музикою, народжує в уяві балетмейстера пластичні асоціації. При цьому важливо зберегти єдність хореографічної стилістики твору. Спочатку і до кінця пластичні відбиття тем, характерів емоційних станів, знайдені постановником, перебувають в процесі безперервних змін і хореографічного розвитку, які в першу чергу визначаються змінами, що відбуваються в музичному матеріалі.

Таким чином, на основі аналізу музичного матеріалу визначається єдність музичної і хореографічної форми. Взаємовплив драматургій хореографічного та музичного рішення образу через текст та малюнок танцю є гарантом успіху в постановчій роботі.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЕТАПИ РОБОТИ ХОРЕОГРАФА НАД МУЗИЧНИМ МАТЕРІАЛОМ	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.