Тема 4. Конституційні принципи основ суспільного ладу

4.1. Конституційні принципи економічної структури суспільства

Конституційне регулювання економічних відносин обіймає питання власності, праці, розподілу тощо. Сучасні конституції містять спеціальні розділи, присвячені висвітленню цих питань. Так, глава 3 Конституції Іспанії 1978 р. має назву “Про основні принципи економічної та соціальної політики”, а розділ 7 Конституції Бразилії 1988 р. – “Про економічний та соціальний порядок”.

Конституції, побудовані з урахуванням ринкової моделі економіки, встановлюють рівноправ’я всіх видів власності: державної, приватної, муніципальної, хоча правовий режим різних видів власності не однаковий. Так, муніципальна власність може належати на праві приватної власності, якою можна вільно порядкувати, і на праві публічної власності, яку продати неможливо, але можна здати в оренду організаціям або приватним особам з культурною метою, причому порядкування нею відбувається, зазвичай, не на підставі норм цивільного права, а шляхом видання адміністративних актів.

Конституції демократичних країн закріплюють свободу конкуренції та антимонопольну політику. Не дозволяється повне домінування на ринку будь-яких фірм, існує спеціальне законодавство, спрямоване проти монополізму (уперше з’явилось у США – антитрестовське законодавство), на підставі якого судовим рішенням монополії розділяються на кілька підприємств. Так, були розділені рокфелерська компанія “Амерікентелефон енд телеграфкомпанї”, у 2000 році - “ Майкрософт”.

У сучасних капіталістичних країнах, які виходять з принципу ринкового господарства, поряд з тим здійснюється державне регулювання економіки. Винятково ринкової, цілком нерегульованої економіки не існує в жодній країні, хоча рівень та характер державного регулювання неоднакові. Конституційні положення щодо планування економіки зберігаються лише в небагатьох конституціях останнього часу (конституції Бразилії, Іспанії, Португалії та інші) і поступово вилучаються з них. Ці зміни спрямовані переважно проти ідей директивного планування; саме ж прогнозування розвитку суспільства, його різних боків, прийняття відповідних документів практикується в багатьох індустріально розвинених країнах. За ринкової економіки здійснюється не директивне планування, обов’язкове, з відповідальністю за виконання плану, а індикативне (орієнтоване), яке має на меті створення для тих чи інших галузей кращих умов для вкладання капіталу та забезпечує фінансову підтримку з державного бюджету певним проектам.

Конституції країн тоталітарного соціалізму відкидають рівноправ’я різних видів власності, а держава проводить неоднакову політику відносно них: суспільна власність користується перевагами, її державна форма вважається вищою формою власності та підлягає особливому правовому захисту. Найважливіші об’єкти економіки можуть знаходитися лише у власності держави. Приватна власність на засоби виробництва або зовсім забороняється (так було у колишньому СРСР та існує в КНДР), або має обмежений характер (як зараз у В’єтнамі, КНР) та підлягає жорсткому правовому регулюванню. Останніми роками в деяких з них (Китай, Куба) відбувається роздержавлення власності у формі приватизації та акціонування.

4.2. Конституційні положення про соціальну структуру суспільства

Конституції демократичних країн, зазвичай, не містять положень про соціальну структуру суспільства, проте в деяких з них (наприклад, у ст.4 Конституції Ірландії 1937 р., ст.5 розд. І Конституції Чілі 1926 р. мова йде про відсутність будь-яких привілейованих прошарків суспільства). І, навпаки, конституції країн тоталітарного соціалізму жорстко фіксують соціальну структуру суспільства, виокремлюючи робітничий клас, клас кооперованих селян та соціальний прошарок – інтелігенцію. Згідно з Конституцією В’єтнаму 1992 року, союз цих трьох сил – “основа народу”. Соціалістичні конституції закріплюють особливу роль цих соціальних верств, а, відтак, і неоднакову державну політику стосовно них: робітничий клас характеризується як передовий, провідний клас суспільства (У Китайській Народній Республіці робітничий клас (міське населення) має встановлені законом переваги на виборах до представницьких органів); селянство визначається союзником робітничого класу, при цьому головна мета державної політики полягає у перетворенні класу дрібних власників у клас селян – кооператорів.

Законодавство багатьох демократичних країн визначає межу бідності: якщо особа за своїми прибутками опиняється нижче цієї межі, держава надає їй соціальну допомогу.

При цьому така соціальна допомога громадянам завжди має мінімально необхідну межу: її отримують переважно бездомні, безробітні, злиденні, а також особи із заздалегідь низьким соціальним становищем: особи з фізичними вадами, неповнолітні, люди похилого віку. Взагалі ж, держава сплачує лише частину суспільних видатків на освіту, охорону здоров’я, а соціальна допомога сплачується в межах фактичних фінансових можливостей держави.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Форми державного ладу	\|	Конституційні принципи політичної системи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.