Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії.

Завдяки своєму географічному положенню та природним багатствам Україна на початку ХХ ст.. була одним із промислово найрозвиненіших регіонів Російської імперії. Особливістю процесу її промислового зростання був нерівномірний розвиток регіонів. Якщо південь України досить швидко перейшов в індустріальну стадію розвитку, то південно-західний регіон орієнтувався здебільшого на аграрний сектор. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України.

Поступово в українських землях склалася певна спеціалізація промислових районів. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн – марганцевої, Кривий Ріг-залізорудної, Правобережжя і частково Лівобережжя – цукрової. Ці центри промислового виробництва з часом набули загальноросійського значення.

Характерною особливістю розвитку машинобудування в Україні було переважання виробництва с/г техніки над промисловим обладнанням.

1895р. розпочалося будівництво Харківського паровозобудівного, а в 1896р. Луганського машинобудівного заводів. У 1900р. ці підприємства випустили 233 паровозів, що становили 23.3% загальноімперського виробництва. Великим центром машинобудування став Харків. Першими машинобудівними заводами, що випускали спеціальні машини для гірничозаводської промисловості, були Краматорсикий, Горлівський і Катеринославський. Про рівень розвитку суднобудування свідчить потужний миколаївський завод «Наваль». Заснований 1895р. він на 1900р. мав 2250 робітників, а загальна вартість випущеної продукції становило 42оо тис. руб.

Швидкими темпами розвивалося розвивалися і інші галузі промисловості. Важливим стимулом промислового розвитку Наддніпрянщини стало бурхливе будівництво залізниць наприкінці ХІХ ст. Вони створили необхідні умови для швидкого розвивання металургії на Півдні України, забезпечили широкий збут вугілля Донбасу.

Однак на початку ХХ ст.. фаза стихійного розвитку капіталістичних відносин завершилася. Зовнішній і внутрішній ринки не могли поглинути надмірної кількості сировини, напівфабрикатів і готової продукції. Ціни на них почали падати, і підприємці змушені були вдаватися до скорочення обсягів виробництва і звільнялися від надлишкових робочих рук. Близько 100 тис. робітників стали безробітними.

Економічна криза 1900-1903рр. негативно вплинула на дрібне виробництво, але й не оминула великі підприємства. За цей час кількість діючих металургійних заводів на Півдні зменшилася з 29 до 23. На початок 1901р. з 10 доменних печей Луганського гірничого району працювало 3, Катеринославського – з 14 тільки 8. Упродовж перших двох років кризи відбиток залізної руди скоротилася на 35%. Ціни на цукор упали настільки, що цукрозаводчики продавали його за кордон за збитковими цінами.

Малі і середні підприємства не витримували конкуренції, їх поглинали великі і потужні виробництва. Цей процес був характерний для країн, охоплений економічною кризою, і дістав назву концентрація виробництва. На початку ХХ ст. Україна за рівнем концентрації промислового виробництва в основних галузях посідала одне з перших місць. П’ять найбільших металургійних заводів (Юзівський, Дніпровський, Олександрівський, Петровський, Донецько-Юрївський) виробляли близько 25% загальноросійського чавуну. Заводи Бродського, Терещенка, Харитоненка, Ярошинського, Бобринського виготовляли близько 60% цукру-рафінаду в Російській імперії. На великих підприємствах (понад 500 осіб) в Україні працювало 44 % усіх робітників, тим часом як в США -33%.

Поряд з концентрацією виробництва відбувалася монополізація. Утворення монополії почалося саме в найбільших галузях – металургійній, кам’яновугільній, залізорудній. Монополії як об’єднання підприємств в одній галузі створювалися з метою подолання економічної кризи. Такі об’єднання встановлювали єдині ціни на продукцію, перерозподіляли ринки збуту. В Україні формою монополістичних об’єднань були синдикати: «Продамент» (1902) – торгівля металопродукцією; «Продаруд» (1903)- торгівля залізною рудою: вугільний синдикат «Продвугілля»; цукрові та інші синдикати. Російські синдикати були тісно пов’язані не тільки з вітчизняною буржуазією, а й з іноземним капіталом. Понад 25% іноземних інвестицій, вкладених у промисловість Російської імперії, припадало саме на Україну.

Одночасно з промисловим формувався фінансовий капітал. Відбувся процес зрощування промислового капіталу з банківським, унаслідок чого утворювалася фінансова олігархія. У результаті створювалися банківські об’єднання, які фінансували будівництво підприємств, виробництво продукції та її збуту.

Монополізація і концентрація були об’єднаними явищами промислового розвитку України на початку ХХ ст.. Завдяки монопольним об’єднанням в Україні Російська імперія не відставала від економічно розвинутих на той час країн світу. Лише згодом монополії стали гальмом для швидкого розвитку окремих галузей, унеможливлюючи здорову конкуренцію. На початку ХХ ст.. у зв’язку з розвитком промисловості відбувалося швидке забілювання чисельності пролетаріату. Основними джерелами його поповнення були робітники з внутрішніх російських губерній, кустарі, малоземельні та безземельні селяни.

Наслідком високого рівня концентрації промислового виробництва була й значна концентрація пролетаріату. Так, у металургійному виробництві 100% робітників були задіяні на великих заводах, у залізорудній промисловості – 84.4%, у вугільній – 84%, цукровій – 54.2%. Найбільшими центрами зосередження робітників були Харків, Катеринослав, Київ, Миколаїв, Одеса, Юзівка, Маріуполь. На Лівобережжі найбільше промислових робітників працювало в Харківській губернії – 104 тис.,на Правобережжі – у Київській – 101тис.

За етнічним походженням робітничий клас України вирізнявся строкатістю: українці, росіяни, поляки, татари та представники багатьох інших національностей. В аграрно-промислових районах переважали робітники українського походження. У цілому серед робітничого класу українці становили близько 70%.

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.. в українських містах активно розвивався дрібний і середній бізнес. У Російській імперії підприємці українського походження змогли посісти чільне місце в отриманні та розподілі прибутків від підприємства. Однак переважна більшість українських капіталів зосереджувалася а с/г виробництві. Купецькі та промислові капітали з більшого вкладалися в менш значні для економіки галузі: миловарну, спиртоочисну, кахельну тощо. Проте окремі українські підприємці змогли своєю працею прокласти шлях у великий бізнес. Так, магнатами капіталу стали Харитоненки й Терещенки, які були членами правлінь російських банків і монополістичних об’єднань.

З 1906-1911рр. в Російській державі була проведена аграрна реформа, що дістала назву «столипінської» за ім’я її автора і втілювача в життя, голови Ради міністрів П.Столипіна. основні положення були викладені в указі 9 листопада 1906р.

Причини здійснення:необхідність розв’язання аграрного питання, яке з економічного переросло в політичне; потреба у послабленні конфронтації в суспільстві та прагнення відвернути нового революційного вибуху.

Мета: 1) підвищити ефективність с/г виробництва; 2) збільшити товарність селянського господарства; 3) зміцнити соціальну опору самодержавства на селі; 4) вирішити проблему аграрного переселення.

Складові реформи: 1)руйнування селянської «общини» та закріплення за кожним господарем у приватну власність земель, якими він користувався. 2) надання селянам кредитної допомоги через селянський земельний банк. 3) заохочення переселення селян до малозаселених районів Сибіру, пн. Кавказу, Середньої Азії.

Результати реформи в Україні: 1) упродовж 1907-1915рр. в індивідуальну власність закріпили землю: на Правобережжі-48%, на Півдні-42%, на Лівобережжі-16.5% селян; 2) селянський земельний банк протягом 1906-1916 рр. продав українським селянам 596.4тис. десятин землі, переважно поміщицької; 3) на нові землі протягом 1906 -1912рр. виїхало з Наддніпрянщини близько 1 млн. осіб; щоправда, майже чверть повернулися додому.

Незважаючи на зростання посівних площ, валового збору зернових, товарності с/г виробництва, реформа не змогла послабити соціальну напруженість на селі. Реформа також не створила, як передбачалося, нового соціального підґрунтя царизму в особі заможних селян.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Заняття 2	\|	Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Австро-Угорської імперії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.