• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Становище освіти та науки. «Розстріляне відродження».

В 1930 р. прийнято постанову ЦК ВКП(б) «Про загальне обов'язкове початкове навчання», постанова ЦК ВКП(б)У «Про введення обов'язкового загального початкового навчання в Україні». Цими постановами було закріплено принцип обов'язковості навчання. Держава розглядала школу як один із найвагоміших ідеологічних інсти­тутів. Розпочалася грандіозна кампанія — «всенародний похід за всео­буч». Термін «всеобуч» з'явився в 1930-ті pp. і являє собою скорочення від російських слів «всеобщее обучение». У роки другої п'ятирічки до шкіл лікнепу було залучено 1,5 млн. не­письменних, а в школах з лікві­дації малописьменності навчалося 1,7 млн. чоловік. Лік­непи підпорядковувалися Наркомату освіти УРСР. У 1936 р. Наркомат заснував школи для дорослих, навчання в яких починалося з ліквідації неписьменності.

Компартійно-радянське керівництво республіки прий­мало суворі постанови, в яких зобов'язувало місцеві орга­ни влади тримати під постійним контролем справу оста­точної ліквідації неписьменності. Однак через небажання багатьох людей похилого віку вчитися зробити це пов­ністю не вдалося.

Щоб нове покоління не поповнювало лави неписьменних, загальноосвітня школа мала охопити всіх без винятку дітей. Здійснювалася докорінна перебудова школи. Почат­кові школи переводилися на семирічне навчання. Деякі семирічки, особливо у великих містах, переходили на 10-річне навчання.

У травні 1934 р. вийшла постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про структуру початкової і середньої школи в СРСР». Запроваджувалася єдина структура загальноосвітньої школи трьох рівнів: початкова (чотирирічне навчання), неповна середня (семирічне) і середня (десятирічне на­вчання).

З 1938/39 навчального року у неросійських школах за­проваджувалося обов'язкове вивчення російської мори з 2 до 10 класу. Оскільки планувалося 4—5 уроків з росій­ської мови на тиждень, вона ставала основною навчальною дисципліною. Почалася поступова русифікація україн­ської школи.

Неабияка увага приділялася й розвитку вищої школи, головним завданням якої була підготовка фахівців для всіх галузей народного господарства. Тому на початку 30-х років зросли масштаби підготовки фахівців робітничо-селян­ського походження через робітфаки, технікуми й вищі навчальні заклади.

У 1933 р. відновилася діяльність університетів у Києві, Дніпропетровську, Одесі й Харкові. Це позитивно позна­чилося на якості підготовки спеціалістів.

У січні 1934 р. було встановлено наукові ступені кан­дидатів і докторів наук, а також наукові звання доцен­тів і професорів. Наприкінці 1935 р. було скасовано об­меження, пов'язані із соціальним походженням абіту­рієнтів.

За роки першої п'ятирічки вищі навчальні заклади й технікуми України підготували 110 тис, у роки другої — близько 196 тис. фахівців.

В 30-х роках стали явними позитив­ні наслідки ліквідації неписьменності впродовж 20-х років:

1. Більшість населення вже вміла читати й писати,

2. Сформувалося три типи шкіл — початкова, неповна се­редня й середня.

3. Створена мережа інтернатів для дітей-сиріт (А.Макаренко).

Поряд з цим виявилися недоліки:

1. Засилля політичних предметів;

2. Нестача вчителів, особ­ливо в селах;

3. Невисока заробітна плата у вчителів;

4. Різке ско­рочення кількості учнів (виселення куркулів, голодо­мор тощо);

5. У викладі матеріалу вчителі повинні були керувалися лише підручниками, ніякої «самостійності»;

6. Еталоном для шкільного курсу історії з 1938 р. став ста­лінський «Короткий курс ВКП(б)».

За підрахунками українських істо­риків, республіка за розвитком вищої освіти пе­регнала більшість країн Європи (124 тис. сту­дентів, які навчалися в 129 вузах). У цей час у Великобританії навчалося 50 тис. осіб, у Німеч­чині — 70 тис. осіб, у Франції — 72 тис. осіб, в Італії —75 тис. осіб.

У 1937 році в Українській РСР існувало 284 науково-дослідні заклади, у яких працювали 5 тис. науковців. Провідною науковою установою України стала Академія наук УРСР. До її складу входило 26 інститутів, у яких проводили дослідження 1,2 тис. наукових працівників. Українські вчені багато зробили в галузі точних наук.

Переглядів: 846