Перехід до прискореної колективізації. Поширення колгоспів.

Урожай 1927 року був невисоким, і ціни на хліб, установлені державою не задовольняли селян. Вони відмовилися здавати зерно на заготівельні пункти за низькими цінами.

У січні 1928 року Й. Сталін виїхав до Сибіру, де виступив перед місцевим партійно-радянським активом. Генсек звинувачував заможні верстви селянства в саботажі хлібозаготівель. Фактично це був крок до згортання непу на селі. У вимогах Сталіна йшлося про повернення до політики продовольчої розкладки доби воєнного комунізму.

Офіційно проголошення курсу Комуністичної партії на суцільну колективізацію відбулося на Пленумі ЦК ВКП(б) в листопаді 1929 року. Пленум окремо заслухав доповідь першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора «Про сільське господарство України й про роботу на селі». У доповіді зазначалося, що республіка має всі можливості, щоб здійснити перехід до колективізації раніше, ніж інші республіки. Колективізація в Україні мала завершитися восени 1931 року чи навесні 1932 року.

Причини колективізації:

Економічні: а) через нестачу зерна в державі (хлібозаготівель на криза 1927—1928 pp.) могли зірватися форсовані темпи індустріалізації;

б) потрібний був надійний механізм (створення колгоспів) безперебійного постачання хліба.

Політичні: а) в умовах тоталітарної системи колгоспами легше керувати, ніж мільйонами розрізнених селянських господарств;

б) згідно з ідеологічними догмами того часу дрібнотоварний селянський уклад
на селі постійно породжував капіталізм, тому керівництво країни хотіло швидше
позбутися цієї загрози і перевести село на соціалістичні рейки;

в) наявність передумов для колективізації: 1) націоналізація землі у 1917 р. звільнювала державу від необхідності виплачувати селянам компенсацію за землю під час вступу до колгоспу, 2) попередній досвід організації колективних господарств (радгоспів, комун у 1919—20 pp.), 3) існували розроблені В.Леніним принципи кооперування селян.

Початок колективізації розпочався з порушення тих самих принципів добровільного об'єднання на селі, про які так багато говорили більшовики. Рішення про вступ до колгоспу селяни мали приймати на зборах. Проте місцеві партапаратчики й радянські активісти відкрито погрожували тим, хто відмовлявся вступати до колективних господарств. Селян силоміць заганяли в колгоспи, використовуючи для цього всі засоби адміністративного тиску. При створенні колгоспів усуспільнювалися не тільки засоби виробництва, а й домашня худоба та птиця.

На політику Комуністичної партії селяни відповіли масовим невдоволенням. У багатьох районах набрало масового характеру винищення худоби, у результаті чого поголів'я худоби в Україні скоротилося вдвічі. Протягом осені 1929 - весни 1930 pp. Україною прокотилася хвиля селянських виступів і повстань. Опір селянства змусив Сталіна пригальмувати темпи колективізації.

2 березня 1930 року в газеті «Правда» з'явилася стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів», у якій він виступив проти «перегинів» у колгоспному русі, звинувачуючи в них партійні комітети та радянські організації на місцях. Селянам дозволяли вийти з колгоспів.

Восени 1930 року в колгоспах залишилося менше 30% селян. Відступ Й. Сталіна тривав недовго, і вже восени 1930 року ЦК ВКП(б) надіслав республіканським партійним комітетам директивного листа «Про колективізацію», закликаючи їх щонайрішучішими методами й темпами завершити цей процес.

Сталінська репресивна машина запрацювала на повну потужність. Держава вдалася й до економічного тиску на селян. Тим, хто вступав до колгоспів, уряд надавав різноманітні пільги, звільняв від податків на домашню худобу, надавав с/г техніку, а тим, хто залишався одноосібником, доводилося сплачувати високі податки, на них повсякчас спрямовувався адміністративний тиск.

Другий етап колективізації відрізнявся певними маневрами сталінської влади. Щоб підтримати прибічників колективізації (здебільшого це була сільська біднота, для якої колективізація була шансом поліпшити своє становище за рахунок інших чи зробити кар'єру на радянській і партійній роботі), на селі утворювали машинно-тракторні станції (МТС). Вони не тільки здійснювали технічну допомогу колгоспам, а фактично взяли під політичний контроль процеси, які відбувалися на селі. До кінця 1932 року в Україні були об'єднані близько 70% селянських господарств, що володіли 80% посівних площ.

Заходи, здійснені Комуністичною партією на селі, Сталін назвав «великим переломом». Більшість селян хоч і скорилася, але так і не сприйняла колективізацію.

Сталінська колективізація на селі передбачала не тільки об'єднання селян у колгоспи, а й ліквідацію цілого класу хазяйновитих заможних господарів, яких комуністи називали куркулями. Сталін особисто проголосив політику «ліквідації куркульства як класу». Мета боротьби радянської держави з куркулями:

1.передача державі (тобто колгоспам, комунам, артілям) найрентабельніших селянських господарств разом із землею й реманентом;

2.вилучення значних запасів с/г продукції, які зберігалися в куркульських
господарствах;

3.ліквідація найзаможнішого прошарку селян, який комуністи завжди ненавиділи й уважали найбільшою загрозою для пролетарської диктатури.

Формою боротьби з заможним селянством було обране так зване «розкуркулення», тобто економічне пограбування селян, порушення їхніх політичних і соціально-економічних прав, репресії. Розкуркулення відбувалося в умовах, коли не було чіткого визначення, хто є куркулем: чи це той, хто використовує найману працю, чи просто заможний селянин. Тих, кого зарахували до куркулів, поділяли на три категорії:

1. активні вороги радянської влади, учасники антирадянських виступів.
Вони підлягали 10-річному ув'язненню або розстрілу;

2. пасивні вороги радянського ладу, тобто ті, хто намагався в рамках радянського законодавства боронити свою власність. їхнє майно підлягало конфіскації, а самі господарі мали бути вислані до північних і східних районів СРСР;

3. лояльні до політики Комуністичної партії особи, які не чинили опору
радянській владі. Певна їх частина, щоб зберегти своє господарство,
навіть готова була вступити до колгоспів. Таких селян переселяли за території колективізації, надавши їм гірші землі.

Ліквідація куркульства як класу завдала важкого удару по українському селу, яке за роки непу здебільшого стало середняцьким.

За даними радянських установ, в Україні в 1929 році налічувалося близько 72 тис. куркульських господарств, а під розкуркулення потрапило 200 тис. господарств.

3.Голодомор 1932—1933 рр. в Україні — геноцид українського народу.

Голодомор —політика влади, спрямована на створення штучного голоду.

Причини голодомору
Суцільна колективізація, що почалася в к. 20-х років, супроводжувалася ліквідацією «куркульства як класу», тобто експро-пріацією заможного, найбільш культурного прошарку селянства, отже відбувався історичний підрив продуктивних сил села;	Продрозкладка, яка зумовила кризу, характерною рисою якої стала неза-цікавленість селян у розвитку громадського господарства, відчуженість від землі;	Ситуація погіршилася в період підняття плану заготівлі зерна в 1932 році на 44%, це привело до трагічної ситуації в посівній кампанії, недосів становив понад 2 млн. га, а запаси зерна у населення зведені нанівець;	Жорстокість реалізації плану хлібозаготівель, конфіскація продовольчих запасів;	Вивіз за кордон мільйонів тонн хліба в обмін на техніку.
Точки зору на причини голодомору
Необдумана політика добування коштів на індустріалізацію, коли доля селянства не бралася до уваги	Голод був спланований Й. Сталіним заздалегідь, щоб винищити українське селянство, у якому вбачався оплот націоналізму і приватновласницької психології
Голод розпочався у грудні 1931 р. і тривав до початку 1934 р. Найбільшого прояву досяг у червні 1933 р.
Голодом були охоплені Кубань, Північний Кавказ, Казахстан. Найбільше голод уразив Україну
Наслідки голодомору
Завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села	Голод остаточно підірвала сили українського народу в національно-визвольному русі	Масові жертви (за різними оцінками від 2,5 до 9 млн осіб). Підрив генофонду української нації.	Придушення опору українського селянства	Порушено демографічний баланс української нації, бо від голоду вмирали переважно селяни-українці;	Переселення селян з Росії в Україну (Донецьку, Дніпропетровську, Харківську, Одеську обл.)	Голодомор став приводом до розгортання боротьби з «українським буржуазним націоналізмом» (прибуття у 1933 р. комісії на чолі з П.Постишевим).

Таким чином, вже влітку 1932 р. голод був штучно інспірований державою.

В др. пол. 1932 p. ситуація погіршувалася все більше і більше: на полях жінки для дітей зрізували колоски, а коли почалися жнива, з'явилися «несуни». Тому в серпні 1932 р. з'являється закон «Про охорону соціалістичної власності», власноруч підписаний Сталіним. Сучасники назвали його «законом про п'ять колосків». Згідно цього закону за крадіжку любого колгоспного майна, навіть декількох колосків,— розстріл з конфіскацією всього майна, або позбавлення волі не менше 10 років (лише за 5 місяців 1932 р. за цим законом засуджено майже 55 тис. чол., з них понад 2 тис. — до смертної кари).

У відповідь на повідомлення українських властей про голод на Україні з Москви була надіслана надзвичайна комісія на чолі з В. Молотовим для нових хлібозаготівель: за три місяці на к. 1932 р. було вилучено 89,5 млн. пудів хліба, що привело до посилення голоду. Хліб «заготовлявся» в голодуючих місцевостях навіть у січні — лютому 1933р. Села, які мали велику заборгованість, заносилися на «чорну дошку», а це позбавляло селян права на виїзд, при відсутності запасів продуктів люди гинули голодною смертю. За законом, селам, що не виконали плану хлібозаготівель, зерна не видавалося. Залишившись без хліба, люди їли котів, собак, кору тощо. Мали місце випадки канібалізму.

Великої гостроти голод набрав в Казахстані, охопив й Північний Кавказ. В 1933 р. голод охопив усю без виключення територію України.

Відомо, що сталінська статистика була маловірогідною. Керівники перепису 1937 p., коли вони дали жахливі об'єктивні дані по Україні, були розстріляні. По підрахункам, які базувалися на методах демографічного співставлення, кількість жертв голоду в Україні (за різними даними і в різні часи) коливалася від 3 млн. до 6—7 млн. А міжнародна конференція з проблем голодомору 1932—1933 pp., яка відбулася в 1990 p., назвала цифру 9 млн. чоловік.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Перехід до форсованої індустріалізації та командної економіки.	\|	Становище освіти та науки. «Розстріляне відродження».

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.044 сек.