Перехід до форсованої індустріалізації та командної економіки.

1929 року на Пленумі ЦК ВКП(б) ухвалено рішення: «Будь-якою ціною прискорити розвиток машинобудування та інших галузей важкої промисловості». Широким масам комуністів Й. Сталін заявляв: «Ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні пробігти цю відстань за 40 років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть».

У грудні 1925 року відбувся XIV з'їзд ВКП(б), який проголосив курс країни на індустріалізацію. У грудні 1927 року XV з'їзд партії підкреслив необхідність прискорення індустріалізації народного господарства. Одночасно була розпочата перша п'ятирічка (1928-1932 pp.).

Під час сталінської індустріалізації ставилися завдання:

1. перетворити аграрну країну на могутню індустріальну державу;

2. здобути техніко-економічну незалежність СРСР;

3. забезпечити всебічну обороноздатність Радянського Союзу, перетворити його на наймогутнішу державу світу.

Здійснюючи індустріалізацію, радянський уряд не міг сподіватися на зовнішню допомогу, тому джерелами індустріалізації в СРСР стали:

1. пріоритетне фінансування галузей важкої промисловості за рахунок легкої та харчової;

2. продаж с/г продукції та сировини й одержання валютних надходжень для індустріалізації;

3. усебічне застосування командно-адміністративних важелів управління
народним господарством і державою;

4. використання безкоштовної праці в'язнів сталінських таборів (пізніш ГУЛАГу);

5. розгортання соціалістичного змагання в усіх галузях народного господарства.

Ігноруючи економічні закони розвитку народного господарства, комуністи вдавалися до «підхльостування» країни, як висловлювався сам Й. Сталін. Безладне втручання в планові показники назвали «сталінським стрибком». Сам кремлівський керівник коригував затверджені народногосподарські показники. Наприклад, Й. Сталін збільшив планову цифру виплавки чавуну до 17 млн. т (замість 10 млн. т за планом), виробництва тракторів — до 170 тис. (планувалося 55 тис), виробництва автомашин — до 200 тис. (планувалося 100 тис). На 100% збільшувалися завдання для працівників кольорової металургії та сільськогосподарського машинобудування.

«Підхльостування» економіки дорого обійшлося країні. Темпи розвитку індустрії знизилися з 23,7% у 1928-1929 pp. до 5% у 1933 році. Сталінське керівництво звичайно не збиралося переймати на себе провини за прорахунки в індустріальному розвитку. Часті аварії на виробництві, псування техніки, каліцтво й загибель людей через «штурмівщину» на виробництві пояснювалися народу як «диверсії», «саботаж», «контрреволюційна троцькістська діяльність».

20 січня 1929 року газета «Правда» надрукувала статтю В. Леніна «Як організувати змагання». Після цього комітети спрямували свою діяльність на організацію соціалістичного змагання, яке оформилося у вигляді різноманітних виробничих рухів: «Громадського буксиру» — для доведення відсталих бригад до передових; «Зустрічного плану» — для збільшення показників державного плану, бригад зразкової праці та ударних бригад.

Індустріалізація відбувалася згідно з розробленим п'ятирічним планом і пройшла кілька етапів :

1-й етап. 1926 — жовтень 1928р. — початок індустріалізації:

а) різке зростання капіталовкладень у важку промисловість;

б) початок реконструкції старих виробничих фондів;

в) будівництво нових, переважно невеликих і середніх підприємств;

г) закладення нових електростанцій, включаючи Дніпрогес.

2-й етап. 1928—1932рр.— перша п'ятирічка, форсований ривок у розвитку важкої промисловості (з темпами 20—22 %), в ході якої в Україні було:

а) створене сільськогосподарське машинобудування: ХТЗ у 1932 р. давав 16,8 тис. тракторів, Запорізький завод «Комунар» спеціалізувався на зернових комбайнах, Харківський «Серп і молот» виробляв молотилки;

б) закладено енергетичну базу: в 1932 р. запрацювали Зуївська ДРЕС і Дніпрогес;

в) розширено й оновлено металургійну базу: споруджено три металургійні заводи — «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь»;

г) здійснено реконструкцію об'єктів-гігантів: Луганського паровозобудівного заводу; чотирьох металургійних заводів у Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Комунарську;

д) ліквідовано безробіття.

У першій п'ятирічці для розвитку індустрії бракувало коштів, тому остаточно було згорнуто неп і здійснено форсовану колективізацію, яка давала хліб і валюту.

Незаперечним фактом стала жорстка централізація управління:

1. замість економічних важелів ринку запроваджено директивний плановий розподіл ресурсів і товарів;

2. заробітна плата перестала бути відрядною і визначалася «згори»;

3. запроваджено карткову систему постачання робітників і службовців.

3-й етап. 1933—1937рр.— подальший розвиток індустріалізації «вглиб»: завдяки спаду середньорічних темпів промислового розвитку до 13—14 % з'явилася можливість більше уваги приділяти підготовці кваліфікованих кадрів, ліквідації фінансових збитків, зниженню собівартості, освоєнню нової техніки.

а) побудовано і пущено нові підприємства — Харківський турбінний, Краматорський машинобудівний, Горлівський азотнотуковий заводи;

б) ширилося масове виробниче змагання, організація якого не потребувала великих витрат; підтримане партією як один з дійових засобів зростання продуктивності праці, воно породило рух ударників. У травні 1932 року вибійник з Горлівки Микита Ізотов, добре оволодівши новою технікою, виконав 10 змінних норм за одну зміну. У серпні 1935 року молодий донбаський шахтар Олексій Стаханов видобув за одну зміну 102 т вугілля, чим перевищив норму в 14 разів. Республіку й усю країну охопив стаханівський рух, який прийшов і на українське село. Газети прославляли здобутки жіночої тракторної бригади Паші Ангеліної з Донеччини, ланкових Ганни Кошової та Марії Демченко з Київщини, які досягали високих урожаїв цукрових буряків.

в) у другій половині 1935 р. тимчасово скасовано граничну межу в заробітках, запроваджено правило: скільки виробив — стільки й одержуй;

г) перехід у 1934 р. від карткової системи розподілу до вільного продажу продовольчих товарів через магазини.

4-й етап. 1938—1941рр.— третя п'ятирічка, спад виробництва, що пояснювався:

а) репресіями щодо наркомів, директорів, інженерно-технічного персоналу і т. ін.;

б) посиленням дезорганізації виробництва, практикою приписок;

в) відсутністю матеріальної зацікавленості в умовах постійної експлуатації через так звані моральні стимули трудового героїзму мас.

Наслідки індустріалізації для України:

1. 1940 року промисловий потенціал України в сім разів перевищував рівень 1913 р.;

2. обсяг виробництва продукції в машинобудуванні та металообробці зріс тільки за першу п'ятирічку в 4,5 разів;

3. Радянська Україна перетворилася з аграрної на індустріально-аграрну республіку; з 1,5 тис. нових підприємств, які будувалися в роки першої п'ятирічки, 400 були зведені в Україні (Дніпрогес, «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Дніпроалюмінійбуд», «Краммашбуд», Харківський тракторний завод);

4. серед реконструйованих підприємств відновили свою роботу Луганський паровозобудівний завод, металургійні заводи в Дніпропетровську, Комунарську, Дніпродзержинську, Макіївці.

Водночас досить яскраво окреслилися деформації в народному господарстві, викликані серйозними прорахунками в проведенні індустріалізації:

1. від самого почату перших п'ятирічок був установлений пріоритет виробництва засобів виробництва (група А) над виробництвом предметів
споживання (група В), що призводило до занепаду легкої та харчової
промисловості і низького життєвого рівня народу;

2. у результаті індустріалізації, економіко-географічне розміщення важливих промислових центрів зберегло свою нерівномірність. Традиційно розвивалися Донбас та Придніпров'я, а Правобережжя й далі відставало в розвитку продуктивних сил;

3. наслідком індустріалізації стала потужна урбанізація. Різке збільшення міського населення призвело до загострення житлової та продовольчої проблем, а отже, і загального падіння життєвого рівня народу;

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Заняття10	\|	Перехід до прискореної колективізації. Поширення колгоспів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.