Десталінізація та демократизація суспільного життя в Україні. XX з'їзд КПРС.

Період 1953—1964 pp. у публіцистичній та історичній літературі називають «відлига».

Основною складовою «відлиги» є десталінізація — система заходів щодо усунення найбільш неприйнятних проявів сталінського режиму (масові репресії, тотальний контроль тощо) і спроба проведення суспільно-політичних та економічних реформ з метою надання нового імпульсу розвитку радянського суспільства на шляху до «побудови комунізму».

Складові десталінізації:

1. Ліквідація системи ГУЛАГу, припинення масових репресій.

2. Амністія. Реабілітація незаконно засуджених.

3. Реформа силових відомств. Упровадження в їх діяльність принципу законності.

4. Послаблення ідеологічного тиску. Тимчасове припинення кампанії протии «українського буржуазного націоналізму».

5. Децентралізація управління. Послаблення командно-адміністративної системи.

6. Розширення прав і повноважень союзних республік. Зростання частки українців у партійному і державному апараті.

Десталінізація мала обмежений характер і не торкалася підвалин існуючого ладу.

Після смерті Сталіна (5 березня 1953р.) його підручні стали ділити владу. Вперед вирвався Г.Маленков, який дістав обидві ключові посади — Голови Ради Міністрів і секретаріату ЦК КПРС. Його заступниками в Раді Міністрів стали Л.Берія, М.Булганін, Л.Каганович і В.Молотов. Міністерства внутрішніх справ і державної безпеки були об'єднані, очолив їх Л.Берія. Зважаючи на дружні стосунки між Г.Маленковим, Л.Берією і К.Молотовим, у «колективному керівництві» постав тріумвірат. Однак члени президії ЦК, які не увійшли до трійки, висловили протест, і 14 березня Г.Маленков постав перед вибором: або урядовий, або партійний апарат. Він обрав уряд. Пост фактичного голови секретаріату залишився за М.Хрущовим, якого «колективне керівництво» вважали «недалеким» і тому безпечним.

27 березня Верховна Рада СРСР оголосила амністію. В ніч на 4 квітня з ініціативи Л.Берії вийшли на волю заарештовані у «справі лікарів». Антисемітська хвиля почала спадати. Услід за лікарями Л.Берія розпочав реабілітацію громадян в інших великих «справах», організованих Міністерством держбезпеки у повоєнні роки. Водночас у пошуках популярності Л.Берія почав висувати на керівні посади місцеві кадри у державному апараті національних республік.

Ідентичну політику старався здійснювати М.Хрущов, розставляючи вірних собі людей у партійному апараті. У червні він звільнив з посади першого секретаря ЦК Компартії України Л.Мельникова, а замість нього призначив О.Кириченка.

Боротьба за владу у «колективному керівництві» загострилася влітку 1953р. Л.Берію, який контролював репресивний апарат і архіви, побоювалися його колеги. 10 липня 1953р. газети повідомили про арешт Л.Берії.

У вересні 1953р. відбувся пленум ЦК КПРС, на якому було офіційно визначено першого секретаря ЦК КПРС - М.Хрущова, який виконував ці обов'язки після смерті Й. Сталіна.

XX з'їзд КПРС відбувся в лютому 1956 року. У звітній доповіді М.Хрущова не було ніяких сенсаційних заяв. У ній зокрема підтверджувався послідовний курс партії на розрядку міжнародної напруженості, розглядалися важливі економічні й соціальні проблеми, вихвалялися переваги «колективного керівництва». В останній день роботи з'їзду М. Хрущов повідомив делегатів, що вони ще мають зібратися на додаткове закрите засідання. У ніч з 24 на 25 лютого 1956р. М.Хрущов протягом чотирьох годин зачитував «таємну закриту доповідь», у якій розкрито причини утвердження «культу особи Сталіна», його конкретні прояви й наслідки.

Критика культу особи Й. Сталіна на XX з'їзді партії була хоч і різкою, але поверховою. У ній засуджувалися лише зовнішні сторони тоталітаризму («культ особи») і зловживання державної влади (масові репресії). Політика ж партії на всіх етапах вважалася правильною.

Проте й ця дозована критика позитивно вплинула на оздоровлення політичної і морально-психологічної атмосфери в країні, здійснила справжній переворот у суспільній свідомості. Цей переломний період у житті радянських людей був названий хрущовською «відлигою».

Колективне керівництво незабаром розколюється на два ворожих табори. Найбільшої гостроти протистояння між ними досягло влітку 1957р. Під час візиту Хрущова до Фінляндії18 червня 1957р., опозиція на чолі з Г.Маленковим, В.Молотовим та Л.Кагановичем поставила питання про відставку першого секретаря на засіданні Президії ЦК. М.Хрущов апелював до ЦК КПРС. За допомогою Г.Жукова і керівника КДБ І.Серова було організовано термінову доставку членів ЦК в Москву. Пленум ЦК, який відбувався 22-29 червня, скасував результати голосування в президії засудивши діяльність опозиціонерів. Згодом вони були зміщені з високих державних посад. У цьому протистоянні керівництво України послідовно підтримувало М.Хрущова.

Наступним кроком на шляху десталінізації став XXII з'їзд КПРС, що відбувся в 1961р. На ньому про злочинну діяльність Й. Сталіна вже говорили відкрито, не забуваючи й про К.Ворошилова, Л.Кагановича, Г.Маленкова та В.Молотова. Делегати з'їзду ухвалили винести з мавзолею В.Леніна саркофаг із забальзамованим тілом Й.Сталіна. Тіло поховали поблизу Кремлівської стіни. По всій країні демонтувалися пам'ятники Й.Сталіну, закривалися присвячені йому музеї. Міста, вулиці, підприємства які носили його ім'я перейменовувалися. У листопаді 1961р. Сталінська область стала Донецькою, а місто Сталіно (колишня Юзівка) — Донецьком. XXII з'їзд КПРС став найвищою точкою процесу десталінізалії, на хвилі якої М.Хрущов остаточно усунув від влади своїх суперників.

Прихід М. Хрущова до влади в Москві спричинив закономірні процеси «українізації» керівних кадрів в Україні. Уже в березні 1954р. окреслились тенденції збільшення кількості українців у партійному керівництві республіки. Наприклад, у новообраному складі ЦК усі вісім членів Політбюро були українцями, вони одержали посади не лише першого й другого (О. Кириченко й М. Підгорний), але й ще двох секретарів ЦК Компартії України.

Відчутні позитивні зміни відбувалися і в державному апараті, де на високі посади були висунуті драматург О.Корнійчук та син українського письменника Василя Стефаника Семен. Профспілки України очолив українець К.Москалець. Українці значно поповнили керівний склад збройних сил СРСР.

Причини обмеженості десталінізації:

1. Реабілітація не поширювалася на засуджених за «контрреволюційну д-ть», не ставилася під сумнів законність депортації періоду колективізації.

2. Збереглася монополія КПРС на владу.

3. Послаблення ідеологічного контролю над суспільними науками, мистецтвом супроводжувалося рецидивами.

4. Демократизація саботувалася партапаратом.

5. Боротьба з бюрократією не була добре продуманою політикою.

6. Замість культу особи Сталіна нав'язувався новий культ — М. Хрущова.

Зовнішня політика СРСР післясталінських часів стала поміркованішою. У жовтні 1962р. вибухнула карибська криза, пов'язана із завезенням на Кубу радянських ракет. Кілька днів світ перебував на межі ядерної війни. 5 серпня 1963р. у Москві було підписано Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою (крім підземних). У жовтні Договір підписали представники УРСР.

Найактивніше українська делегація діяла в Постійній комісії ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), членом якої вона стала у 1954р. Українські представники в ЮНЕСКО брали участь у підготовці рішень, пов'язаних із розширенням міжнародних культурних зв'язків, ліквідацією неписьменності в країнах «третього світу», збереженням і охороною пам'яток культури тощо.

Участь України була помітною і в діяльності інших спеціалізованих органів ООН — Міжнародного бюро освіти (МБО), Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародної організації праці (МОП). У 1957р. у Нью-Йорку відкрилося постійне представництво УРСР при ООН.

Зовнішньоекономічні зв'язки України розвивалися в основному з країнами радянського блоку і координувалися по лінії Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). У країни Східної і Центральної Європи спрямовувалося до 80% українського експорту. У 1962р. було створено Міжнародний банк економічного співробітництва, який фінансував будівництво спільних підприємств. 1964р. запущено нафтопровід «Дружба». Українські підприємства й українські фахівці брали участь у спорудженні металургійних комбінатів у Польщі та Болгарії, машинобудівних заводів в Угорщині, Польщі, Румунії.

Після XX з'їзду КПРС було дозволено обмежене пересування населення по країнах радянського блоку. У 1956р. вперше були здійснені прикордонні обміни делегаціями між Люблінським воєводством (Польща) і Львівською та Волинською областями.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Заняття 16	\|	Розвиток економіки України в середині 50-х - у першій половині 60-х років.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.