Види і рівні екологічної політики.

Глобальна екологічна політика передбачає проведення міжнародних, політичних і зовнішньоекономічних заходів та акцій з урахуванням екологічних обмежень у соціально-економічному розвитку, запасів наявних у світі ресурсів та їхнього розподілу між країнами.

Україна підписала понад 40 міжнародних правових документів, серед яких: Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі та під водою; Конвенція ВОЗ про захист від іонізувальної радіації; Конвенція про трансграничне забруднення повітря на великій відстані; Протокол про обмеження викидів сірки; Віденська Конвенція про охорону озонового шару; Конвенція про біологічне розмаїття; Конвенція про захист Чорного моря від забруднення; Конвенція про зміну клімату та ін.

Залишаються недостатньо вирішеними такі питання зовнішньо екологічної політики, як розподіл між транскордонними регіонами квот на випуск парникових газів і речовин, які руйнують озоновий шар, а також інші види впливу транскордонного та глобального характеру. Стратегічним завданням щодо впровадження її на глобальному рівні мають стати успішні переговори та укладання низки абсолютно нових міжнародних договорів і угод, спрямованих на захист довкілля.

Державна (національна) екологічна політика, зокрема міжнародна, побудована на розумінні ефектів і недоліків, пов'язаних з екологічним станом території та акваторії держави.

Реалізація екологічної функції держави має ґрунтуватися на реальній правовій основі. Як зазначає О. Заржицький, у галузі державної екологічної політики повинен бути єдиний правильний підхід — це положення теорії сталого розвитку, яка ґрунтується на збалансованому співвідношенні економічних і екологічних інтересів.

Державна регіональна політика є складовою частиною національної стратегії сталого розвитку України та її регіонів. Пропорційність і збалансованість розвитку регіонів і України нині не забезпечується через брак екологічної компоненти в Концепції державної регіональної політики. Тому екологічна політика як складова державної регіональної політики має стати пріоритетним напрямом у системі управління навколишнім природним середовищем.

Наприклад, Чорне море в межах України має високий рівень забруднення, тому стримує розвиток рекреації і туризму міжнародного рівня, а це — додаткові валютні надходження для країни. Тому, в разі вирішенні екологічних проблем підвищиться соціально-економічна привабливість Причорномор'я та Приазов'я, підсилиться їхня інвестиційна привабливість для тих країн і фірм, що займаються туристичним чи рекреаційним бізнесом.

Регіональна (місцева) екологічна політика — політика держави стосовно регіонів, а також екологічна політика, яка здійснюється самими регіонами. Регіональну екологічну політику слід визначати виходячи з пріоритетності національних і регіональних інтересів. Вона має бути невід'ємною складовою державної екологічної політики, органічно вплітати в державну політику національної екологічної безпеки і здійснюватися завдяки реалізації стратегії, концепцій та програм відповідно як до чинних нормативних актів на державному рівні, так і до правових актів місцевих органів влади та самоврядування.

Регіональна екологічна політика має підтримуватися на національному рівні через зміцнення та вдосконалення законодавчої і нормативної баз екологічного менеджменту, розроблення національних стратегій, програм і планів, інтеграцію природоохоронних вимог у напрямі розвитку секторів економіки та соціальної сфери, розширення двосторонньої і міжнародної співпраці, залучення технічної допомоги та інвестицій. Особливо актуальні ці проблеми для транскордонних регіонів України, враховуючи туристично-рекреаційний статус і можливості їх для індустріального розвитку та формування зон екологічного підприємництва.

Зміст регіональної екологічної політики розглядають з двох аспектів. Перший — це екологічна політика держави по відношенню до регіонів (державна регіональна екологічна політика), другий — екологічна політика, здійснювана регіонами. Першу реалізують центральні органи державної влади, другу — місцеві органи влади та самоврядування. При цьому значну роль відіграє розмежування повноважень між різними гілками влади у сфері природокористування та охорони навколишнього природного середовища. Виникає потреба в уточненні та деталізації розподілу функцій між спеціально уповноваженими органами влади різних рівнів у сфері природокористування та охорони навколишнього середовища.

На думку вчених, розв'язанню проблеми регіональної екологічної політики може сприяти адміністративна реформа. Серед її основних напрямів — передача частини повноважень на регіональний рівень. Важливою складовою адміністративної реформи є державна та регіональна екологічна політика. Саме вона покликана передбачати створення ефективно діючої системи влади в центрі й на місцях, здійснювати фінансово-економічне та нормативно-правове забезпечення територій на основі оптимального поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів. Оздоровлення екологічної ситуації в регіоні передбачає змінену відносин власності та передання природних ресурсів суспільству, зокрема місцевій владі.

Водночас слід виділити і місцевий рівень екологічної політики у складі регіонального. У зв'язку з цим украй необхідні інституційні перетворення, щоб сформувати нове правове та економічне регулювання взаємодії державних органів різних рівнів і природокористувачів.

5.Екологічна політика на рівні підприємства.

Підприємство слід розглядати як автономну екологічну систему, основану на його господарській діяльності, яка здійснює істотний вплив на навколишнє середовище. Стратегію розвитку екологічної діяльності підприємства визначає його екологічна політика, спрямована на забезпечення стійкого стану навколишнього середовища в процесі здійснення підприємством певної господарської діяльності.

Екологічні фактори значно впливають на деякі фінансові показники підприємства:

— на коефіцієнт валового та чистого прибутку;

— показник собівартості реалізованої продукції;

— коефіцієнт оборотності основних фондів;

— коефіцієнт оборотності матеріальних запасів;

— прибуток на середній капітал і прибуток на акцію.

Екологічна політика об'єкта господарювання є стратегічним елементом довгострокового планування, що ґрунтується на таких принципах:

— екологічної справедливості — усвідомленого використання в практичній діяльності підприємства основ сучасної екологічної культури й екологічної етики; розподілення відповідальності; екологічної доцільності; цивілізованого підприємництва;

— добровільного розширення екологічних зобов'язань підприємства по відношенню на всіх зацікавлених в екологічних аспектах його діяльності осіб і сторін; охорони здоров'я та екологічної безпеки персоналу й населення в зоні впливу підприємства;

— оцінювання впливу на навколишнє середовище;підтримання екологічних наукових досліджень і екологічної освіти, включаючи шкільну екологічну освіту; розвитку добровільного екологічного страхування; екологічної благодійності;

— екологічної ефективності — досягнення економічної ефективності здійснюваної природоохоронної діяльності;

— підвищення якості продукції та послуг унаслідок розвитку екологічної діяльності;

— прагнення до досягнення екологічної переконливості,
створення й використання кредиту довіри;

— послідовного поліпшення в усіх сферах екологічної діяльності, де це практично здійснене; розвитку екологічно чистого виробництва;

— запобігання негативному впливу на навколишнє середо
вище в джерелах його утворення або мінімізація його; раціонального використання ресурсів;

— екологічного лідерства;

— доступності об'єктів і результатів екологічної діяльності,
включаючи негативні результати, для всіх зацікавлених осіб і
сторін (екологічна «прозорість» підприємства); активного демонстрування результатів діяльності;

—незалежного оцінювання результатів екологічної діяльності підприємства (здійснювання систематичного екологічного аудитування);

—інформування, мотивування й залучення всього персоналу до екологічної діяльності підприємства;

— залучення постачальників і суміжників до екологічної діяльності підприємства;

— залучення споживачів товарів і послуг до екологічної діяльності підприємства;

— обов'язкового документування підприємством екологічної
діяльності та детальної добровільної звітності про результати
діяльності («зелена звітність» підприємства); активного співробітництва з усіма зацікавленими в екологічних аспектах діяльності підприємства особами та сторонами, включаючи екологічну громадськість; співробітництва із засобами масової інформації;

— відповідності чинному природоохоронному законодавству, екологічним нормам і правилам; розроблення та використання власних екологічних норм і правил, що доповнюють державні вимоги.

Таким чином, щоб досягти стабільної переваги над конкурентами, керівництво підприємства чи фірми має спиратися не тільки на ринкову ефективність, а й на екологічну. При цьому важливо врахувати екологічну конкурентоспроможність. Екологічна відповідальність підприємств виявляється у ставленні до мінімізації витрат на охорону навколишнього середовища.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Рівні управління	\|	Екологічна політика відповідно до ДСТУ ISO 14001:2006

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.