МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Основним джерелом екологічного права є закон.Закон — це нормативний акт, що його прийняв вищий представницький орган державної влади або безпосередньо народ (референдум). Він встановлює початкові юридичні норми, має вищу юридичну силу та приймається з дотриманням особини законодавчої процедури. Серед законів, що регулюють екологічні відносини, головне місце належить Конституції України. Виходячи з принципу верховенства права, Конституція має вищу юридичну силу, і всі закони та нормативно-правові акти, зокрема в екологічному законодавстві, мають прийматися на основі Конституції і відповідати їй. У Конституції (статті 13, 14, 16, 41, 50, 66, 85, 92, 1 16, 1 19, 137, 138) врегульовано найважливіші суспільні екологічні відносини. Зокрема, у ст. 13 визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є, відповідно до ст. 16 Конституції, обов'язком держави. В Основному Законі держави визначено принципові засади взаємовідносин «громадянин — держава — природа». Так, згідно з ч. 1 ст. 50 Конституції кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Водночас ст. 66 покладає на кожного обов'язок не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки. Частина 2 ст. 50 Конституції встановлює, що кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Таку інформацію ніхто не може засекречувати. Підкреслюючи юридичну силу Основного Закону держави, у ст. 92 передбачено, що найважливіші екологічні відносини, зокрема засади використання природних ресурсів, виняткової (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, а також відносини екологічної безпеки мають регулюватися виключно законами. Отже, зазначені конституційні норми є вихідними положеннями для прийняття відповідного екологічного законодавства з будь-яких конкретних питань. Відповідно до Конституції України (п. З ст. 116) Кабінет Міністрів України вирішує питання державного управління на основі Конституції, законів України, актів Президента України. На нього, зокрема, покладено обов'язки забезпечення проведення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Відповідно до Конституції України (п. З ст. 119) та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Зокрема, вони забезпечують дотримання прав і свобод громадян, у тому числі й екологічних, а також виконання державних і регіональних програм охорони довкілля. Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища регулює Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 р. Це основний комплексний, узагальнюючий нормативно-правовий акт у галузі охорони природних об'єктів і навколишнього природного середовища в цілому, який визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього й майбутніх поколінь. Він складається з 14 розділів, у яких викладено загальні положення, екологічні права та обов'язки громадян, функції рад народних депутатів, а також повноваження органів управління у сфері охорони природи, висвітлено питання спостереження, прогнозування, обліку та інформації в галузі охорони довкілля, питання екологічної експертизи, контролю й нагляду, регулювання використання природних ресурсів, економічних механізмів забезпечення охорони природи. Наведено також положення про заходи, пов'язані з екологічною безпекою, надзвичайними екологічними ситуаціями, про відповідальність за порушення природоохоронного законодавства та про міжнародні зносини України у сфері охорони довкілля. Основними в системі екологічних законів є поресурсові кодекси — Лісовий кодекс України від 21.01.1994 р., Кодекс України «Про надра» від 27.07.1994 р., Водний кодекс України від пі) 06.1995 р., Земельний кодекс України від 25.10.2001 р., а також поресурсові закони — Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.1992 р., «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 р., «Про відходи» від 05.03.1998 р., «Про рослинний світ» від 09.04.1999 р., «Про тваринний світ» від 13.12.2001 р. Важливе значення для збереження довкілля мають Закон України «Про екологічну експертизу» від 09.02.1995 р., «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» 08.02.1995 р., «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру» від 08.06.2000 р., «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13.07.2000 р., «Про об'єкти підвищеної небезпеки» 18.01.2001 р., «Про екологічну мережу» від 24.06.2004 р. та ін. До того ж деякі відносини у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища врегульовано Законами України «Про плату за землю» від 3.07.1992 р. та «Про ветеринарну медицину» від 25.06.1992 р., Постановою Верховної Ради України «Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій та об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 29.10.1992 р. Серед джерел екологічного права важливу роль відіграють підзаконні нормативні акти, які утворюють складну ієрархічну систему й посідають відповідне місце в усій системі нормативного регулювання. До підзаконних нормативно-правових актів належать укази Президента України, нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а також нормативні акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Групу підзаконних нормативних актів поділяють на види за такими критеріями: за зовнішньою формою вираження (постанови, накази, рішення, правила тощо); за суб'єктами (нормативні акти уряду, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування тощо); за часом дії (постійні й тимчасові). Особливе місце серед джерел екологічного права посідають нормативні правові акти Президента України. Президент є гарантом прав і свобод людини, забезпечує узгоджене функціонування і взаємодію органів державної влади. Нормотворча компетенція Президента України передбачена ст. 106 Конституції України, відповідно до якої він видає укази та розпорядження, що є обов'язковими до виконання на території України. Сфера відносин, що її регулюють нормативні правові акти Президента України, дуже велика — від регулювання загальних питань охорони довкілля до затвердження положень про спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у сфері екології. Значна питома вага серед джерел екологічного права належить постановам Кабінету Міністрів України. Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на підставі Конституції України, законів України, указів Президента і є обов'язковими до виконання. Останніми роками в Україні прийнято низку законів і постанов Кабінету Міністрів з питань метрології, стандартизації та сертифікації в галузі природокористування й охорони довкілля з метою наближення до світових норм, особливо норм країн — членів Європейського Союзу. Система екологічних стандартів — це одна із складових частин природоохоронного законодавства. Різновидом джерел екологічного права є нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. До підзаконних актів належать накази, інструкції, правила тощо, прийняті центральними органами виконавчої влади. Джерелами екологічного права є також нормативні правові акти органів місцевого самоврядування (постанови, рішення, нормативні накази) та місцевих органів виконавчої влади (постанови, рішення). Отже, підзаконні нормативно-правові акти як джерела екологічного права утворюють складну систему, в якій розрізняють такі рівні: — рівень указів Президента України; — рівень нормативно-правових актів Кабінету Міністрів — рівень нормативних правових актів міністерств та інших — рівень нормативних правових актів органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади; Особливістю зазначених джерел екологічного права є те, що вони покликані стати інтегруючою основою розвитку галузі відповідного екологічного законодавства. Особливе значення серед джерел екологічного права займають міжнародно-правові акти, зокрема міжнародні угоди за участю України. Згідно з Конституцією України і Законом України «Про міжнародні договори України» укладені та ратифіковані міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України. В них наведено обов'язкові для всіх громадян вимоги, націлені на забезпечення нормальних умов функціонування екосистем біосфери та раціональне використання людиною природних ресурсів. Виконання; цих угод і договорів забезпечується різними методами: від виховних і просвітніх до штрафів, адміністративних і кримінальних покарань порушників. До таких найважливіших документів належать міжнародно-правові акти ООН, ухвалені більшістю країн світу, Декларація та Програма дій людства у XXI столітті (Ріо-де-Жанейро, 1992), Конвенція з морського права (1984), Монреальський Протокол про обмеження використання речовин, що руйнують озоновий шар (1987), та ін. На державних і міждержавних рівнях створено організації, зобов'язані стежити за виконанням законів про охорону природи і здійснювати моніторинг природного середовища та окремих його компонентів. Таким чином, в Україні сьогодні сформовано систему екологічного законодавства, визначено основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і піклування про екологічну безпеку, розроблено кілька проектів природоохоронних програм для найнеблагополучніших районів.
|
||||||||
|