Позитивізм

Позитивізм (франц. positivisme – умовний, позитивний, побудований на думці) – філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення.

Основні ідеї та настанови позитивізму:

1. Справжня наука не виходить за сферу фактів, за межі чуттєвого даного.

2. Наука, яка вивчає факти, є всемогутньою.

3. Суспільство також піддається науковому пізнанню.

4. Розвиток науки і техніки, а також соціології є запорукою суспільного прогресу.

Засновником позитивізму є французький мислитель Огюст Конт. Йому належить 6-томний «Курс позитивної філософії», надрукований у 1830 – 1842 рр.

Підґрунтям концепції Конта є закон трьох стадій:

1. Теологічна, або фіктивна, коли за явищами шукають надприродні сили – божества тощо.

2. Метафізична або абстрактна, коли за явищами вбачають абстрактні сутності і сили – субстанції, флогістони тощо.

3. Наукова або позитивна, коли між явищами відкриваються незмінні закони.

Одним з найвідоміших позитивістів «першої хвилі» є англійський мислитель Герберт Спенсер (1820 – 1903), багатотомна «Синтетична філософія» якого користувалася великою популярністю.

Він увійшов в історію філософії як творець концепції еволюції. Спенсер наголошував на трьох важливих моментах еволюції:

1.Перехід від відокремленого стану елементів до зв'язаного (інтеграція, або концентрація). Перш ніж розвиватись, система повинна утворитись.

2. Диференціація, тобто перехід від однорідного стану до різнорідного. Йдеться, зокрема, про спеціалізацію органів, поділ праці в суспільстві тощо.

3. Зростання порядку, перехід від невизначеності до визначеності.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Філософія Г. Сковороди	\|	Махізм і емпіріокритицизм («друга хвиля» позитивізму)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.