Писемність та література

Писемність у східних слов'ян з'явилася приблизно в І пол. IX століття. Аналізуючи тексти договорів руських князів вважається, що вони були складені двома мовами — грецькою і староруською.

Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків— Костянтина (в чернецтві — Кирило) і Мефодія. Брати проповідували християнство старослов'янською мовою, упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську мову Євангеліє. На початок XI століття на Русі використовувалися дві системи письма — кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця — розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна.

До особливостей писемної культури Русі треба віднести утворення двох типів літературної мови: церковнослав'янської і близької до просторіччя давньоруської. Обидві мови активно впливали одна на одну, взаємно збагачувалися. Обидві вони були близькі і зрозумілі народу.

У творах літераторів того часу широко використовувалися героїчні й обрядові пісні, загадки, прислів'я, приказки, замовляння і заклинання. Від усної народної творчості древньої Русі у фольклорі українського народу збереглися найяскравіші зразки обрядової поезії — колядки і щедрівки.

Вершиною усної народної творчості став героїчний билинний епос, що склався до Х. Головною темою билин київського циклу стала боротьба з іноземними загарбниками, ідея єдності і величі Русі. Богатирі Микита Кожум'яка, Ілля Муромець, Альоша, Добриня — безстрашні захисники Батьківщини. Їх імена збереглися в пам'яті народу як символ відваги, молодецтва, доблесті і слави.

З Константинополя в Київ незабаром після введення християнства стали надходити церковні і світські твори грецькою та іншими мовами. Одним з перших був переклад Євангеліє. Мабуть, першим самостійним жанром давньоруської літератури стало літописання. Початок його відносять ще на кінець Х століття. «Повість временних літ» є літописним зведенням. Вона була створена на початку XII століття ченцем Нестором на основі декількох давніших літописів X–XI століть. До них включалися епічні перекази, родові легенди, уривки перекладних творів, церковні і світські повчання, записи державних договорів, політичні заповіти князів. Головною темою стала сама Руська земля, її єдність і могутність. Останніми з літописних руських зводів, що дійшли до нас, є Київський (1200) і Галицько-Волинський (кінець XIII ст.).

У такому жанрі оригінальної літератури Русі, як філософсько-богословська публіцистика, поєднувалися художня досконалість та ідейна спрямованість. Першим її зразком стало «Слово про закон і благодать» ченця Ілларіона, якого князь Ярослав Мудрий поставив в 1051 році митрополитом. У цьому творі, написаному в формі урочистої проповіді, Ілларіон розвинув три основні теми: про духовну перевагу Нового Заповіту над Старим Заповітом; про світове значення хрещення Русі; високу місію князів Володимира і Ярослава і про велич Руської землі. «Слово» стало своєрідним маніфестом самосвідомості народу, який живе у великій державі зі славною історією.

Давньоруські книжники закликали любити Батьківщину, виховували патріотизм і прагнення до виправлення недоліків суспільства. Вершиною художньої творчості стала героїчна поема «Слово о полку Ігоревім». В ній широко представлені народна символіка, міфологія, звичаї, на основі яких формулюються основні моральні вимоги, які висувалися до борців проти кочівників, утверджувалася рицарська доброчесність захисників держави. «Слово о полку Ігоревім» — яскраве свідчення того, що і після політичного роздрібнення країни в літературі продовжувався і поглиблювався розвиток традицій і ідей, закладених на етапі єдиної Київської держави.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Матеріальна і духовна культура східних слов'ян	\|	Освіта та наука

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.