Театр та література

У XVII ст. розгорталася творчість таких великих драматургів: П'єра Корнеля, Жана Расіна, Мольєра. Жанри в театрі поділялися на «високі» і «низькі». Твори «високого» жанру — трагедії — мали бути написані обов'язково віршами, п'єса будувалася на основі трьох єдностей: часу, місця і сюжету, у центрі уваги був конфлікт між обов'язком і почуттям, де обов'язок повинен перемогти. Коли Корнель у своїй трагедії «Сід» відступив від цього правила (головна героїня погоджується на шлюб, хоч її коханий убив на дуелі її батька — верх взяло почуття), Рішельє виніс п'єсу на обговорення академії, сюжет визнали неправильним. Головну увагу і Корнель, і Расін зосереджували на внутрішньому світі, переживаннях персонажів. Писалися довгі монологи. Актори стали обговорювати задум з автором. Такі суворі правила не поширювалися на «низький» жанр — комедію. Вона була вільна від умовності. Великим комедіографом був Жан Батист Мольєр. Майже через три століття його «Тартюф», «Міщанин-шляхтич» не сходять зі сцен театрів усього світу. Ще далі від замкненості театру пішов П'єр Оґюстен Бомарше в «Севільському цирюльнику» і «Одруженні Фіґаро». У вуста своїх комедійних героїв він вклав монологи, які засуджували аристократію і провіщали революційну епоху.

Фундатором нового жанру — художньої критики — став Дідро. Разом з тим, в літературі, особливо англійській, все сильніше простежуються реалістичні тенденції: «Робінзон Крузо» Даніель Дефо, політичні сатири Джонатана Свіфта, Г. Філдінг «Історія Тома Джонса, знайди». В кінці століття складається новий напрям — сентименталізм, для якого характерною була підвищена увага до почуттів, переживань, «життя душі».

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Образотворче мистецтво	\|	Тема №12 Європейська культура ХІХ століття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.