Молитва в Новому Завіті і юдаїзмі І ст.

Дужу важко зробити певні висновки щодо того, чи існували у даному періоді часу уже певні усталені форми й години християнської молитви, які можна було б вважати прообразом сьогоднішніх богослужінь добового кола. Проте, нам відомо, що в І ст., а саме, перед відокремленням Церкви від синагоги і зруйнуванням Храму в 70-ті р., юдеохристияни Палестини брали участь у синагогальному і храмовому богослужіннях. Та вони частково втратили попередню спонтанність у вживанні текстів Ст. З. [F. Hahn. The Worship of the Early Church, Philadelphia: Fortress Press 1973, c. 42]. А для елліністичних юдеохристиян храмовий культ був чужий (Діян. 6,8).

Що стосується християнського богослужіння, то одним із перших і найдокладніших новозавітніх свідчень про нього є текст І Коринтян, який походить із елліністичного християнського середовища. Хоча в І Кор. 11 мова йде про Тайну Вечерю, вже у главі 14, яка є єдиним у Н. З. трактатом про християнське богослужіння [F. Hahn. The Wörship of the Early Church, Philadelphia: Fortress Press 1973, c. 42], описано зібрання спільноти (синаксис) із мовленням різними мовами, об’явленнями, пророкуваннями, навчаннями, псалмодією, благословенням, подяками і такими формулами, як «маранафа» (Прийди, Господи наш) і «амінь». Інші послання додають ще таку формулу, як «мир». Проте теоретично допустити безпосередній зв’язок між богослужіннями добового кола і цими відмінностями загалом видається неможливим.

Мабуть, одним із найважливіших єднаючих факторів між юдейськими чи ранньохристиянськими формами молитви і пізнішими богослужіннями є юдейський звичай молитви у визначений час. На сьогодні, на жаль, неможливо встановити точні часи юдейської молитви І ст., бо тодішнє літургійне юдейське життя не було регламентованим. На той час існували наступні традиції молитви: фарисейська, садукейська, ессейська та ін. Тим більше, що більшість новонавернених юдеохристиян були еллінізованими євреями, а про юдейські звичаї поза Палестиною нам також небагато відомо. До того, юдейська літургія цього часу була до певної міри не кодифікована. Враховуючи вищезгадані чинники, не можна стверджувати, що традиційні для юдеїв щоденні храмові жертвоприношення (ранішнє і вечірнє) співпадали на два часи приватної молитви, що було причиною появи двох головних часів - ранішнього і вечірнього славослов’я. Натомість тут спостерігається певного роду змішана модель: дворазове читання Шеми зранку і ввечері із триразовою приватною молитвою - з додатковим молитовним часом о дев’ятій годині. Існує думка, що дана модель виникла через зміщення часу вечірнього храмового жертвоприношення від заходу сонця до третьої ночі. Проте, оскільки на користь системи «ранок-південь-вечір» в юдаїзмі новозавітного періоду свідчать ессейські практики, то юдейські впливи на християнські молитовні часи виглядають ще більш сумнівнішими, ніж це видається.

Відомий літургіст о. Роберт Тафт вважає, що підсумувати вплив юдейських молитовних часів на християнську молитву в апостольський період можна, спираючись на декілька важливих тез, а саме: осередками юдейської молитви були Храм, синагога і приватне помешкання.

Храмові богослужіння.

Щоденно у Храмі відбувались два жертвоприношення, зранку і ввечері. Як нам відомо із текстів Н. З., перші християни «перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога» (Лк. 24, 53). Проте, о. Тафт наголошує, що згідно Бредшоу, відомого літургіста та дослідника, Діяння (Діян. 3, 11-4. 31; 5, 12- 42) відображають також, що ці християни збирались в Соломоновому притворі окремою групою, щоб проповідувати Ісуса як Христа, за що їх переслідувала решта юдеїв. Тому, виходячи із наведених текстів, важко стверджувати, що перші єрусалимські християни безперешкодно дотримувалися звичайного юдейського культу.

Синагогальні богослужіння.

До сьогоднішнього часу нам, на жаль, не залишилось жодних пам’яток синагогальної молитви упродовж І ст. по Р.Х. Також нам невідомо щодо регулярності її проведення. Проте, відомо принаймні, що загальні богослужіння відбувались у будні дні, або як їх називає о. Роберт Тафт - «базарні дні» (понеділок і четвер) і, звичайно, в суботу. Згідно Беквіта, відомого дослідника і літургіста, теоретично можна скласти тогочасну модель чотирьох богослужінь: ранкова молитва, додаткова молитва (в будь-який час), післяобідня і вечірня молитва [Beckwith, Daily and Weekly Worship, c. 96]. Розвиваючи надалі думку Беквіта можна побачити, що ранкові та післяобідні богослужіння відбувались як мінімум у суботу, а ранкове зібрання передбачало читання Шеми і Тефілли , чи благословень, а також читання із Закону та Пророків. Відповідно до евангелиста Луки (Лк. 4, 16-30) Ісус брав участь у вищезгаданому юдейському богослужінні. З іншої сторони, Епіфаній у творі «Проти єресей» згадує тільки про три часи синагогальної молитви у юдеїв.

Святий апостол Павло відвідував численні місцеві синагоги, як ми читаємо у Св. Письмі, але метою його було, перш за все, проповідувати Христа, за що він був переслідуваний (Діян. 9, 20-23; 13, 5-14. 7; 16, 13-24 та ін.) Виходячи з цього, важко говорити про тодішні християнські богослужіння, які у синагогах відбувались. Ранні юдеохристияни у скорому часі пристосували синагогальні богослужіння згідно своїх потреб.

«Домашнє» молитовне правило.

До нашого часу дійшло більше відомостей щодо ранньохристиянської домашньої молитви. У Св. Письмі читаємо, що перші юдеохристияни «однодушно перебували на молитві» (Діян. 1, 14), а також те, що дану молитву возносилось здебільшого у приватних оселях (Діян. 2, 1. 46; 4, 23-31; 12, 5. 12). На питання, чи це була формальна молитва у визначені години дня і, якщо так, то чи була вона пов’язана з юдейськими молитовними часами, о. Роберт Тафт намагається дати відповідь. Він наголошує, що проблема тлумачення часів полягає в тому, що на тодішній час було декілька окремих систем юдейської приватної молитви. Читання Шеми на початку і наприкінці дня було невід’ємним богослужбовим елементом. Літургіст підкреслює, що Шема – це радше визнання віри, аніж молитва, що за свою основу бере 4 уривки, які підсумовують закон: Синайський Декалог, а також Втор. 6, 4-9; 11, 13-21 і Чис. 15, 37-41. Даним уривкам передували два благословення із благодаренням за сотворення і об’явлення. Молитва завершувалась благословенням та благодаренням за звільнення від Єгипетської неволі і вечірньою молитвою за мирний спочинок.

Тефілла — це головне означення тогочасної молитви-благословення, яке відмовлялось приватно тричі на день (Дан. 6, 10). Знову ж стоїть питання часу. Коли, а точніше, о котрій саме годині звершувались молитви? Згідно Роберта Тафта, раввінський звичай велів молитись Тефіллу зранку, в пообідній час і ввечері, проте такі тексти як - Пс. 55, 17 (Пс. 54, 18), 2 Еноха 51, 4 та Епіфанія «Проти єресей» 29, 9 - згадують молитву ранішню, обідню і вечірню. Не зважаючи на всі розбіжності та, часом, неточності у переданні тогочасної форми «домашньої» молитви, з плином часу ранішні та вечірні благословення об’єднали з дворазовим читанням Шеми.

Варто згадати також про молитву певних груп, а саме ессеїв у Палестині, а також елліністичних юдеїв у Єгипті. Не зважаючи на те, що кумранські тексти є досить двозначними і їх можна було б трактувати по-різному, але згідно них можемо зробити висновок, що ессеї також практикували молитву тричі на день — ранішню, обідню та вечірню. Також вони проводили нічні зібрання, які мали на меті вивчення Закону. Не враховуючи кількох згадок у псалмах, це єдина ознака нічної молитви в палестинському юдаїзмі. Роберт Тафт згадує про одне із єгипетських джерел, Книгу таїн Еноха, яка була написаною на початку християнської ери елліністичним юдеєм у Єгипті, і на яку посилались олександрійські Отці Церкви Климент та Ориген та свідчить, на той час, про традиційну триразову молитву: «Добре є зранку, в полудень і ввечері піти до Господньої обителі задля слави вашого Творця» (2 Еноха 51,4) [R. Н. Charles, The Apocrypha and Pseudoepigrapha of the Old Testament in English, Oxford University Press 1913, 2:461A].

Наступне джерело, на яке посилається о. Роберт Тафт, є Йосип Флавій (37 р. до Хр. - 101 р. по Р. X.), який у своїй праці «Юдейські старожитності» згадує про вагомість, а головно, присутність ранішньої і вечірньої молитви, надаючи їй важливе місце.

Беручи до уваги вищезгадані джерела щодо храмових та синагогальних молитовних часів, а також Шему і Тефіллу, варто наголосити, що основними періодами дня для молитви в декількох юдейських традиціях був ранок і вечір.

Наступним важливим питанням, яке ставить о. Роберт Тафт є дотримування ранніми християнами часу, прийнятого серед юдеїв. Важко дати ствердну відповідь на дане питання, проте, згідно Н. З. Шема є відомою, про що свідчать тексти Мт. 22, 37; Мр. 12, 29-30; Лк. 10, 26-27; І Кор. 8, 4-6. Про ранкову молитву Ісуса читаємо у Марка (Мр. 1, 35) та про його вечірню молитву згадують євангелисти (Мт. 14, 23; Мр. 6, 46; Ів. 6, 15). У Св. Письмі знаходимо також згадку про те, що Ісус брав участь у нічних зібраннях, подібно до ессеїв (Лк. 6, 12). Щодо часової послідовності апостолів, то бачимо, що ними зберігалась молитва о третій годині (Діян. 2, 1.15), шостій (Діян. 10, 9) та дев’ятій годинах (Діян. 3, 1; Діян. 10, 3. 30). Щодо останньої, то її згадують як «дев’ятий час молитви», і можливо, що інші дві години Ісуса також були призначені для молитви. Варто згадати, що учні Христові також практикували молитву вночі, беручи приклад з Ісуса (Діян. 16, 25; ІІ Кор. 6, 5).

Шукаючи відповіді на питання походження перших літургійних гімнів та пісень, які сьогодні є основною частиною богослужінь добового кола, варто звернути свою увагу на послання апостола Павла (Кол. 3, 16-17 (пор. Еф. 5, 18- 20).

«Слово Христове нехай у вас перебуває щедро: навчайтесь у всякій мудрості у напоумляйте одні одних, співаючи Богові з подякою від свого серця псалми, гимни та духовні пісні. І все, що б ви тільки говорили й робили, все чиніть в ім’я Господа Ісуса, дякуючи Богові Отцеві через Нього».

Також інші уривки св. Письма дають зрозуміти про використання першими християнами молитов, гимнів, пісень (напр. І Кор. 14, 26; Еф. 5, 14; Як. 5, 13). Отець Роберт Тафт проявляє свою досить скептичну позицію щодо усіх спроб пов’язати елліністичну християнську практику щоденної молитви у встановлений час, яка починає виникати у III і IV ст.., з юдейською молитвою ранніх християн у новозавітній період. Дослідник підкреслює, що старозавітний припис, приносити жертвоприношення в храмі зранку і ввечері, безперечно вплинув на пізніші християнські богослужіння часослова.

Літургіст не цілком відкидає вплив форм юдейського культу на ранню християнську молитву і богослужіння. Дідахе і VII книга Апостольських правил є позитивним прикладом такого впливу, беручи до огляду хоча б загальновизнаний вплив берака та інших єврейських молитовних жанрів на християнську молитву, зокрема анафору. Щодо годин, призначених для молитви, то варто відмітити безпосереднє поширення на таких територіях як Палестина і Єгипет, де ранні християнські спільноти відзначались єдністю, нероздільністю, але також і тим, що були перемішаними. Зрозумілим є той факт, що Св. Письмо зі своїми псалмами, піснями і типологією було підґрунтям для написань первинних молитовних текстів. Отець Роберт Тафт наводить як приклад розвиток у Н. З. теми світла і пізніше використання у християнстві зображень сонця. Ця тема мала вплив на розвиток символізму християнського тайновведення, Пасхи, Різдва.; вона залишила свій відбиток на скеруванні в молитві на схід, а також на стрижневу ідею катедральної ранішньої молитви та вечірні. Виходячи із всього вищесказаного, можна ствердити, що юдейська традиція відіграла неабияку роль у формуванні богослужінь Добового кола.

Йдучи за думкою літургіста Р. Тафта можна зробити певні висновки щодо впливу єврейського богослужіння на сьогоднішні богослужіння Добового кола. Так, про підґрунтя як юдейського, так і новозавітного богослужіння можна констатувати тільки те, що спільним фактором як для християн, так і для юдеїв був спільний звичай молитись в певний час, а також найважливішим часом для літургійної молитви в обох спільнотах був початок і кінець дня. Іншим виведеним літургістом висновком є те, що деякі дослідники вбачають утрьох денних часах - третьому, шостому і дев’ятому - паралель із приписаними у юдейській традиції часами для приватної молитви. Дана гіпотеза знаходить своє підтвердження практикою молитви на теренах Єгипту, де елліністичні новонавернені юдеохристияни зберігали юдейські звичаї аж до переслідувань доби імператора Адріяна (117-138 рр.), після яких ототожнення християн із євреями стало вкрай небажаним. Не зважаючи на це, правило, яке дійшло до сьогоднішніх днів, є «витвором» неоюдейського християнства.

Надзвичайно важливим фактором, який вплинув на подальші формування богослужінь, що, можливо, є більш важливішим, аніж вплив юдейської молитовної традиції, є віра в те, що Отець спас нас через Христа, дарувавши нам нове життя. Н. З. наповнений тріумфальними гимнами радости, подяки, прослави, що, власне, і стало основою гимнів, які християни підносили до Отця з дня на день зранку, ввечері та вночі [Див. Р. Тафт, Богослужения часослова, С. 18-24].

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні етапи розвитку Богослужінь Добового кола.	\|	Практика щоденної молитви у доконстантинівській Церкві І ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.