День Різдва Христового.

Історичний розвиток.

Святкування християнами Різдва не прослідковусться глибше IV ст. Його дата не пов'язана з реальною датою народження Ісуса Христа, яке, швидше всього, відбулось не у зимовий час (в давнину це питання було предметом неоднозначних міркувань церковних авторів; один з найбільш ранніх текстів, що дійшов до нас, належить Клименту Олександрійському; він згадує 20 травня). День 25 грудня встановлюється у Римській Церкві на початку IV ст. Перше свідчення цього проявляється у так званому «Календарі Філокала» (відомості відносяться до 336 р.). Можливо, вибір 25 грудня пов'язаний з язичницьким солярним (сонячним) святом «Народження Сонця Непереможного» (після зимового сонцестояння починає збільшуватись сонячний день). Це язичницьке свято з прийняттям у Римі християнства наповнилося новим змістом: народження Христа стало сприйматись як «Народження Сонця Правди». В той же час у східних Церквах — Єрусалимській, Антіохійській, Александрійській і Кіпрській — свято Різдва Христового поєднувалось зі святом Хрещення Господнього 6 січня під загальною назвою Богоявления (святкування Різдва разом з Богоявлениям в деяких східних Церквах продовжувалось до кінця IV ст., в інших — аж до VI ст. Вірменська Церква аж до сьогодні святкує Різдво Христове 6 січня, поєднуючи його зі святкуванням Хрещення). В IV ст. рівноапостольна цариця Єлена побудувала храм на місці вифлеємської печери, прославленої народженням Христа. Про повсюдне шанування свята Різдва свідчать повчання Отців Церкви IV ст. — Єфрема Сирина, Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Нісського, Іоана Золотоустого, написані на це свято. В кодексі Феодосія (438 р.) і Юстиніана (535 р.) викладається закон про загальне святкування дня Різдва Христового. Іоан Золотоустий перший увів це свято в Антіохії в 386 чи 387 р. Василій Великий доручив Григорію Богослову запровадити це святкування на Константинопольському соборі. Пізнішим тлумаченням часу святкування Різдва Христового 25 грудня стало наступне: місяць і день смерті Христа точно відомий з Євангелій, а (за поширеним уже в раннє середньовіччя церковним переказом) Христос повинен був знаходитись на землі повне число років (як число досконале); звідси випливало, що Христос був зачатий в той самий день, в який постраждав, отже, в єврейську Пасху, яка того року припадала на 25 березня; відраховуючи від неї 9 місяців, отримували дату народження Христа 25 грудня. Згідно з однією сучасною гіпотезою, вибір дати Різдва стався по тій причині, що спочатку християни святкували в один і той самий час Боговтілення (під яким розумілось не народження, а зачаття Христа) і Пасху; відповідно, з часом додавання до дня весняного рівнодення 9 місяців вказало на дату святкування Різдва у зимове сонцестояння.

Богословська характеристика.

За 5508 років до Різдва Христового Бог за переступ заповіді вигнав наших предків з раю, але по своєму великому милосердю пообіцяв їм Спасителя (Бут.3,4) і цю обіцянку неодноразово повторював, щоб підготувати людей до Його пришестя.

Празник Різдва Господа нашого Ісуса Христа справедливо вважається одним з найбільших празників Церковного року, а св. Йоан Золотоустий називає його навіть найбільшим празником. «Ось настає день Різдва Христового, - говорить цей великий учитель Церкви, - празник чесніший і важливіший від решти празників. Хто назве його матір’ю всіх празників, той не помилиться. А що то за празник? Це - Різдво Христове во плоті; у цьому празнику мають свою основу та початок і Богоявления, і священна Пасха, і Вознесения Господнє і П’ятдесятниця. Якщо б Христос не родився во плоті, тоді б і не хрестився, а це - празник Богоявления; і не страждав би, а це - Пасха; і не зіслав би Святого Духа, а це - П’ятдесятниця. Так, отже, як від джерела випливають потоки, так від празника Різдва Христового починаються наші празники».

Найбільше і найглибше таїнство християнської віри це таїнство Воплочення Божого Сина. Предвічний Бог стає малою дитиною і не перестає бути Богом. «І Слово стало тілом і оселилося між нами» — каже евангелист Йоан (1,14). «Бог Предвічний народився» співаємо в нашій колядці. Христове Різдво це колиска нашої віри. І тільки віра в силі це незглибиме таїнство в покорі принята, розуміти й адорувати. Св. Отці нашої Східньої Церкви перших віків сприймали таїнство Воплочення Божого Слова з глибокою вірою. Захоплені цим таїнством, вони мають тільки слова подиву для предивної Божої любови, для жертви, смирення й убозтва новонародженого Месії і Спасителя. При тім з їхніх уст добуваються оклики невимовної небесної радости, що час спасіння вже настав. Як св. Отці, так і наша св. Церква у своїх Різдвяних богослужениях радісно оспівує і величає таїнство народження Божої Дитини. Три речі заслуговують тут на особливішу увагу: велич і значення Христового Різдва, спосіб Воплочення та радість з появи Спасителя.

Та не лишень своїм значенням вирізняється празник Різдва Христового серед інших празників, але й також обрядами, які встановила свята Церква, щоб цей день якнайбільше звеличити і прославити. Відповідно до того, як у Ст. З. мірою наближення хвилі Різдва Христового, прообрази, обітниці та пророцтва ставали яснішими, віра в Месію більшою, радість і очікування Христа сильнішими, - подібно до такого поступового об’явлення та прояснення старозавітних обітниць про Месію, свята Церква встановила такий же порядок приготування

вірних до празника Різдва Христового. Саме з тією метою встановлено шеститижневий піст, який називають від самого празника Різдвяним, або Пилипівкою, тому що починається 14-го листопада, коли відзначаємо пам’ять святого апостола Филипа.З празника Введення у храм Пресвятої Богородиці, яка самою своєю появою у храмі провіщає всім Христа, свята Церква починає співати на честь Різдва Христового ірмоси врочистого великого канону, що уклав св. Косма Маюмський (у VIII ст.), вказуючи тим на велику подію, яка має звершитися. Цей канон починається словами св. Григорія Богослова: Христос народжується - славте! Христос із небес - зустрічайте, а його остання пісня: Таїнство бачу я дивне й преславне, укладена зі слів св. Иоана Золотоустого. Тут і людей, і всю землю закликають славити Христа, рожденного, зустрічати Його, що сходить з Небес, і возноситися на Небо коли Він на землі. Прославляючи Богочоловіка, що зійшов на землю, піснеписець, вражений тайною воплочення Божого Сина, тайною, в яку бажають вникнути самі ангели, закінчує канон вираженням свого подиву і зачудування: Таїнство я бачу дивне і преславне: небом стає вертеп, престолом херувимським - Діва, оселею - ясла, в яких лежить неосяжний Христос Бог. Його, оспівуючи, величаємо! Приблизно в тому часі у нас починають співати так звані коляди, тобто народні пісні, які укладені осібно на честь Різдва Христового. Пізніше, на празник св. Миколая на вечірні стихири, які співають на його честь, закінчуються стихирами, які провіщають прихід Творця, що вміщається в вертепі і яслах; як дитину пелюшками повиту. У дві останні неділі перед празником у церковному богослуженні згадують усіх святих праведників, що жили до Закону і після Закону, старозавітних патріярхів і пророків. Одну з них (передостанню) називають неділею святих Праотців, а другу (останню) неділею святих Отців. Таким чином, весь період посту перед празником, разом зі службами в неділі, пригадує той дохристиянський період, коли люди виділи Месію, що надходить, в образах, в обітницях і пророцтвах, чекали Його приходу та готувались до достойної зустрічі Обіцяного.

З пришестям Христа на землю настав останній етап історій людства. Старість - образ мудрості, Божественний Логос через Євангелію відкрився світові. Старість - це підсумок життя, усхатологія - підсумок історії. З втіленням Христа здіснилася можливість спасіння і відродження людства. Сповнилися пророцтва про Месію. Людство вступило у Новий Завіт (союз) з Богом. Разом з тим після пришестя Христа, історія стає все більш есхатологічною.

Жодна подія, від початку світу, не була віками наперед так часто, розмаїто і так ясно провіщена, жодна так не сповнила очікування і надії народів, як мить Різдва Господа нашого Ісуса Христа. Усі старозавітні пророцтва стосуються більше або менше до Того, в якому мали бути благословенні всі народи землі. Час і місце Його народження, походження з роду Давидового, дівицтво Його Матері, поклін Йому деяких членів поганського світу, втеча в Єгипет, різноманітні чуда, Його убожество, зрада Його одним з учнів, розсіяння апостолів в часі страстей Месії, Його страсті і хресна смерть, Його воскресения і вознесения на небо, зіслання Святого Духа - все це було провіщене. Навіть поганам була відомо про майбутнього Спасителя й Ізба вителя; на всьому Сході ширилася глуха вістка про близький прихід Спасителя роду людського, який у ті часи мав вийти з ізраїльського народу. «На Сході, - пише поганський історик Светоній, - поширилося давнє передання, нібито доля вирішила, що саме в тих часах з Юдеї вийдуть володарі». А Тацит, римський історик, говорить: «Багато було переконаних, що в старовинних літописах священиків написано, що в тому часі Схід стане могутнім і що вийдуть володарі з Юдеї».

І от, як же сповнився час (Гал. 4, 4), та хвиля, яку пророки так точно провіщали, звершилась, а це не могло не привернути до себе уваги пильного спостерігача. Бо скінчилося правління народу юдейського, яке мало тривати аж до приходу Месії; скіпетр, який не мав бути віднятий від Юди, доки не прийде Той, кому будуть коритися народи (Бут. 49, 10), перейшов у руки царя Ірода, який не був ізраїльтянином. Уже минуло сімдесят седмиць (Дан. 9, 24), які, згідно з пророцтвом Даниїла, мали минути від часу відбудови єрусалимських стін аж до приходу Спасителя. Четверте всесвітнє царство Даниїла, тобто римське, вже повстало, - отже обіцяний Князь миру (Іс. 9, 5) мав явитися. Майже в чудесний спосіб узгоджувалися тодішні обставини з Його приходом, бо вже багато віків не було у цілому світі такого загального миру, як тоді. У великій римській імперії, до якої також належала юдейська земля, після тривалих війн, за правління могутнього імператора Августа встановився повний спокій, а Отець Небесний у своєму всемогутньому Провидінні постановив так на землі, що Син Його единородний, який мав принести мир на землю і через прихід якого, як провіщали пророки, мечі мали замінити на плуги, а ножі - на серпи, застав народи вже у взаємній згоді, а земля, прикрашена галузкою миру, чекала Того, хто мав зійти з Небес і примирити людей з Богом.

Користаючи з загального миру, цісар Август видав наказ переписати всіх мешканців своєї держави, щоб точніше дізнатися кількість населення і збройної сили свого великого царства. Оскільки юдейська земля належала до римської держави, то й усі її мешканці мусили прийти на перепис, кожен у своєму рідному місті. Як відомо, ізраїльтяни були поділені на дванадцять колін, а ті своєю чергою на роди, тому найлегше можна було їх полічити відповідно до того поділу. Саме з цією метою також і Марія з Иосифом вирушили з Назарету, де тоді мешкали, до місця свого походження, до Вифлеєму, невеликого містечка поблизу Єрусалиму, саме тоді, коли Син Божий мав воплотится від Пресвятої Діви.

Багато споминів пов’язано з містом Вифлеемом. Все, що описує Книга Рути, відбувалося у Вифлеємі. Тут жив батько царя Давида - Єссей; тут народився співець Ізраїля Давид; тут, на вифлеємських полях, він пас стада свого батька; вступав у двобій з дикими звірами, захищаючи свої отари; виливав свої почуття на пастушій сопілці і співав свої чудесні псалми. Тут, у Вифлеємі, в домі батька, пророк Самуїл помазав Давида на царя. Тому Вифлеєм справедливо ще називають містом Давида. Однак, хоч Вифлеєм і багато нагадував про великого царя, пророка і псалмоспівця Давида, це місто не відзначалося ні кількістю населення, ні багатством та вважалося доволі малим. Однак Господь призначив його для іншої слави, для слави неземної, небесної. Пророк Міхей ще за сім століть до Різдва Христового провіщав славу цього міста: Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, занадто малий єcu, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені Той, хто має бути Володарем в Ізраїлі; Його походження із давніх-давен, з днів споконвічних (Міх. 5, 1). Це пророцтво було так добре відоме народу, що він завжди вважав Вифлеєм місцем народження Спасителя. І ось зовнішні, земні стосунки причиняються до того, що сповняється Божий намір; могутній земний володар, видаючи свій закон про перепис, долучається, навіть не відаючи про це, до сповнення предвічного рішення Божого Провидіння. Щоб записати своє ім’я у список підданих царя, Марія і Йосиф, що походили з роду Давида вирушають до Давидового міста, до Вифлеєму.

Навіть назва міста - Вифлеєм - як місця народження обіцяного Спасителя, також мала, як пояснюють Отці Церкви, глибоке значення. Св. Єронім говорить: «Дуже слушно, що Спаситель народився у Вифлеємі, бо назва Вифлеєм єврейською означає - Дім хліба». А Він є саме Тим, який сказав: Я - хліб живий, що з неба зійшов (Ів. 6, 51). Місце, отже, де воплотився Бог, віддавна називалося Домом хліба, бо там мав явитися в тілі Той, хто годуватиме душі обраних кормом духовим.

Подорож була довга, майже 170 кілометрів, тож вони прийшли до міста,коли воно вже було переповнене людьми, які прибули сюди для перепису. І небуло жодного місця де можна було б зупинмтися на ніч. І ходили вони від дому до дому, і ніхто не хотів їх прийняти. Йосиф і Марія змушені були зупинитися за містом у печері, куди пастухи заганяли у негоду своїх овець. Настала ніч. І тут збулося пророцтва про народження Спасителя: « Ось Діва в утробі зачне і Сина народить, і назвуть Його йменням Емануїл, що в перекладі означає: з нами Бог» (Іс. 7,14. Мт.1,23).

Отже, убогий вертеп мав стати на землі першим помешканням обіцяного Царя, а твердий жолоб колискою для Божого Дитяти. Ось так єдинородний Син Предвічного Бога Отця якнайглибше понизився і став найнижчим серед людей. Той, помешканням якого є небо, підніжжям - земля, приходить на цей світ як немічне дитя в найнужденнішому закутку землі, у вертепі. Той, престол якого вище зірок, якому служать ангели, лежить у яслах, виставлений на протязі гострого повітря, огріваний віддихом нерозумних тварин, тоді як багато князів, що є Його слугами, приходять на світ у величавих палатах і великих достатках. Та завдяки цьому убогий вертеп став найдостойнішим місцем на землі, вищим від найкращої палати, бо тепер він - храм Божий, обитель Всевишнього. «Хочеш знати, - говорить св. Августин, - хто є Той, що народився у таких обставинах? Він - Слово Предвічного Отця, Сотворитель світу, Світло Неба, джерело миру і вічного щастя, спасення роду людського; Він - Той, хто навертає заблуканих на добру дорогу і стає повною радістю і надією праведних». Чому ж, однак, Син Божий захотів явитися на землі у такому глибокому пониженні, убожестві й нужді, немічним, плачучим дитям, без усякого зовнішнього блиску? Як усе решту, так і це Він учинив з любови до нас. «О. невимовна, незбагненна любов, - взивав св. Августин, - хто ж смів би припустити коли-небудь, що Той, хто від віків спочивав на лоні свого Отця, з любови до нас народиться в часі з невісти! Яка ж то честь для тебе, чоловіче, що Бог понизився, аби стати твоїм братом». Як говорить св. Єронім, Він не хотів своїм приходом зачудувати світ блиском своєї небесної слави. Не являється, як на горі Синай, у блискавицях і громах, а як дитя, щоб насамперед принести милосердя і, випереджуючи останній суд, усмирити його тим таки милосердям. А святий Йоан Золотоустий додає: «Предвічний народився у такий спосіб тому, що хотів бути люблений». Прийшов у найбільшій убогості та нужді, щоб, явившись у цей світ, зразу ж розпочати діло спасіння, щоб дитям уже страждати за гріхи людей, щоб, як дитя, людей повчати, дати їм приклад, як треба погорджувати величчю світу, як зрікатися достатку і лакомства та стати достойними Його любови, як через покору і самовідречення ставати Його братами і спадкоємцями Божого царства. «О щасливе дитинство, - говорить св. Августин, - яке відновило життя роду людського! О приємні і солодкі дитячі сльози, завдяки яким ми уникнули вічного плачу і скреготу зубів! 0 щасливі ті пелени, якими ми стерли бруд гріха! 0 сіяючі ясла, в яких ми знайшли ангельський корм!» А в іншому місці цей великий Отець Церкви каже так: «Христос був учителем не лишень завдяки своїй науці, а також і завдяки своєму Різдву». Тепер навчає нас своїм прикладом, а згодом навчатиме своїм словом. Вертеп, ясла, сльози, пелени - все у Різдві Спасителя голосить про смиренність і навчає нас цієї смиренности. І справді, зараз ми маємо добре зрозуміти і взяти собі до серця слова апостола Павла, який про прихід Господа нашого Ісуса Христа говорить так: «Бо Божа благодать з ’явилася спасенна всім людям і навчає нас, щоб ми, зрікшися нечестя та грішних бажань цього світу, жили тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці» (Тит.2,11-12).

У полі ночували пастухи, які стерегли свою отару. Ангели Господні з’явилися навколо них, і слава Господня осяяла їх. І перейнялися вони страхом великим, та ангел промовив до них: « Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям всім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для нас Спаситель, який є Христос Господь. А ось вам ознака: дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме» (Лк. 2,14). Коли ангели відлетіли на небо, пастухи сказали один одному: « Підемо до Вифлеєму і подивімось, що там сталося, про що сповістив нам Господь». І поспішаючи знайшли Марію та Йосифа і Немовля, яке лежало в яслах. Побачивши їх, розповіли про те, що було сповіщено їм про Немовля це. І всі, хто чув, дивувалися тому, що розказували їм пастухи. А Марія зберігала всі ті слова, складаючи їх у серці Своїм. Пастухи ж повернулися, славлячи і хвалячи Бога за все, що чули й бачили, як було сказано їм ( Лк. 2,15-20).

І так прості, невчені пастухи першими вдостоїлися чести поклонитися Господу, що «нашого ради спасения зійшов із небес», бо їм, а не законовчителям, не багатим вельможам і сильним Ізраїля зволив Господь об’явити свою спасительну тайну про воплочення свого Сина - Спасителя світу. Гордість, розніження, прив’язання до світу цього і до дочасних речей - усе це служить великою перепоною, щоб величати вбогого, страждаючого і смиренного Господа. Христос хоче об’явитися передовсім убогим пастирям, простим, смиренним і невченим людям. Бо як же були б повірили в Нього і перед Ним упокорилися ті горді вельможі, сильні світу цього? Яким оком вони дивилися б на ті погорджені предмети - вертеп, ясла, пелени, - як на знамена обіцяного Месії, очікуваного Царя? А з пастухами все по-іншому: вони не сумніваються у правдивості слів ангела, їм навіть на думку не приходить, що таке велике убожество і пониження обіцяного Месії могло б не бути достойним Його, що могло б не відповідати Його царському достоїнству! - О ні! З серцем, повним утіхи, вони поспішають до сповіщеного їм місця, радіючи більше, ніж якщо б були покликані до царської палати, щоб віддати поклін і честь новонародженому Царю, щоб першими з народу, якому випала ця радісна новина, привітати Того, кого очікували від віків. І не в Єрусалимському Храмі, не в стінах синагог славлять Різдво Спасителя, а під відкритим небом, як знак того, що не лишень для юдеїв, а для всієї вселеної засіяла радість спасінння. Та поки пішли привітати Спасителя, пастухи почули чудесні пісні світлоносного воїнства небесного, яке, бачачи народження Месії, явилося великим числом, славлячи Бога і взиваючи: Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання (Лк. 2, 14). Слова, такі величаві і повні значення в устах блаженних духів, стисло виражають мету, задля якої Спаситель прийшов на цей світ. Син Божий воплоти вся насамперед тому, щоб помножити славу свого Отця небесного, щоб людей, які через ідолопоклонство відпали від Бога і Його вже не знали, вчинити здатними пізнавати і почитати свого небесного Отця; тому, відповідно до першої і найвищої мети свого воплочення, Спаситель у тій прекрасній молитві, якої сам навчив своїх учнів, першим проханням поставив: нехай святиться ім’я Твоє, тобто, щоб ім’я Боже славилось серед людей.

Євангелія розповідає про дві події Різдва: про поклоніння пастухів і волхвів. Пастухи одержали звістку про Різдво Христове від ангелів; волхвів привела у Вифлиєм зірка. Йдеться про два шляхи богопізнання: перший - дитяча безпосередність, жива віра. Це віра звичайних людей. Віра волхвів - цевіра вчених і філософів. Через видимий світ, через священні книги вони пізнають Бога. За переказами, зірка засяяла над Вавилоном у день Благовіщення Пречистої Діви Марії. Волхви, тобто володарі таємних знань ( астрономія і математика вважалися священними науками у стародавньому світі), котрі були знайомі з пророцтвом Даниїла, який жив задовго до того у Вавилоні, пішли услід за зіркою. За переказами, один з них був персом, другий - арабом, третій - ефіопом. У їх особі нащадки синів Ноя прийшли до Спасителя. Персиянин - яфетит, араб — семит, ефіоп — хамит. Христос - Спаситель не лише Ізраїля, але й усього людства. Пастухи — це образ тих людей, котрі приймають Христа чистою вірою, безпосередньою інтуїцією. Вони мають свідоцтво про Бога у своєму серці. Волхви - це ті, хто йде до Бога важким шляхом, шляхом від Вавилону до Вифлеєму. Це ті, хто шукають істину у непростих інтелектуальних переживаннях і стражданнях, через богослов’я, філософію і науку. І цей шлях приведе до Христа, якщо істину шукатимуть усім серцем, звертаючись до Бога з молитвою.

На думку деяких святих Отців і Учителів Церкви, Ісус Христос народився в неділю. Так у текстах VI Вселенського собору, на якому, серед іншого, вирішували питання про святкування неділі, читаємо, що неділю належить святкувати тому, що “в цей день Бог сотворив світ; у цей день Господь зволив народитися; у цей день премилосердний Відкупитель роду людського задля нашого спасения воскрес із мертвих; у цей день Він зіслав на апостолів Святого Духа”. Як благовіщення архангела Гавриїла Приснодіві Марії, згідно з переданням, було в п’ятницю, і в п’ятницю Христос був розіп’ятий на хресті, так і народження та воскресіння Господа нашого здійснилося в неділю.

І тепер щороку приходить до нас Спаситель у день Різдва, правда, не в людському вигляді, а в духовному, щоб оселитися в наших серцях і наповнити їх багатством своїх благодатей. Однак, чи ми приймаємо Його охочіше, аніж прийняв Його ізраїльський народ тоді, в часі правдивого приходу на цей світ? Чи серця наші відповідно налаштовані на святкування цього торжества, щоб достойно прийняти Спасителя, який приходить до нас? Чи тішимося тією чистою, небесною радістю, яка тоді наповняла серця пастухів? Чи приготували ми свої серця, чи прикрасили їх чеснотами так, щоб Найсвятіший, якого коли-небудь носила земля, міг прийти й оселитися в них? Здається, що число тих які так вчинили, не вельми велике. Як тоді, так і тепер є ще багато таких, що святкують Різдво Спасителя з холодним серцем; їх не надихає піднесена мить Вифлеємської ночі, бо розум їх відкритий для утіх світу, а не для небесних радостей; і тепер є багато тих, які у своєму невірстві й у своїй злобі впадають у спокусу; завжди зіпсутий світ не хоче Його визнавати, та навіть серед людей, які належать до Нього, немало трапляється таких, що не приймають Його до свого серця. О християни, стережімося такого зіпсуття, яке багатьох з нас відвертає від Христа, Спасителя нашого, і нищить плоди Його воплочення; натомість поспішаймо, як пастухи, назустріч новонародженому Спасителю з серцем невинним, непорочним, віддаймо Йому поклін і приймімо Його з гарячою любов’ю до своїх сердець. І як невинні діти тішаться біля вертепу народженням Дитяти Ісуса і багато прибраною ялинкою, забуваючи серед тої невинної веселости про все інше, так і для нас нехай буде наймилішим предметом розважання і джерелом найщирішої радости день Різдва Спасителя, Того, хто наділив нас такими щедрими ласками, спас нас усіх і вчинив Божими дітьми.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Богословська характеристика свята.	\|	Різдвяний Піст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.