Вознесіння Господнє.

Історичний розвиток свята.

Свято Вознесіння Господнього - рухоме дванадесяте свято. Рухомим воно називається тому, що відзначається не в числі, а залежить від дня, на який випаде світле Христове Воскресіння - Пасха, і святкується на сороковий день після Великодня.

Подія Вознесіння докладно описується в Євангелії від Луки (Лк. 24, 50-51) і Діяннях святих апостолів (Діян.1, 9-11; див. також короткий виклад в Мр. 16, 19). Згідно з цими оповіданнями, після свого Воскресіння з мертвих, Спаситель неодноразово був з учнями, засвідчуючи їх в істинності свого тілесного воскресіння, зміцнюючи в них віру і готуючи до прийняття обітованого Святого Духа (Ів. 16, 7) . Нарешті, звелівши не виходити з Єрусалиму і чекати Обіцяного від Отця (Лк. 24, 49; Діян. 1, 4), Господь Ісус Христос вивів учнів з міста до Віфанії, на гору Єлеон (Діян. 1, 12), і піднявши Свої руки, подав їм благословення, а потім став віддалятися від них і підноситися на небо, будучи схований хмарою. І тоді з'явилися два мужі у білій одежі, які сповістили Його друге пришестя. Учні ж поклонилися Христу і, сповнені радості та благоговіння, повернулися в Єрусалим (Лк. 24, 52), де через кілька днів на них зійшов Святий Дух (Діян. 2, 1-4).

У пам'ятках трьох перших століть нічого не сказано про це свято. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ 251), який перераховує християнські свята у восьмій книзі свого твору «Проти Цельсія». Знавці обряду вважають, що в перших трьох століттях це свято святкували разом з святом Зіслання Святого Духа. Сильвія Аквітанська не називає це свято Вознесінням, а тільки "сороковим днем після Пасхи".

У IV ст. свято Господнього Вознесіння стає загальновизнаним. Історик Сократ (+ 440) називає його «всенародним празником» (Історія Церкви, 7, 26).

Варто відзначити, що вже Апостольські Постанови приписують здійснювати святкування в 40-й день після Пасхи. Особливо цінні у цьому відношенні свідоцтва св. Івана Золотоустого та блаженного Августина. Перший називає означене свято важливішим і великим, і відносить його до розряду свят, які так само як і Пасха, і П'ятидесятниця, без сумніву встановлені самими апостолами. Останній, згадуючи про повсюдне величання торжества згідно з переказом, прямо відносить його до апостольського установлення.

Свято Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Йоан Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфаній Кіпрський, Лев Великий та інші. У IV ст. цариця Олена поставила храм на місці Христового Вознесіння.

Богословська характеристика свята Вознесіння Господнього.

У віросповідних формулах І - II століть, про Вознесіння Господнє вже говориться як про одну з основних подій земного служіння Ісуса Христа. У більшості древніх символів віри, дана подія згадується слідом за Воскресінням. Наприклад, в Нікейо - Царгородському Символі: «І вознісся на небо і сидить праворуч Отця».

Важливість події Вознесіння незмінно підкреслюється і в більшості древніх євхаристійних молитвах (анафор). Після Свого Вознесіння Христос не залишив світу, але перебуває в ньому у Святому Дусі. Через дію Святого Духа його невидима присутність зберігається в Таїнствах Церкви. Невипадково євхаристійний аспект Вознесіння Господнього присутній вже в бесіді про «хліб небесний» (Ів.6. 22-71).

Про сотеріологічне значення Вознесіння йдеться в посланні до Євреїв (1, 3; 9, 12). Спокута завершилася після того, як розп'ятий і воскреслий Христос, коли вознісся, увійшов зі Своєю кров'ю в небесне святилище (Євр. 9, 12; 24-26). Головним наслідком Вознесіння Господнього стало те, що з зазначеного моменту, людська природа отримала повну участь у Божественному житті і вічному блаженстві.

Христос перебуває Боголюдиною навіки, і вдруге прийде на землю таким же чином, яким зійшов на небо (Діян. 1,11), але вже «з силою і славою великою » (Мт. 24, 30; Лк.21,27).

Вознесіння Господнє має непроминаючу роль і як образ обожествлення кожного віруючого в Христі. Як зазначав святитель Григорій Палама, Вознесіння Господнє належить усім людям: всі воскреснуть в день Його другого пришестя, проте вознесенні будуть тільки ті, хто «розіп'яли гріх через покаяння і життя за Євангелієм».

Подія Вознесіння є надзвичайно багатовимірною у богословському аспекті. Вона відкриває людській природі вхід до Неба «так, що ми, члени Його Тіла, маємо надію приєднатися до Нього там, де Він - Голова наша і наше Начало, - йшов перед нами». У Вознесінні Христос підніс відновлену людську природу до божественної слави.

Вознесіння Христа Спасителя має онтологічне значення. Син Божий прийняв людську природу, котра у Вознесінні ввійшла у Божественну славу. Вознесіння має есхатологічний зміст. Воно стало завершенням циклу земного буття людства. Вознесіння має для нас також і моральне значення, адже пригадує, що людина належить не тільки землі, часові та матерії, але Небу, вічності та духові, а тому живучи на землі повинна підійматися над усією ницістю та гріховністю.

У західно - християнській традиції, Вознесіння є днем коронування Христа Царем, тріумфом, який приготував Бог Отець для свого Сина. Цей день є також обітницею повернення Спасителя на землю, згідно зі словами ангелів.

З погляду літургійного, Ісус Христос, через подію Вознесіння, об’являється як єдиний Священик нового і вічного Союзу, «ввійшовши в нерукотворну святиню ..., а в саме небо, щоб тепер з’явитися за нас перед обличчям Божим» (Євр. 9. 24). У небі Христос безперервно виконує Своє священнослужіння і «може спасти повіки тих, які через Нього до Бога приступають, бо Він завжди живий» (Євр. 7, 25). Як «Архиєрей майбутніх благ» (Євр.9, 11), Він є центром і головним служителем Літургії, яка прославляє Отця, що на небі.

У біблійно - герменевтичному ключі, подія Вознесіння має дуже багато біблійних аналогій. Христос відійшов на Небо в четвер. У четвер він почав свої терпіння в Оливному саду, і в четвер він тріумфував над терпіннями відійшовши на Небо. Христос вознісся в полудень, коли сонце піднялося найвище на горизонті. Христос помер після полудня, коли зближалася ніч. Він воскрес вранці, а в полудень він, Сонце правди, відійшов на Небо. Христос возноситься з Оливної гори, біля підніжжя котрої Він часто молився, а у Великий Четвер три години провів на молитві біля цієї гори і звідси відходить до Небесного Отця по нагороду, що вказує на шлях до небесної нагороди - молитву.

Свято Вознесіння є для Церкви святом радості, адже Церква співає у тропарі: «Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, радість сотворивши ученикам...». Здавалось би, яка ж радість, якщо вони з Ним розлучаються, якщо Він уже не являтиметься їм у видимому образі? Ця радість була у тому, що Він залишився з ними навіки, залишився з кожним, хто Його любить, бо Він - Спаситель, що прийшов у світ спасти грішних, «з яких перший я». Радість перебувати з Господом завжди - ось що означає Вознесіння. Він тепер не в Єрусалимі, не у Вифлеємі, не у Назареті, не на горі чи в долині, біля моря чи у місті, а - всюди.

Він сів праворуч Отця, Він перебуває там, де перебуває Бог, - усюди. Тому у будь - якому місці землі, у будь - який час дня і ночі, ми завжди можемо призивати Його, і Він перебуватиме поряд із нами. Він буде наш Господь, Він чутиме нас, бо Він з нами по всі дні аж до кінця віку.

П’ятидесятниця.

Історичний розвиток свята.

Єврейський народ щорічно святкував три великі свята: свято Пасхи, свято П'ятдесятниці і свято Кучок. У книзі Виходу сказано: «Тричі на рік святкуватимете празники на мою честь. Ти пильнуватимеш свята опрісноків... Ти пильнуватимеш також свята жнив, перших плодів праці твоєї, того, що сієш у полі, і свята зборів, під кінець року, коли збиратимеш з поля працю твою» (23, 14-16).

Свою назву свято одержало від того, що це був 50-й день після свята Пасхи, а також 50-й день від початку жнив. Первісно П’ятидесятниця — це було свято жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходила до Єрусалиму велика кількість юдеїв з усіх - усюд, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та скласти з них у храмі свою жертву. Пізніше до свята П'ятдесятниці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу з Єгипту.

Апостоли й перші християни, як празник Пасхи, так і празник П'ятдесятниці перейняли від Ст. З. й залишили його назву, але надали йому цілком іншого змісту і значення, бо і для них це був 50-й день після Пасхи.

Головний мотив святкування П'ятдесятниці для новозавітньої Церкви — це подія зіслання Святого Духа на апостолів. Звідси це свято має ще інші назви: День Зіслання Святого Духа, або День Святої Тройці.

Зіслання Святого Духа для первісної християнської Церкви було такою радісною, урочистою й важливою подією, що це свято прирівнювалося до свята Пасхи і Христового Різдва. Святкування цього свята, подібно як і свята Пасхи, з часом продовжується на цілий тиждень, який також набуває привілей загальниці. У ІІІ ст. це свято стає загальновизнаним. Службу в його честь уклали у VIII ст. св. Йоан Дамаскин і св. Косма Маюмський.

Древньохристиянскі джерела довгий час (до IV ст.), не дають ясних відомостей про сам обсяг терміну «П'ятидесятниця». Він вживається в одному з двох значень. У більшості випадків під ним розуміють п'ятдесятиденний святковий період після Великодня, рідше - як свято останнього дня названого циклу. Притому, часто ці кваліфікації неможливо відокремити одну від одної навіть у межах одного тексту (пор. у Іринея Ліонського, Тертуліана, Євсевія Кесарійського та інших).

При численних свідоцтвах про П’ятидесятницю в Африці, Олександрії, Кесарії, Малій Азії, у відомих сирійських пам'ятках III - IV ст.. (у тому числі в творах преподобного Єфрема Сирина), П'ятидесятниця не згадується зовсім, незважаючи на те, що детально описані Великодні торжества.

Біблійна та літургійна історія П'ятидесятниці тісно пов'язані - особливо в перші століття існування - з Вознесінням. Останнє, як свідчать деякі давні джерела (сирійська «Дидаскалія» III ст.), святкувалося - принаймні, в окремих областях - не в сороковий, а в п'ятдесятий день після Великодня.

Апостольські постанови містять наступний припис: «Відсвяткувавши

П'ятидесятницю, святкуйте одну седмицю, а після неї одну седмицю постіть» (книга 5, глава 20). Крім того, в даний період заборонялося працювати, «бо тоді прийшов Дух Святий, дарований тим, що увірували в Христа» (книга 8, глава 33).

Святковий тиждень після П’ятидесятниці хоча і не є формальним відданням свята, але говорить про особливе становище цього свята, що тривало цілий тиждень. Зазначена циклічність, однак, була прийнята не скрізь. Так, в Єрусалимі IV ст. вже наступного дня після П'ятидесятниці починався піст. Але саме в святому місті, дане свято було одним з найбільш значущих в церковному календарі. І тому його відзначали пишно і масштабно. Яскраве свідчення цього знаходимо у прочанки Етерії.

Історично - літургійний розвиток свята характерний виникненням особливих колінноприклонних молитов, які увійшли до складу Вечірні, яка служиться з неділі на понеділок. Устав приписує служити її після Літургії.

З історією розвитку свята також дуже тісно пов’язані пневматологічні суперечки, єресі які виникали щодо Особи Святого Духа, а також створення молитов на прославу Пресвятої Тройці та зокрема Святого Духа. Широковідома сьогодні молитва «Царю Небесний», має багато аналогів та інтерпретацій, що є свідченням доволі довгого та багатогранного історичного шляху розвитку свята П’ятидесятниці.

Богословська характеристика свята П’ятидесятниці.

Значення події зіслання Святого Духа, можна без перебільшення назвати надзвичайною. Адже цей день став справжнім народженням Христової Церкви. Апостоли вперше відкинули всі побоювання перед юдейськими старшими й первосвящениками, і вийшли на відкриту і безкомпромісну проповідь розп'ятого і воскреслого Спасителя світу. І багаті плоди не забарилися: близько трьох тисяч осіб в перший же день прийняли хрещення в ім'я Ісуса Христа ( Діян.2, 41). Так дана подія закінчилася повним торжеством Святого Духа над невіруючими.

Триразово Ісус Христос дарував учням Духа Святого: перед стражданнями - неявно (Мт. 10, 20), по Воскресінні через подув - виразніше (Ів. 20, 22 ) і тепер послав Його істотно. Саме тому П'ятидесятниця, звичайно, разом з Великоднем, займає центральне місце в Церковному календарі.

Християни перебувають як би в постійній П'ятидесятниці (пор. Оріген: «Той, хто воістину може сказати: «Ми воскресли з Христом» і «Бог прославив нас і посадив по правиці з Собою на небі у Христі», - завжди перебуває в часі П'ятидесятниці»), і одночасно виокремлення П'ятидесятниці в особливе свято, в особливий час року: «Ми святкуємо також, - пише святитель Афанасій Великий, - святі дні П'ятидесятниці... вказуючи на прийдешній вік ... Отже, додамо сім святих тижнів П'ятидесятниці, радіючи і славлячи Бога за те, що Він заздалегідь цими днями явив нам радість і вічний спокій, уготовані на Небі нам і віруючим істинно у Христа Ісуса, Господа нашого».

П’ятидесятниця стала немовби вічним вододілом між християнською Церквою та іншими релігіями світу, де є тіні та уламки істини, але не має Христа і Духа, Світла і Життя.

П'ятидесятниця - це свято Пресвятої Тройці. Саме у цьому моменті, Бог остаточно і ясно показує себе в історії людства, як Один Бог, який перебуває у Трьох Особах. А Таїнство Пресвятої Тройці стає наріжним каменем цілого східного богослов’я. Більше того, це є основоположний догмат християнської віри, крізь призму якого, відкривається об’єктивна картина розуміння Божої ікономії спасіння та Об’явлення.

У цей день Пресвята Тройця повністю об’явлена. Від цього дня Царство, заповідане Христом, відкрите для тих, хто вірує в Нього: у покірності тіла й у вірі вони вже беруть участь у спільності Святої Тройці. Своїм приходом, який ніколи не припиняється, Святий Дух уводить світ в «останні дні», у час Церкви, Царство вже успадковане, але ще не завершене.

Дар Святого Духа дає людині можливість стати причасником Божої природи - бути обожествленою, увійти у сопричастя Осіб Пресвятої Тройці. Саме тому у коліноприклонних молитвах П’ятидесятниці Церква прикликає Святого Духа на все творіння і на всіх людей, живих і померлих. Ісус Христос, який переміг смерть, тепер дарує у Святому Дусі нове життя всьому створінню.

З біблійно - богословського погляду, Зіслання Святого Духа є моментом об’єднання народів, на противагу їхнього поділу, який стався у Вавилоні (Бут. 11, 7). Святий Дух - Дух любові і єдності, вчинив це чудо для об’єднання народів. Це підкреслено у кондаку свята «Коли ти, Всевишній, зійшов і мови змішав, то поділив між собою народи. Коли ж вогненні язики ти роздавав, то до з’єднання всіх ти призвав; тому однодушно славимо Пресвятого Духа».

П'ятидесятниця безсумнівно є одним з найважливіших християнських свят, адже вона пов’язана з надзвичайно важливими подіями в історії спасіння. У цьому святі гармонійно переплітається подія зіслання Святого Духа на апостолів із об’явленням Пресвятої Тройці, воднораз цей день стає днем народження Христової Церкви, повним переображенням і обожествленням всього сотворіння і всього космосу. Це немов би початок нового творіння, який Святі Отці окреслювали терміном «восьмий день».

П'ятидесятниця становить не просто історичну, хай навіть надприродну подію, але залишається динамічною актуальністю, і підтвердженням цього є Христова Церква, яка неустанно виконує свою роль та залишається простором діяння Святого Духа. Саме тому, наступний день після П’ятидесятниці Церква називає Днем Святого Духа і присвячує його прославленню Третьої Божої Особи.

Свято Пресвятої Євхаристії.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЮДЕЙСЬКИЙ ПЕСАХ І ХРИСТИЯНСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ.	\|	Історичний розвиток.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.437 сек.