Богословська характеристика.

Про що нам говорить празник Введення? Яку духовну науку він нам дає? Празник Введення говорить нам насамперед про радісну жертву святих Йоакима й Анни. Вони свою, в Бога вимолену, донечку самі приводять до храму на службу Богові. На каноні утрені празника в восьмій пісні читаємо: «Анна колись, приводячи Пречистий Храм (Марію) у дім Божий, голосно закликала і з вірою сказала до священика: «Прийми сьогодні дитину, Богом мені дану, введи її у храм твого Творця і радісно співай йому: благословіть усі діла Господа».

Та не тільки батьки радо приводять свою дитину на службу Богові, але й Марія радо йде за голосом Божим і своїх батьків. Як святий Йоаким і Анна, так і Марія є для нас гарним зразком радісної жертви і служби Богові.

Може ще ніколи уся Христова Церква, а в тім і наша Церква, не переживала такого великого браку покликань на священиків, монахів і монахинь, як сьогодні. Дух матеріялізму й секуляризму щораз більше й більше проникає в наші родини, тому щораз менше й менше маємо молоді, охочої на жертву й посвяту для Бога, своєї Церкви й народу. Щораз менше в нас батьків, які за прикладом святої Анни були б готові сказати нашій Церкві: «Прийми дитину, яку Бог мені дав».

Ознакою глибокої релігійности якогось народу є не тільки його величаві й численні церкви й монастирі, але передусім його численні покликання, тобто священики, місіонери монахи й монахині. Нічого не допоможуть нам навіть найкращі святині й золоті престоли, коли не матимемо священиків, які в тих храмах і на тих престолах приносили б Безкровну Жертву, уділяли б святі таїнства й голосили б Боже слово. Наш слуга Божий митрополит Андрей Шептицький каже: «Зрозумійте, що народові треба до спасения ревних і святих священиків». Брак духовних покликань у народі веде до повільного завмирання Церкви й духовного життя її вірних, бо духовний стан — це серце й душа Церкви.

Де шукати розв'язок цієї важливої проблеми? Де властиво родяться і виростають духовні покликання? Найкращий городець, де ростуть і дозрівають покликання до священичого й монашого стану — це добрий християнський дім. «Добрий родинний дім, — каже німецький кардинал М. Фавльгабер, — це перша духовна семінарія». А свята Церква часто називає родинний дім колискою покликань. Статистика свідчить, що п'ятдесят відсотків духовних покликань вирішується між шостим і чотирнадцятим роком життя, це той час, коли дитина ще під повним впливом своїх батьків.

Дух жертви в родині для Бога і своєї Церкви є дуже важливим чинником у плеканні покликань. Без духа жертви нема любови ідеалів, бо жертва це мова любови. Тому батьки повинні відразу від колиски заправляти своїх дітей до жертви й посвяти.

Та, на жаль, сьогодні не багато таких християнських батьків, які плекали б в родині дух жертви та ідеал духовного покликання. Зате в нас є багато батьків, що в зародку вбивають голос покликання у серцях своїх дітей.

Майбутнє нашої Церкви й народу багато в чому залежить від того, як наші українські батьки виховають своїх дітей. Нам потрібні батьки, які за прикладом святого Йоакима й Анни радо благословили б своїх дітей на цілопальну жертву для Бога, своєї Церкви й народу. Нам потрібна ідейна молодь, яка за зразком Пречистої Діви Марії радо йшла би за Божим голосом на службу Богові, Церкві й народові. І щойно тоді зможемо сміливо дивитися в майбутнє нашої Церкви. Свято Непорочного Зачаття. Історичний розвиток.Уже на початку VIII ст. в палестинських монастирях ми можемо зустріти свято «Зачаття Анною, матір’ю Богородиці», яке відзначалося 9 грудня, безсумнівно пов’язане з більш старшим святом — Народження Пресвятої Діви Марії (8 вересня): тобто за дев’ять місяців до нього. Молоде свято після деякого вагання швидко завоювало визнання, як на Сході, так і на Заході. У IX ст. воно було внесене у Номоканон Константинополького Патріарха Фотія (883 р.) і в монументальний календар Неапольської Церкви, яка знаходиться у цей час під візантійським впливом.У цьому ж столітті візантійський імператор Лев VI поширює свято на всю імперію. Слід підкреслити, що у цей період головним змістом свята було вшанування чудесного зачаття, описане в апокрифічних писаннях, яке відбулося згідно з ангельським благовіщенням, від неплідної Анни, матері Марії. У XI ст. англійські паломники прищепили це свято на Заході, яке святкували 8 грудня і яке отримало назву Непорочне Зачаття Марії. Під час свята відзначали не стільки чудесне зачаття Анною, скільки святий, без жодного гріха, в тому числі і первородного, початок життя Марії. Уже невдовзі свято святкували у багатьох місцях Франції (особливо в Нормандії) та Італії. Проте не всюди його приймали однозначно — не один єпископ і абат був в опозиції до богословського змісту свята під впливом ригористичної концепції первородного гріха. У XIII ст. відбулася особливо жвава богословська дискусія щодо Непорочного Зачаття, яке відстоювали францисканські богослови на чолі з Дунсом Скотом і яке не до кінця сприймали домініканці, які висловлювали сумнів щодо відповідності визначення привілею Марії Непорочним Зачаттям і тому називали це свято «освяченням Марії». Незабаром церковна влада усталила, що це визначення не тільки відповідне, але й належить до скарбу віри усієї Церкви. Незважаючи на полеміку, свято поволі здобувало все більше поширення, поступово увійшовши і в папську Літургію. Так, наприклад, у 1330 р. папа Іван XXII почав святкувати з кардиналами свято Непорочного Зачаття, спершу у церкві Кармелітів, потім — у власній каплиці з особливими молитвами і з великою урочистістю. 22 грудня ми відзначаємо Торжество Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці. Це свято широко відзначалося на сході вже у восьмому столітті. Остаточно в римську Літургію свято Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії 1 березня 1476 р. ввів Папа Сикст IV. Цей же папа наказав у Ватиканському палацізбудувати каплицю на честь Непорочної: сьогодні це Сікстинська Капелла, декорована Мікеланджело. Папа Пій IX 8 грудня 1854р. проголосив догмат про Непорочне Зачаття Богородиці і вмістив свято серед найголовніших в Римо-Католицькій Церкві.

Богословська характеристика. Для того, щоб бути Матір'ю Спасителя, Марії були «Богом дані дари, відповідні такому великому служінню». Під час Благовіщення Ангел Господній вітає Її як «Благодатну». Справді, щоб дати вільну відповідь віри на сповіщення про Її покликання, Марії потрібно було бути повністю огорненою Божою благодаттю.

Протягом століть Церква зрозуміла, що Марія «сповнена благодаті» Божої (Лк 1, 28), була викуплена з моменту свого зачаття. Догмат про Непорочне Зачаття Богородиці, проголошений у 1854 р. Папою Пієм IX, стверджує:«...Пренепорочна Діва Марія, через виняткову благодать і благословення Всемогутнього Бога, у передбаченні заслуг Ісуса Христа, Спасителя людського роду, з першої миті свого зачаття була охоронена від усякої скверни первородного гріха».

Ця «сяюча і абсолютно унікальна святість», якою вона «обдарована з першої миті свого зачаття», була дана Їй Христом: Вона «відкуплена надзвичайним чином в передбаченні заслугЇїї Сина». Більш від будь-якої іншої створеної істоти, Отець благословив Її «у Христі всяким духовним благословенням у Небесах» (Еф 1, 3). Він обрав Її «перед заснуванням світу, щоб була вона свята й бездоганна перед Ним у любові».

Родовід Ісуса є дивовижним підтвердження того, що людина на таке не здатна: це родовід Йосипа, а не Марії. Між тим, Ісус народився не від Йосипа, Лука це підкреслює: «Ісус ...як гадали, був сином Йосифа »(Лк. 3, 23). Що стосується Матея, то він після довгого перерахування, коротко відтворюючи всю священну історію, закінчує несподіваним чином: «у Якова (народився) Йосиф, чоловік Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос» (Мт. 1, 16). Історія Ізраїлю аж до Івана Хрестителя спрямована на те, щоб «приготувати Господеві народ прихильний» (Лк. 1, 17) для прийняття Спасіння, а не для породження Предвічного. Сам Дух, будучи «Господом Животворящим», готує «визволення викуплених на хвалу Його величі» (Еф. 1, 14). Воістину Бог - не Той, «Хто може зробити куди більше за те, чого ми просимо, або що ми розуміємо» (Еф. 3, 20). Заперечувати перехід в іншу якість, який підкреслює родовід Йосипа, означало б заперечувати надприродний характер Воплочення та Відкуплення. Якби було достатньо тільки поступового очищення людської природи для набуття первісного стану, навіщо був би потрібен Спаситель? І якщо єдиною метою було здобуття цього первісного стану, яка потреба була у Воплоченному Слові?

Тільки в цьому контексті можна зрозуміти Таємницю і догмат про Непорочне Зачаття Діви Марії. Бо Непорочне Зачаття служить планом обожествлення, а не тільки відновлення людського роду.

Марія не була вбережена частково або очищена поступово, вона воістину «Благодатна». Її винятковість не звільняє Її від причетності до діла благодаті, але та дія, яка відбувається у Ній - з іншої сфери, ніж очищення. Заради заслуг Її Сина сама здатність до цієї повноті благодаті розширюється до розмірів всього людства, Її материнство поступово включає в себе усіх людей, Її причетність до Божественної природи поступово здійснюється: «Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм» (Лк. 2, 19,). Ця причетність для Неї, як і для кожної людини - самопожертва: «Тобі Самій меч прошиє душу» (Лк. 2, 35).

Заперечення Непорочного Зачаття призвело б до уявлень, що можливе Воплочення без благодаті, або до приниження ролі людства, оскільки тоді або людська природа очистилася б протягом поколінь і надала Викупителю незаплямоване єство, або зачаття відбулося би без допомоги тіла Діви, заплямленого первородним гріхом. Але деякі думають: чи робить Бог виключення? Чому - Вона? Відповідь проста і виправдовує проголошення догми Вселенською Церквою: винятковість Непорочної Діви належить не тільки Марії - вона дана їй для Церкви, Матір'ю і зразком якої є Непорочна Діва.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історичний розвиток.	\|	Свято Собор Пресвятої Богородиці.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.