• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Навчальний матеріал.

ЛЕКЦІЇ

«Менеджмент та технології соціального забезпечення населення»

Тема 1: «Менеджмент соціальної роботи»

Зміст:

1. Теоретичні основи менеджменту соціальної роботи

2. Система управління соціальною роботою

3. Управління соціальною роботою в Україні

4. Інститут супервізорства в соціальній роботі

Ключові слова: «менеджмент», «соціальне управління», «соціальний менеджмент», «супервізія», «положення», «посадові інструкції», «супервізорство», «супервізор».

Навчальний матеріал.

Термін «менеджмент»– це синонім терміна «соціальне управління».

Соціальне керування (соціальний менеджмент) – різновид менеджменту (поряд із техніко-технологічним і біологічним), що передбачає розробку цілей, формулювання проблем, упорядкування планів і досягнення обраних цілей, використовуючи визначені види діяльності, методи в межах визначеного процесу (технології) у соціальній сфері [9, 13].

Головна особливість соціального управління полягає в тому, що його суб'єктом і об'єктом є людина. Соціальне управління поділяється на види: державне, військове, економічне, виробниче й суспільне.

Керування соціальною роботою (менеджмент соціальної роботи) – це різновид соціального керування, система гнучкого практичного керування в суспільстві, спрямована на ефективне регулювання соціального становища всіх учасників суспільного життя й на забезпечення їхнього розвитку як суб'єктів усіх видів суспільних відносин, на забезпечення гідного, цивілізованого існування.

Дане поняття має цілий ряд значень, що відбивають різні сторони, грані й аспекти керування [5, 334 - 336].

Перше значення –організаційно-структурне. Ключові проблеми тут такі: «Хто повинен виконувати (виконує) соціальну роботу?»; «Які органи, підрозділи повинні цим займатися (займаються)?»; «Яка ефективність (результативність) їхньої діяльності, функціонування?». Управління соціальною роботою організується на державному, регіональному (територіальному) і локальному рівнях і має відповідні організаційні структури.

Друге значення –функціональне. Управління соціальною роботою виконує як загальні, так і конкретні функції. Загальними, незалежно від рівня суб'єкта, його компетенції, є такі функції: прогнозування, планування (цілепокладання), організація, координація, стимулювання (мотивація), маркетинг, урахування і контроль. На конкретному рівні керування, у конкретній посаді укладається визначене співвідношення між загальними функціями. Конкретні функції – це види роботи стосовно посади (обов'язки і права), підрозділу (функції підрозділу) і підприємству, організації, закладу (напрямки діяльності).

Третє значення –це діяльність керівників різних рівнів у системі соцзахисту, допомоги. Керівники виступають як головна сила, «локомотив» у процесі керування. Від професіоналізму керівників багато в чому залежать якість організації керування і його результативність. Різноманітні функції керівника знаходять висвітлення в розмаїтості виконуваних ролей, як-от: організатора, адміністратора, психолога, соціального психолога, інформаційного працівника, юриста, економіста, політика, підприємця, педагога. Важливою проблемою є процес формування, становлення керівників, перехід спеціаліста в ранг керівника і придбання у зв'язку з цим необхідних професійних якостей.

Четверте значення керування соціальною роботою –це процес, що включає ряд елементів. Основа будь-якого виду керування – інформація, що в «людських системах» тим або іншим способом організується. На основі інформації відбувається визначення, формулювання й закріплення (в організаційно-адміністративних документах) цілей, завдань. Цільова орієнтація – важливий елемент соціального управління, за яким випливає система дій, заходів або управлінських рішень. Управління певним чином організується через розподіл функцій і формування оргструктур, добір і розстановку кадрів (персоналу). У процесі управління важливо також знати цілі, завдання й рішення з ресурсами – інформаційними, матеріальними, трудовими, фінансовими, тимчасовими. Ресурсозабезпечення – важлива умова виконання намічених цілей. У процесі використовуються різноманітні форми й методи керування або засоби, що забезпечують досягнення тих або інших результатів. Нарешті, у процесі керування використовується зворотний зв'язок – урахування, контроль, перевірка виконання. Таким чином, керування соціальною роботою – це процес постановки цілей, завдань і організація практичної діяльності людини для їхнього досягнення, виконання.

П'яте значення – це вид професійної діяльності, управлінська праця, що включає тріаду: предмет праці (інформація), засоби праці (організаційні і технічні) і людину, що володіє певними знаннями, уміннями й навичками. Поєднання цих трьох складових певним чином називається організацією праці в системі соціального керування. «Трудове» розуміння управління пов'язано з вирішенням таких проблем, як підготовка й добір кадрів, підвищення їхньої кваліфікації: складання кваліфікаційних характеристик (КХ); організація праці керівників, спеціалістів і «польових» соціальних працівників, побудова й використання інформаційних систем і технологій; мотивація праці; оцінка й оплата праці управлінських працівників.

Шосте значення – керування соціальною роботою як наука й навчальна дисципліна. Основа будь-якої науки – методологія, тобто система методів, які використовуються в наукових дослідженнях. У науці управління застосовується як загальнометодологічний інструментарій (аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрактне й конкретне, системний підхід тощо), так і специфічний, обумовлений необхідністю дослідження систем і процесів соціального управління, функцій і організаційної структури, діяльності керівників і очолюваних ними колективів. Інша складова частина науки керування – теорія, або система узагальненого знання, що існує на рівні окремої людини (керівника, спеціаліста) й називається емпіричною теорією, а також на рівні значно більших узагальнень (макротеорія). Необхідною частиною управління як науки є методики, які становлять собою інструменти отримання наукових знань, наукової інформації (дослідницькі методики); що допомагають вирішувати конкретні практичні проблеми (ділові методики); які використовуються в консультативній діяльності (діагностичні методики). Застосовуються також комплексні методики для вирішення окреслених проблем [5, 10 – 13].

Переглядів: 836