Функції управління

Функції управління – це види діяльності органів керування й посадових осіб, за допомогою яких вони впливають на об'єкт, яким керують.

Необхідною умовою вивчення функцій керування є їхня класифікація. В основі класичної класифікації, яку вперше розробив А.Файоль, лежить чинник часу, і функції тут подано у вигляді системи послідовних етапів, або системи функцій триланкового керування. Її складають:

· попереднє управління (цілепокладання, прогнозування, планування);

· оперативне управління (організація, координація, керівництво, мотивація);

· заключне управління (контроль, урахування, аналіз).

У наш час функції поділяють на два види – загальні (основні) й конкретні (спеціалізовані, спеціальні).

До загальних функцій відносять: прогнозування (науково-технічне й соціально-економічне), планування (науково-технічне, соціально-економічне й організаційне), організацію (має декілька значень), актуалізацію (стимулювання, мотивація), координацію, урахування й контроль.

Практичний зміст загальних функцій полягає в тому, що вони охоплюють весь цикл управління (від постановки цілей, завдань у плануванні до наступного урахування, контролю фактичних результатів) і різноманітність конкретних функцій пов'язана з виконанням загальних.

Конкретні функції, різноманітність яких обумовлена виконанням загальних функцій, з різним ступенем роздрібненості (що знаходить висвітлення в їхніх формулюваннях) відбивають потреби (поточні і перспективні) процесу управління даним об'єктом, його частиною або елементом.

При визначенні конкретних функцій необхідно:

1) визначити склад функцій, які треба виконувати при управлінні (керівництві) даним об'єктом. Для цього використовуються аналоговий підхід, рекомендовані набори (переліки), модульний принцип (кількісно-якісні характеристики об'єктів і суб'єктів управління);

2) простежити відповідність функцій організаційній структурі або визначити організаційні форми, за допомогою яких будуть реалізуватися функції;

3) закріпити функції за допомогою регламентів – положень і посадових інструкцій.

Розподіл і закріплення функцій відбувається за допомогою організаційно-виконавчої системи (ОВС), призначення якої – створити певність у роботі, тобто встановити, хто, що й протягом якого терміна повинен робити. Елементами організаційно-виконавчої системи є:

· цілі, завдання (що необхідно виконати);

· учасники (хто виконує роботу);

· функції, обов'язки (що потрібно робити);

· права (що можна робити);

· відповідальність (оцінка дій і бездіяльності, гарантія виконання роботи);

· час (у який термін виконується робота).

ОВС використовується як при формуванні, уточненні організаційної структури, так і в повсякденній діяльності при організації виконання тих або інших завдань.

ОВС створюється за допомогою регламентуючих засобів – положень і посадових інструкцій.

Положення – це організаційно-юридичний документ, що регламентує діяльність різноманітних підрозділів і, як правило, складається з таких розділів: загальна частина; основні завдання; функції (обов'язки); права; організація управління; взаємозв'язки з іншими підрозділами; відповідальність.

Іншим поширеним регламентом, за допомогою якого визначаються місце й діяльність працівників, є посадові інструкції.

Розрізняють типові й індивідуальні посадові інструкції.

Типові посадові інструкції розробляються щодо посад працівників, мають єдину структуру й забезпечують можливість індивідуалізації змісту. Їх наявність дозволяє скоротити час, який необхідний для упорядкування інструкцій, які враховують своєрідність даної системи і наявних посад.

Індивідуальні посадові інструкції розробляються щодо конкретної посади (і навіть конкретної особі, що посідає ту чи іншу посаду) з урахуванням особливостей даного органу, підрозділу і працівника.

Посадові інструкції як юридичні документи набувають чинності рішенням або керівника (затвердження інструкцій підписом; наказ про введення інструкцій), або органа управління.

Найбільш характерними розділами інструкцій є вступ; загальна частина; посадові обов'язки; основні умови взаємозв'язку з іншими працівниками, підрозділами, організаціями; права; відповідальність; критерії оцінки діяльності [11, 337 – 340].

Автоматизація функцій у соціальній роботі

У наш час в організації управління намітився перехід від командно-контрольної організації до організації, що базується інформаційно, організації спеціалістів.

Система управління соціальною роботою, що базується інформаційно, припускає впровадження в управлінську діяльність автоматизованої інформаційної системи соціального захисту (АІС СЗ). Вона призначена для створення і введення на об'єктах інформаційно спільних баз даних (БД), що містять інформацію по всіх аспектах соціального захисту населення, і становить собою сукупність автоматизованих робочих місць (АРМ), орієнтованих на користувачів-непрограмістів, що працюють на своїх робочих місцях на персональній ЕОМ у діалоговому режимі.

АІС СЗ повинна забезпечувати автоматизацію процесу збирання, накопичення, розрахунку, збереження, відновлення, передачі й відображення інформації; високий рівень інформаційної взаємодії всіх структур органів соціального захисту як по вертикалі, так і по горизонталі, що дозволить звільнити користувачів від виконання вручну великих обсягів робіт щодо запровадження й опрацювання інформації, збільшити оперативність формування текстових, виплатних, звітно-аналітичних документів і довідок.

Найвищий ефект від автоматизації інформаційних технологій досягається при створенні єдиної міської інформаційної системи, що підтримує всі аспекти соціальної роботи. При цьому можливі два підходи:

1) упровадження єдиного програмного забезпечення для вирішення функціональних задач соціальної роботи на всіх рівнях;

2) створення єдиного інформаційного простору з уніфікованими вхідними й вихідними реквізитами, достатніми для інформаційного обміну між міськими підрозділами.

У подальшому необхідні:

· єдність підходів і стандартизація опису основного об'єкта соціальної роботи – людини;

· обов'язковий перелік параметрів оціночно-діагностичної карти сім'ї й людини як її члена (розробити єдині класифікатори соціальних категорій людини, сім'ї, видів соціальної допомоги, соціальних закладів тощо. Їх застосування забезпечить однозначність і однаковість понятійного апарату, усуне суперечливість понять. Ці уніфіковані параметри повинні бути достатніми для інформаційної реалізації усіх функцій соціальної роботи);

· ведення бібліотеки вихідних звітних форм на базі розроблених уніфікованих реквізитів і показників, що дозволять зняти проблеми ручного вводу й доопрацювання вихідної звітної інформації на всіх рівнях.

Інформаційне забезпечення включає великий обсяг статистичної інформації, яку отримують у результаті узагальненого аналізу персональних даних. Статистична інформація є важливим стратегічним ресурсом управління, тому вона повинна бути захищена [5, 25 – 29].

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суб'єкт і об'єкт управління	\|	Організаційна структура управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.