Причини виникнення урбанізації у світі та її рушійні сили

СВІТОВА УРБАНІЗАЦІЯ: СУТНІСТЬ, ПРИЧИНИ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Причини виникнення урбанізації у світі та її рушійні сили

Урбанізацію можна визначити як історичні зміни форм суспільного життя навколо існуючих міст на територіях, що вважаються привабливими внаслідок культурних, історичних, економічних та інших причин. Зважаючи на те, що ядрами урбанізованих територій, як правило, є міста, важливим є визначення сутності цього явища, яке існує, наскільки відомо, з античних часів у Месопоталії, долинах Йордану, Інду та Янцзи. Дослідження у цьому напряму стають все більш проблемними внаслідок того, що різноманітні соціальні науки, ґрунтуючись на різних базових ідеологіях, протистоять одна одній. Варто лише звернути увагу на розмивання самого поняття «місто» в урбанізованих ареалах, яке в наші часи продовжує використовуватись, враховуючи багатотисячолітній термін існування та його символічний зміст. Якщо ще за часів першої промислової революції було легко відрізнити місто від суто сільської території: воно мало чітко визначені архітектурні форми та юридичні межі, відображені у відповідних документах, то в наші часи делімітація таких кордонів утруднена, бо не існує чітко помітних граничних відмінностей. Існуючі розбіжності національних критеріїв приводять до того, що містами вважаються населені пункти від 200 жителів, як у Данії, так і від 50 000, як у Японії. Якщо в одних країнах існує суто адміністративний підхід (США), то в інших це може бути «урбаністичний аспект» населення або відсоток сільських жителів. Труднощі також пов’язані зі складнощами структур і функцій сучасного міста та його оточення. Як констатує Д. Пумен, «будь-які надмірно прості визначення, які ґрунтуються лише на одному підході, ризикують викривити складність, притаманну феномену урбанізації».

Десять тисяч років назад населення землі складало приблизно один мільйон жителів, які жили розсіяними групами, займаючись охотою та збором їжі. Сьогодні населення світу перевершує 7 млрд. осіб, розміщених дуже нерівномірно як по густоті заселення так і по рівню життя який, в цілому, постійно зростає. Це результат винаходів та інновацій які виникали в певних ареалах та розповсюджувались по світу. Значні, епохальні інновації приводили до якісних сачків у культурному, технологічному та економічному зростанню людства, змінам характеру життя. Серед цих скачків варто виділити три: аграрна революція, виникнення і розвиток міст та промислова революція.

Вважається, що аграрна революція, яка сформувала осідле населення, почалась приблизно 7 000 років до н.е. у двох віддалених регіонах. Перший – на територіях нинішніх Іраку, Ірану та Сирії і другий – в Америці біля нинішнього Мехіко. Постійне землеробство сприяло збільшенню густоти населення та його стабільному проживанню на певних територіях, що і стало основною пізнішого виникнення міст.

Міста виникли як просторовий феномен зосередження людей та видів діяльності що народив так звану цивілізацію. Неможливо навести приклад цивілізованого суспільства без наявності в ньому хоча б одного міста. Спочатку це були скупчення сільських поселень в яких об’єднувались різні види занять що створювало сприятливі умови для обміну ідеями, навичками, способів життя.

В Месопотамії міські форми заселення, які виникли приблизно біля 3500 р. до н.е., та відповідні їм суспільно-господарські функції поширились на інші долини річок з аналогічними природними умовами: долини р. Ніл (біля 3100 р. до н.е.), Інду (біля 2500 р. до н.е.), Хуанхе (біля 1500 р. до н.е.), також як, незалежно від цього процесу, міста в Центральній Америці. Біля 1000 р. до н.е. міста почали виникати в басейні Середземного моря та по всій субтропічній Азії.

Найбільш відомі міста, які виникли за декілька тисячоліть до нової ери це Ур, Урук, Вавилон у Месопотамії, Мемфіс, Фіви у Єгипті, Мохенджо-Даро, Хараппа в Індії, Пізніше з’явились міста древніх Греції – Спарта, Афіни та Риму. Інші європейські міста виникли в ХІ –ХІІ ст.. – Константинополь, Кордова, Київ, Венеція, Флоренція, Париж, Лондон.

Міста, при своїй появі, характеризувались такими ознаками:

1. Чіткою делімітацією меж - мури, штахети, рови. Такі межі, окрім суто захисних цілей від ворогів, розмежовували також різні суспільні світи – цивілізований від варварського. Ті хто не дотримувались правил общини видворялись за межі міста.

2. Традиціями заснування та існування новонароджених міст було взаємне проживання декількох сімейних кланів, тоді як у сільській місцевості люди, як, правило, жили однією великою сім’єю. Тобто у містах жили спільно представники різних вірувань, професій, традицій що примушувало виробляти спільні, узгоджені норми співіснування, те що сьогодні називається соціальним станом (corps social) що є більшим ніж просто сума індивідів які його складають.

3. Появою публічних споруд, які різко відрізнялись від традиційних своїми розмірами, формами тощо. Це були будівлі правителів, храми, будинки для загальних зборів. Поява таких споруд означала зародження міста не лише з погляду його функцій але і візуально ілюструвало відмінність від села.

4. Будівництвом зернових складів що свідчило про зміну економічної системи внаслідок створення резервів їжі та їх розподілу у випадку неврожаю. Це також свідчить про виникнення надлишку продуктів що послужило засобом обміну з іншими територіями і виникнення міжрегіональної торгівлі.

5. Відносно великою територією (в Месопотамії м. Укр мало площу в 400 га, На місто Калакмул мало площу в 30 тис. кв. км. коли було столицею Канульського тцарства майя і мало 6 тисяч архітектурніх будівель), але це не завжди було обов’язково, відомі і невеликі за площею міста.

6. Розмірами свого осілого населення (китайське мість Сіань нараховувало 1 млн. жителів за 1000 р. до н.е.)

Загальною причиною виникнення міст є нагромадження багатства населення внаслідок збільшення нерівності, зростання загальної продуктивності праці, як результат - поглиблення спеціалізації: появи професійних ремісників та торгівців і, пізніше, адміністраторів, військових та служителів культу. Ураховуючи постійні напади сусідів, та чи інша спільнота була вимушена захищатись – будувати мури навколо поселення. Зважаючи на дорожнечу таких споруд можливо зробити висновок, що місто народилось внаслідок об’єднання людей навколо спільного проекту - захищати себе і, вирішивши цю проблему, торгувати, надаючи безпечний притулок заїзним торгівцям. Зрозуміло, що нерідко такі міста стають центрами політичного життя та ремісництва. Відносну свободу життя в сільській місцевості люди міняли на захищеність та багатство. Пізніше з’являється новий, особливий тип поселень колоніального типу. Особливістю виникнень багатьох з них є певна заміна стихійності плануванням, тобто свідомим закладенням торгівельних та адміністративних пунктів на колонізованих територіях. Це було притаманне як для древніх Греції та Риму, так і для генуезців та венеціанців. Як правило, це були укріплені місця, де жили військові, торгівці. Прикладом на території України може бути Судакська та Білгород-Дністровська фортеці, закладені генуезцями, величні залишки яких дійшли до наших часів. Такими опорними центрами було засіяне все узбережжя Середземного та Чорного морів, починаючи з часів розквіту Древньої Греції.

Так почалось формування мережі міст Європи. Римляни, проводячи шляхи на захоплених територіях, будували укріплені фортеці, які дозволяли контролювати їх і слугували пристанищем спочатку для військ, пізніше для чиновників, збирачів податків тощо. Біля цих фортець селились ремісники, торгівці.

Як правило, місто – це територія найбільшої концентрації населення порівняно з оточуючим середовищем та зосередженням - господарських, суспільних, культурних, технічних та адміністративно - політичних видів діяльності. Взаємовідносини між цими внутрішніми функціями а також їхній вплив на оточення вимагають розгляду міста як складної системи, елементи якої мають бути проаналізовані, за думкою Доманського, з трьох поглядів: 1) виконуваних ними функцій, 2) благоустрою для їх виконання, 3) відносин, які виникають між ними. Сюди слід віднести також оточення міської системи яке є не лише природним середовищем існування міста але і сферою його суспільно-господарського функціонування, забезпечення правових, адміністративних, культурних функцій. Слід також відмітити що, хоч більшість з них виникли як центри збереження і переробки сільськогосподарської продукції та біля родовищ корисних копалин, в наші часи діяльність першого сектору зменшується за рахунок вторинного та третинного і, навіть, четвертинного.

Дослідження законів функціонування таких конгломератних утворень міського типу народило неологізм – «clasters in the city» (міські кластери). Теоретична проблема полягає у розуміння які принципові рушійні сили народжують та підтримують їхнє існування – критичні розміри міст, інституційна природа, місце в урбанізованій ієрархії, технологічні траєкторії тощо? Чи вони можуть бути механічно моноцентричними прив’язаними до специфічних сегментів діяльності чи мають бути поліцентричними багатофункціональними? Виходячи з цього, необхідно вияснити чи існують причинно-наслідкові зв’язки між урбанізованими інституціями, інноваціями, інформаційними і комунікативними технологіями та зрозуміти, як ці елементи можуть співвідноситись між собою, як вони зосереджуються та координуються у певних місцях.

Узагальнення результатів досліджень науковців приводить до думки, що фундамент народження таких міських кластерів на урбанізованих територіях пояснюється трьома типами логіки:

- логіка виробничої інтеграції, по’язана з інтенсивністю та стабільністю виробничих інформаційних та торгових локальних взаємовідносин між фірмами;

- логіка мережі і середовища, яка характеризується значенням технологічних екстерналій які генеруються стабільністю співробітництва між фірмами та локальними інституціями;

- логіка метрополітенової екстерналізації у якій, на відміну від попередніх, фактори локалізації не так сильно пов’язані з важливістю локальних взаємодій як з доступом до висококваліфікованої робочої сили, до необхідних сервісів та глибоко спеціалізованих функцій а також зі спрощеним доступом до існуючої насиченої інфраструктури яка гарантує задовільну конекцію з транснаціональними мережами.

Особливо слід відмітити здатність міст формувати велетенські резерви інформації – в сфері освіти, технологій, менеджменту, фінансів управління, медицини, відпочинку. Завдяки локалізації у місті усі ці знання, та інституції порівняно легкодоступні для споживачів завдяки, зокрема, появі посередницькій діяльності у цій сфері, яка швидко розвивається, особливо у великих урбанізованих зонах. Великі міста надають більше інформації високої якості і тому у них не лише швидше розвивається відповідний бізнес у порівнянні з невеликими містами але і самі вони зростають швидше.

Урбаністика виділяє, при визначенні ролі міст в національних та міжнародній економіці, дві групи функцій – містоутворюючі (екзогенні) та містообслуговуючі (ендогенні). Перші пов’язані із зовнішніми функціями що визначають позицію міста в оточенні, яке може обмежуватись як суто прилеглою територією так і мати світовий масштаб. Наприклад, для Одеси такими функціями є морегосподарський комплекс, зони відпочинку, освітня діяльність, деякі організації лікування, такі як Інститут ім. Філатова. Незважаючи на особливу роль екзогенних функцій міст, не слід недооцінювати роль ендогенних. Вони є своєрідним фундаментом перших – міста, які мають розвинену інфраструктуру, мережу обслуговування, стають привабливими для промислової діяльності та послуг екзогенного характеру.

Існує безліч визначень категорій «місто». Наприклад, Р. Доманський [1] визначає місто як простір з найбільшою концентрацією населення та діяльності і, разом з тим, господарських, суспільних, культурних, технічних природо ведених та адміністративно-політичних проблем.

Міста існують завдяки вигодам які приносить локалізація біля господарської діяльності одного виду багатьох інших видів завдяки полегшеного прямого обміну результатами праці та ідей [2]. Такі вигоди називаються вигодами агломерації, які проявляються в трьох формах: ефекти масштабу, локалізації та урбанізації.

Якщо ефект від масштабу формується внаслідок внутрішніх процесів підприємства, то ефект локалізації є зовнішньою формою сприяння виникнення та зростання міст. Такі вигоди підприємство отримує, розміщуючись біля інших, що здійснюють аналогічну діяльність. Це дає можливість використати вже існуючий ринок спеціалізованої праці, полегшуючи набір відповідних кадрів, доступ до мережі післяпродажного сервісу та інноваційних розробок дослідницькими фірмами. Це пояснює виникнення в окремих регіонах виробничо-дослідницьких кластерів що об’єднують десятки а то і сотні підприємств аналогічних видів діяльності (Швейцарія з її виробництвом годинників, Силіконова Долина в США, Північ Італії).

Такій концентрації сприяє також інший вид переваг локалізації пов’язаний зі взаємодіями з підприємствами-постачальниками сировини та півфабрикатів і клієнтами. Таке сусідство формує тісну транспортну, інформаційну мережу, сприяє створенню житлової інфраструктури за рахунок колективних зусиль що зменшує навантаження на виробника, який би функціонував наодинці. Це можливо назвати ефектом урбанізації яка притягує інвесторів вже існуючою інфраструктурою.

Слід також звернути увагу на домінування міських виробничих та обслуговуючих функцій відносно оточуючої території що сприяє формуванню залежного від них життєвого простору - гінтерланду. На цій основі і була сформована теорія В. Кристаллера щодо мережі розміщення міст які забезпечували види діяльності, потрібні жителями оточуючих сіл, і, послідовно, міст, що забезпечували функції більш високого рангу.

Виходячи з викладеного, найбільш прийнятним, на наш погляд, є таке визначення міста: це фізичне середовище концентрації людей які пристосували цей простір для полегшення своєї діяльності: помешкання, промислові та торговельні споруди, освітню і культурну мережу, політичну систему. Принципами формування і керівництва міськими структурами та організацією міського життя займається урбаністика.

Зрозуміло, що міста існували за історичних часів, але до недавнього часу світова популяція була переважно сільською, сучасне місто народилось з індустріальною революцією, розвитком засобів комунікацій, сільської міграції. Західна Європа і Північна Америка в ХІХ ст. зазнали швидкої урбанізації, тоді як у дореволюційній Росії в 1904 р. міське населення складало 17%, а у світі в 1900 р. воно не перевищувало 14 % (проти 6,4% в 1850 р.). У середині ХХ ст. вже 30% жителів планети вважалась міщанами, і цей ріст прискорюється. Зараз ця частка перетнула поріг в 50% і продовжує швидко збільшуватись, на що особливо впливає урбанізація двох найбільш населених країн: Китаю та Індії (див. табл. 1)

Таблиця 1.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сервировка	\|	Кількість та частка міського населення у світі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.