Історичний аналіз формування міської мережі

Більш глибоке розуміння креативних властивостей міських поселень неможливе без історичного аналізу їх ролі в історії людства і тому, на наш погляд, заслуговують увагу дослідження цього напрямку Пітера Холла щодо внеску міст у креативність людського суспільства [13]. Він стверджує, що креативність - це умова міського способу життя, тому що він неможливий без вирішення міських же проблем. Першою умовою креативності Холл вважає створення відповідних економічних умов для появи непрацюючих мислителів, тобто життя на межі виживання, коли зосереджуються на загальних проблемах підтримання свого існування, не дає можливості проявити творчі здібності. І як це не прикро, найбільш квітучі цивілізації в історії людства ґрунтувались на глибокому розшаруванні суспільства, коли більшість важкою і одноманітною працею створювала комфортні умови для відносно безтурботного існування меншості (Древній Єгипет, Антична Греція, Рим тощо). Друга умова, за Холлом, яка є результатом першої, це - готовність верхніх прошарків підтримувати мистецтво, науку. Як правило така готовність викликалась необхідністю будівництва храмів, житла, доріг, потребами військової техніки. Окрім скульптур Древньої Греції, слід згадати і великих художників та архітекторів епохи Відродження, таланти яких підтримувались і щедро фінансувались всесильною у ті часи церквою. Третя умова – відсутність тоталітарних режимів, які мають властивість консервувати інтелектуальні надбання. Як приклад можна навести радянську систему, в якій інновації дозволялись лише у тих напрямах, які система вважала необхідними. Четверта умова – це оригінальні вирішення конкретних проблем даного міста, прикладом якого можуть бути акведуки столиці Римської імперії, що постачали воду з великої території Аппенінського півострова. Як тільки варвари перекрили хід води – Рим здався. Однак сама ідея доставляти воду здалека пізніше буда реалізована у всьому світі.

І, нарешті, п’ята умова – це концентрація багатства у певному місті. Як правило, це були або столиці імперій (Лондон, Париж, Рим, Відень, Берлін) або значні, переважно, морські торгові порти (Генуя, Венеція, Олександрія). Такі міста притягують амбітну талановиту молодь бо дають можливість реалізації її задумок.

Зважаючи на те, що, як стверджує автор, природним станом міст є дезорганізація, то ті міста, які створили вдалі моделі самоорганізації, залишили свій слід в історії, створивши ефективні моделі взаємного співробітництва, прикладом чого може слугувати Амстердам, збудований на болоті, який, завдяки вміло сконструйованим каналам зміг забезпечити нормальні умови життя.

Занепокоєність щодо сучасної анархічної урбанізації не повинна, однак, затіняти принципову реальність: міста є дзеркалом цивілізацій, їх символами. Спеціалізовані види діяльності народжували міста як центри релігій, політичної активності, комерції, адміністрації, культури тощо. Тому місто можна чітко визначити, згідно його основних функцій, концентрації населення та способу міського життя. Р.Е. Парк [9], соціолог чиказької школи писав в 1916 р.: «Місто є, швидше, стан духу, сукупність звичаїв і традицій». Однак, сьогодні міста «вибухнули» і все більше нагадують архіпелаги, інкорпоровані у сільську місцевість. Але осередкові агломерації, завдяки сервісним службам, іміджу, інфраструктурі та сучасному обладнанню, завжди привабливі. Традиційне місто в реальності є керівним центром території, яка пропорційна його значенню.

Звідси - визначення міст світового рівня: це місто, яке здійснює стратегічні функції у світових масштабах, центр організації світових потоків, вписане у їхню мережу, полюс управління глобалізацією. Таке місто відповідає наступним характеристикам:

· Воно концентрує функції керівництва економікою (розміщення офісів транснаціональних компаній, інституцій управління світовою економікою тощо), об’єднує суб’єктів глобалізації які організують розподіл праці у світових масштабах.

· Воно об’єднує функції професійного формування та дослідження, сприяє інноваціям та формує споживчий ринок інноваційних продуктів.

· Воно з’єднує транспортну та комунікаційну інфраструктуру, забезпечує легкий доступ до себе у світових масштабах.

· Воно зв’язує різноманітні світові потоки: товарів, капіталів, інформацій, міграції.

· Воно стимулює посилення глобалізації, яка, в свою чергу, сприяє вдосконаленню його функцій (третична сфера, вертикалізація).

· Для багатьох центрів притаманне зосередження культурних цінностей, нових інноваційних напрямів їх розвитку, що притягує туристів з усього світу, стимулюючи третичні функції (готелі, ресторани, обслуговування туристів тощо).

Зрозуміло, що міста – вершини світової ієрархії можуть сформуватись та розвиватись на основі високого рівня розвитку свого гінтерланду який забезпечує не лише сприятливі стартові умови але і підтримує досягнутий статус у подальшому. Територіально це відповідає зонам найбільш інтенсивної діяльності – Західноєвропейській, Північноамериканській та Азіатсько-Тихоокеанській, у кожній з них сформувались специфічні кластери. На інших територіях міста такого рівня представлені поодинці.

Особливістю першої, західноєвропейської зони, є історичне лідерство у світовій політиці та економіці, починаючи з часів великих географічних відкриттів. Звідси починалась світова експансія, яка формувалась у містах Нідерландів, Італії, Іспанії, Португалії. Пізніше ця роль була прийнята столицями величезних імперій – Лондоном та Парижем. Для цієї зони притаманним є також історичне існування багатьох світових центрів другого рівня яка зберігається до цих пір, наприклад, таких як Цюріх, Женева, Відень, Брюссель, Амстердам тощо.

Північноамериканська група світових міст є молодшою і агресивнішою. Вона відповідає ролі економіки США у світі і відзначається дуже високим ступенем інтеграції у глобалізаційні процеси. Для цих міст, як і для відповідних міст першої зони є висока привабливість для імігрантів з усього світу. Це Нью-Йорк, Лос-Анжелес, Чикаго.

Однак, найбільш динамічна система міст цього рівня знаходиться в Азійсько-Тихоокеанському районі – від Токіо до Сингапура які швидко посилюють свою роль у світі відповідно до зростання значення економік регіону.

Історично, потужним імпульсом випереджаючого розвитку одних міст порівняно з іншими був їхній столичний (адміністративний) статус: такі міста, відкриваючі кращі можливості для кар’єри, притягують іммігрантів. Столичний статус мають багато великих агломерацій – Лондон, Париж, Мехіко, Токіо, Москва, Пекін тощо. Усі вони, як правило, відмічаються багатофункціональністю та випереджаючим розвитком третинного і четвертинного секторів. Нерідко особливий столичний статус може зашкоджувати соціально-економічному розвитку інших регіонів, втягуючи у себе іміграційні потоки найбільш активної частки периферійного населення, концентруючи фінансові ресурси та забезпечуючи найбільші доходи громадянам. Прикладом такого гіпертрофованого розвитку може бути Москва, яка, за виразом російської журналістки Н. Зубаревич, «висосує з Росії всі соки» [14]. Як вона пише: «В житті Москви її столичний статус відіграє головну роль. Москва як столиця отримує величезну ренту – незароблені доходи – завдяки існуючому в країні інституціональному середовищу. Масштаби цієї столичної ренти співставлений з агломераційним ефектом».

На дчастку Москви припадає понад п’ятої частки ВВП країни, понад 80% фінансових потоків Росії та більше половини банківських активів. 23% прямих іноземних інвестицій в Росію припадає на Москву.

Справа в тому, що зверхконцентрація державного управління примушує найбільші фірми (державні чи приватні) розміщувати свої головні офіси рядом з Кремлем для полегшення вирішення багатьох питань а це створює надвисокі рентні доходи місцевої влади (як офіційні так і неофіційні). Внаслідок цього приблизно чверть ВВП Російської Федерації «створюється» в Москві, про що свідчить таблиця 5.

Таблиця 5.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Рівень доходів населення найбільших міст України	\|	Частка Москви та інших регіонів у сумарному ВВП суб’єктів РФ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.