Особливості сучасної урбанізації - періурбанізація

Особливістю нинішнього процесу урбанізації розвинених країн стала періурбанізація – формування і розвиток приміської зони великих міст, що забезпечує виникнення принципово нових утворень – агломерацій та урбанізованих територій. Періурбанізація відмічається швидким зростанням населення пригородів та міст – супутників відносно центральних міст. Висока ціна нерухомості в останніх, землі для забудови, погіршення екології сприяють виникненню нових поселень (нерідко для багатих забудовників), віддалених від традиційного центра. Цьому ж сприяють автомобілізація та розширення мережі доріг.

Цей термін означає процес «повернення»міських жителів у сільську місцевість. В Європі такий процес почався в кінці 60-х років і привів до виникнення специфічних форм заселення сільської території міськими жителями. Удосконалення дорожньої інфраструктури, поява автомобілів в кожній сім’ї, засобів комунікації стали важливими факторами делокалізації населення. Процес настільки потужний що створює нові проблеми для суспільства – спустошення та збіднення центрів великих міст, витіснення з обігу земель сільськогосподарського призначення, забруднення колишнього природного середовища тощо.

Рушійною силою періурбанізації стали нижчі ціни на землю, проживання, кращі екологічні умови. Разом з тим, проживання на околицях за сучасних умов дає можливість працювати в місті (наприклад для Ліона це віддаль в 50 км.). Загалом в ЄС чверть поверхні вже урбанізована внаслідок «розповзання» міст [20].

Зрозуміло що наслідки такого процесу не можуть бути непоміченими.

Розглянемо деякі з них:

А) В сільській місцевості

· Значне збільшення активного населення в сільській місцевості.

· Імплементація нового способу життя в аграрні регіони.

· Зміни в пейзажі.

· Порушення природних регуляторів місцевості.

· Конфлікти між аграрною діяльністю та періурбанізаційними формами життя.

· Конфлікти соціологічного типу між автохтонами та новими поселенцями.

· Динамізація загального стилю життя, різке збільшення трафіку.

Б) В містах.

· Збідніння багатьох міських кварталів внаслідок виїзду у пригороди середнього класу.

· Зростання розриву між багатими і бідними в агломераціях.

· Збільшення руху транспорту, перегруження доріг.

Прикладом впливу періурбанізації на природу та розміщення населення може слугувати Франція:

· Приблизно 60 000га природних земель зникають щорічно внаслідок урбанізації.

· Демографічне зростання країни відбувається, в основному, на періурбаністичних територіях.

· Згідно демографічних оцінок, за період з 1990 по 1999р.р. населення Франції зросло на 2,5% у містах, на 8% на територіях періурбанізації і на 0,6% у суто сільських територіях [20].

· 12% робочих місць займають жителі пригородних територій Парижа, в Ліоні, Ліллі, Тулузі, Бордо, Марселі, Нанті це цифра зростає до 25% і досягає 65 у деяких менших агломераціях.

Однак, незважаючи на спадну частку працівників пригородів у залежності від величини мегаполісу, найбільша їхня кількість працює саме в них: у 2007 р. їх було 650000 в агломерації Парижа і понад 100 000 у кожній з агломерацій Ліони, Лілля, Марселя і Тулузі [21].

Якщо визначити, які сільські зони найбільш прийнятні та неприйнятні для періурбанізації то це зони близькі до великих урбанізованих центрів які мають значну потребу в робочих руках та легкодоступні завдяки залізничним та автошляхам. Це пояснює зростання населення цих зон, яке, в основному, працює у містах.

Сільські території, віддалені від таких центрів зайнятості, зменшують населення внаслідок від’їзду молоді і мають погану демографічну структуру. Цю тенденцію посилює зростання механізації та поліпшення організації сільгоспробіт що приводить до зменшення потреб у робочій силі.

Як вже відмічалось, періурбанізація здійснюється на шкоду природному середовищу та земель придатних для сільгоспробіт. Наприклад, навколо Парижу з 1979 по 2000р.р. такі площі зменшились на 18,4% і 50% сіль господарств зникло.

Ураховуючи зміни в розселенні населення протягом останніх десятиліть виникає необхідність чітко видіяти структуру урбанізованих територій. Для цього у ЄС була створена система «Міський аудит» яка охоплює всі урбанізовані території. У ній використовуються дві концепції – адміністративна і морфологічна, згідно яких виділяються територіальні одиниці чотирьох рівнів:

· саме місто у існуючих адміністративних межах;

· велика міська зона, межі якої, переважно визначаються маятниковою міграцією (гінтерланд);

· суто міське ядро, яке визначається окремо, зважаючи на різні національні підходи до визначення адміністративних меж міст;

· міські райони для визначення внутрішніх відмінностей між різними зонами міста.

При виборі об’єктів проекту використовувались такі критерії:

· населення вибраних урбанізованих зон мають мати не менше 20 % населення країни.

· вибрані міста мають відбивати певний географічний розподіл в межах міських поселень (центральні і периферійні);

· має бути забезпечений задовільний відсоток середніх міст (від 50 до 250 тис. населення);

· в проект входили міста, де забезпечено відповідну статистичну інформацію.

Реалізація проекту почалась в 1999 році в який було включено 58 великих міст зі загальним населенням 42,6 млн. чоловік в адміністративних мажах а з прилягаючими урбанізованими зонами – 70 млн. Зараз система «Міський аудит охоплює 369 міст, з яких 322 належать до ЄС – 27, а 26 – до Туреччини, 5 до Хорватії, 6 – до Норвегії і 10 – до Швейцарії.

Робота в рамках проекту показала значні відмінності в розподілу суто міських, історично сформованих територій та прилеглих урбанізованих зон. Так, якщо в адміністративних межах Бухареста проживає біля 90% населення усієї урбанізованої території, то в Люксембурзі – лише 20 %. Характер розподілу урбанізованих зон ілюструє рис. 7

Рис. 7. Структура урбанізованих територій ЄС з населенням понад 1 млн. чол.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Частка Москви та інших регіонів у сумарному ВВП суб’єктів РФ	\|	Внесок міст у розвиток світової цивілізації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.