Регіональні особливості формування урбанізованих мереж

Зазвичай, виділяють три стадії урбанізації – перша, яка продовжилась до середини ХХ ст., відзначається напливом населення у міста, розміри яких швидко зростали. Друга з’явилась в результаті прогресивних змін в транспортній інфраструктурі та внаслідок переповнення історичних територій міст і визначається різким зростання територій розселення міських жителів коли жителі покидають центри міст, поселяючись у пригородах. Це період виникнення агломерацій – злиття міст та їх розтікання перш за все завдяки заможним жителям та пенсіонерам.

Починаючи з 70-х років процес пішов далі – жителі покидають вже урбанізовані території і заселяють суто сільські зелені зони - те що назвуть пері урбанізацією. Цей процес характеризується переведенням підприємств – філій фірм, особливо високотехнологічних, які не потребують великих постачань сировини та напівфабрикатів. Остання стадія не означає, як це нерідко стверджується, початок епохи деурбанізації а лише свідчить про її нові форми.

Щодо регіональних особливостей, то слід відзначити, не дивлячись на загальні закономірності, що кожні регіони мають свої територіальні особливості, які можна описати у загальному вигляді.

У Німеччині агломерації скупчуються вздовж Рейна та його притоків, відповідаючи історичному розселенню міст з періоду середньовіччя. Це, перш за все, Рурська агломерація (Дуйсбург, Дортмунд,Ессен, Бохум), Прирейнська (Дюссельдорф, Кельн, Бонн), Рейнсько-Майнська (Франкфурт та Майні). Інші агломерації, не прив’язані до Рейну – Мюнхенська, Нюрнберзька, Гамбургська та Берлінська.

У Великій Британії слід відмітити домінуючу роль Лондонської агломераці, Західного Мідленду (Бермінген), Манчестеру, Шеффінлду Лідсу і Ліверпулю у яких зосереджено не менше половини населення країни.

В Італії сформувались чотири найбільших агломерації – дві на півночі і дві на півдні – це Міланська, Турінська, Римська та Неаполітанська.

Як і у Великій Британії, для Франції теж характерно домінування столичної агломерації – Парижу. Серед інших, значно менших, слід виділити Ліон і Марсель.

Приблизно така ж ієрархічна структура сформувалась і в Іспанії: з домінуванням Мадріда і Барселони.

Щодо Польщі то тут домінують при агломерації: Верхньосілезька, Варшавська та Лодзинська.

Нідерландам притаманна відсутність домінуючих міст – вони, швидше є центрами цілого ряду міст та густо заселених територій міського типу – звідси назва конурбації Ранштат, яка являє собою кільце з міст, зокрема, Амстердам і Роттердам із зеленою зоною посередині.

Більшість моноцентричних агломерацій Європи мають досить складну внутрішню структуру. Звичайно, розрізняють шість концентричних кіл: 1) історичне ядро, яке сформувалось ще в середні віки і було обмежено вже зруйнованими мурами, замість яких прокладені кільцеві дороги; 2) центральної, інтенсивно забудованої території; 3) зовнішньої зони суцільної забудови більш сучасними спорудами; 4) пригородньої зеленої зони із вкрапленням міст – супутників; 5) більш віддаленої зеленої зони також з містами – супутниками; 6) урбанізовані території зі змішаним сільсько-міським населенням. Нерідко такі розширені території зливаються, створюючи навіть міжнародні зони суцільної урбанізації. Така скупченість населення в певних зонах створює серйозні проблеми. Тому важливим напрямом державної європейської регіональної політики стає розвантаження таких утворень. При цьому ставили дві цілі: по-перше, зменшення концентрації населення та виробництва у гіпертрофовано великих агломераціях і, за рахунок переносу, забезпечити підняття рівня життя у інших, нерідко депресивних районах. Здійснення цих планів відбувалось, зокрема, шляхом будівництв нових міст, що дало можливість прискорити структурну перебудову, залишивши за «старими» агломераціями «легкі» види діяльності – «верхні поверхи» обробної промисловості що виробляють елітарну продукцію, пов’язану з високою наукоємністю, ділові та фінансові послуги, збір, обробка та розповсюдження інформації.

Щодо специфіки урбанізації в США то, по-перше, це найбільш урбанізована велика країна, по-друге, процеси, пов’язані з урбанізацією відбуваються в цій країні раніше всіх, наприклад, початок розтікання суто міських територій – субурбанізації. Бажання американців жити у окремому будинку (2 третини американських сімей) створили справжню довготривалу проблему забезпечення нормальних інфраструктурних умов для жителів цих «напівміст». Цей процес масового переселення міських жителів в пригородні території привів до того, що в 50-і роки кількість міст, населення яких зменшилось (в адміністративних межах) виросло з 3 до 38, серед яких 12 найбільших, за виключенням Лос-Анжелеса. В першу чергу емігрував середній клас на північному сході країни, який був на ті часи найбільш розвиненим регіоном. Наприклад, Сент-Луїс втратив 59% населення, Янгтаун, Буффало, Детройт і Піттсбург – біля 50 % за другу половину ХХ ст. Зовсім недавно Детройт об’явив себе банкрутом.

Однією з важливих причин прискорення субурбанізації був прийнятий і 1956 р. Закон про будівництво федеральних трас для зменшення заторів у містах (будівництво об’їздних доріг). Однак, дешева земля вздовж нових доріг почала приваблювати будівельників як промислових так і житлових споруд що посприяло прискоренню розповзанню заселених територій.

Необхідно відмітити роль у появі нових та відродженню старих урбанізованих територій ТНК які, ураховуючи їхню світову діяльність та потужні інвестиційні можливості, не обов’язково прив’язують свої управлінські структури та виробничі потужності до вже сформованих агломерацій.

Особливості урбанізації в Україні

Міста на території України виникли за часів Київської Русі, їхня кількість, згідно літописів, на кінець ХІІ ст.. нараховувала 238 міст, але більшість була повністю зруйнована під час татаро-монгольської навали.

Затяжна соціально-економічна криза після цього привела до майже повного знищення міського населення яке дуже повільно відновлювалось на протязі багатьох століть. Однак, розвиток ремісництва, промислового виробництва та торгівлі зумовив початок урбанізації і вже в середині XVII ст. нараховувалось 756 міст з 1,4 млн. чол. населення. Пізніше почалось швидке заселення лівобережної України як сільськими так і міськими жителями. Початок індустріального періоду посприяв формуванню великих промислових міст, таких як Харків, Одеса, Київ, Херсон а також цілої мережі порівняно невеликих реміснично- фабричних центрів, які обслуговували прилеглу територію про що свідчить таблиця 10.

Таблиця 10.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
По окремим країнам (2006)	\|	Розподіл населення згідно перепису 1926 р.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.