• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Суть банківського права розвинутих країн

Кафедра фінансового та адміністративного права

БАНКІВСЬКЕ ПРАВО

Лекція: № 9

«Основи банківського права розвинутих країн»

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри фінансового та адміністративного права факультету правознавства та міжнародних відносин Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі

Протокол від «____»_______________201_ року №____

Київ – 2014

План

Суть банківського права розвинутих країн

Правова регламентація банківської діяльності в розвинутих країнах

Організація і функціонування банківських систем розвинутих країн

Інститут банківської таємниці у зарубіжному законодавстві

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

Суть банківського права розвинутих країн

В економічному розвитку будь-якої країни важливе місце займає банківська діяльність - основний елемент функціонування фінансової системи країни. Виступаючи важливим інструментом фінансово-кредитного механізму держави, банківська діяльність сприяє мобілізації та використанню коштів, здійсненню різноманітних банківських операцій, забезпечує виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Проведення державою політики жорсткого регулювання банківської діяльності, створення чітко організованої банківської системи і належного порядку здійснення банківських операцій свідчить про специфічний характер банківської діяльності та важливу роль держави в регулюванні банківських правовідносин. Банківська діяльність - це передбачена законодавством система дій спеціальних суб'єктів, які здійснюються ними як учасниками Єдиної банківської системи, з приводу грошей, цінних паперів та валютних цінностей, які виконують функцію платежу, зберігання і товару (кредиту). За своїм змістом банківська діяльність складається із комплексу банківських операцій і угод, які здійснюються кредитними організаціями.

Виходячи з наведеного вище визначення банківської діяльності, можна стверджувати, що все, чим займаються банки, слід вважати банківською діяльністю, а всі правовідносини, які виникають у процесі організації та здійснення банківської діяльності з участю банків, слід розглядати як предмет банківського права.

Об'єкт регулювання з боку банківського права - специфічна група суспільних відносин, предметом якої є банківська діяльність. Банківське право - найважливіша галузь права в правовій системі будь-якої держави ринкового типу. Дослідження механізму правового регулювання банківської діяльності будь-якої країни має на меті ознайомлення з теоретичними і практичними аспектами правового забезпечення банківської діяльності в зарубіжних країнах. Банківське право зарубіжних країн перебуває на різних щаблях розвитку. Предмет застосування, зміст і регламентація банківського права визначаються в країнах по-різному, а державні інститути конкретної країни зорієнтовані на регулятивний вплив на банківську систему.

У США при визначенні банківського права виходять з того, що "...банківське право - це дуже багатогранний термін. Він охоплює не тільки загальні принципи організації та діяльності банків, а й сукупність норм, що регулюють порядок здійснення фінансових та пов'язаних з ними послуг" .

Банківське право США - одна з найбільш містких та складних сфер господарського права, а банківська діяльність контролюється і регулюється більш ретельно, ніж будь-яка інша сфера економічної діяльності держави.

Французькі вчені вважають, що "банківське право Франції складається з правил, що закріплюють статус підприємств, які займаються "торгівлею грошами", і підприємств, що сприяють їх діяльності. Отже, це право професійне" .

К. Гавалда і Ж. Стуфле підкреслюють, що об'єктом банківського права є визначення правового положення банків, тобто організацій, які професійно, на постійній основі здійснюють банківські операції та правове регулювання самих банківських операцій. Пізніше вони сформулювали поняття кредитного права і розглядали банківське право як частину кредитного права.

Німецький вчений Р. Кольс відзначає, що "банківське право існує як публічне і приватне право... Публічне банківське право охоплює державний нагляд за банківською справою і його організацій... Приватне банківське право - це право банківських угод і договорів" .

Російські юристи вважають, що банківське право становить собою сукупність норм, які регулюють правові відносини в галузі банківської діяльності, тобто встановлюють правове положення самих банків та інших кредитних організацій, що регулюють публічні відносини банків, а також приватноправові відносини банків з клієнтами .

Незважаючи на різні підходи у визначенні банківського права в Зарубіжних країнах, суть банківського права залишається незмінною - це визначення правового статусу банків та здійснення ними на постійній, професійній основі банківських операцій.

Отже, банківське право в зарубіжних країнах - це найважливіша галузь права, що становить собою систему правових норм, які регулюють банківську діяльність, а саме порядок організації та функціонування банків і банківської системи конкретної держави, тобто публічні відносини банків, а також порядок здійснення ними банківських операцій, їхні приватноправові відносини з клієнтами.

Банківське право в країнах з ринковою економікою виступає самостійною галуззю права. Самостійний характер цієї галузі проявляється в тому, що для неї характерні особливий об'єкт регулювання, специфічні суб'єкти та існування розгалуженого і повноцінного банківського законодавства. Об'єктом регулювання з боку банківського права тут виступає специфічна група суспільних відносин - банківські правовідносини, предметом яких є банківська діяльність. Банківські правовідносини різноманітні як за змістом, так і за своїм неоднорідним характером. Така неоднорідність банківських правовідносин визначається як змістом регулювання (розрахункових, кредитних, валютних відносин та ін.), так і насамперед наявністю суб'єктів, які беруть участь в цих відносинах (держава, центральні банки країн, комерційні банки, різноманітні спеціалізовані кредитно-фінансові установи тощо).

Неоднорідність суб'єктів банківського права в зарубіжних країнах призводить до виникнення неоднорідних за своєю природою банківських правовідносин, які, у свою чергу, зумовлені специфікою застосовуваних методів правового регулювання таких правовідносин, а саме - в поєднанні організаційних та майнових елементів. З одного боку, суб'єкти банківського права виконують організаційні функції. Наприклад, активно втручаються в економічне життя країни, приймаючи нормативні акти, що регулюють банківську діяльність, а кредитні організації, юридичні та фізичні особи зобов'язані дотримуватись банківського законодавства. З іншого боку, суб'єкти банківського права є безпосередніми учасниками майнових відносин; їхні відносини характеризуються рівністю їхнього правого статусу (у кредитних угодах або випуску емітентом цінних паперів).

Для банківського права зарубіжних країн характерним є розгалужений масив правових актів, що регулюють різні аспекти банківської діяльності в країні. Причому серед джерел цієї галузі значне місце займають закони, які є основним регулятором банківських відносин, хоча деякі аспекти цих відносин можуть регламентуватися відомчими актами, судовими прецедентами.

Банківське право зарубіжних країн має комплексний характер. Ця галузь досить велика за обсягом і включає комплекс тісно пов'язаних між собою інститутів: правові основи організації та функціонування банківської системи країни, банківські операції, валютне регулювання, правове регулювання випуску та обігу цінних паперів, правові основи банківського аудиту та ін. Крім того, багатогранність банківської діяльності дає підставу включати до банківського права також норми інших галузей права, що належать до банківської діяльності (наприклад, правила здійснення грошових операцій, механізм примусового забезпечення банківських зобов'язань, питання акумуляції платежів і зборів тощо). Комплексним є і метод банківського права зарубіжних країн, а саме: поєднання цивільно-правового і публічно-правового методів.

Важливою тенденцією розвитку банківського права зарубіжних країн є інтернаціоналізація системи банківської діяльності.

Банківське право та банківські системи в різних країнах мають істотні відмінності, зумовлені специфікою історичних, економічних та політичних факторів. Водночас банківське право, банківські системи різних країн перебувають у постійній взаємодії, взаємозалежності, взаємного впливу (розширення мережі банків країни за кордоном і проникнення іноземних банків та їхніх дочірніх установ на територію інших країн, інтернаціоналізація банківського бізнесу, розвиток співробітництва країн щодо формування загальних стандартів банківського регулювання; формування єдиного ринку банківських послуг та ін.). Усе це закономірно впливає на правову систему будь-якої держави, в тому числі і грошово-кредитну систему.

Процеси трансформації структури і діяльності фінансового ринку, його ефективного функціонування зумовили глибокі зміни в банківському праві розвинутих країн, що сталися в кінці 60-х років XX ст. Насамперед мова йде про законодавчі реформи в банківській сфері в більшості країн з ринковою економікою. Процес дерегулювання і лібералізації банківського законодавства сприяв пом'якшенню або повній відміні обмежень і заборон на територіальну експансію банків, руйнуванню жорстких меж між різними видами фінансових інститутів, розвитку конкуренції в сфері кредитно-фінансового обслуговування і послабленню адміністративного контролю за діяльністю банків.

Особливого значення для розвитку банківського права зарубіжних країн набуває міжнародне та європейське співробітництво у сфері правового регулювання банківської діяльності. Початок міжнародного співробітництва у сфері банківського регулювання відноситься до 1975 р., коли було створено орган міжнародного співробітництва держав у сфері банківського регулювання - Базельський комітет з банківського нагляду, який нині включає представників центральних банків групи дванадцяти держав. Метою Базельського комітету було сформулювати однакові підходи до істотних питань банківського регулювання завдяки виробленню рекомендацій і обміну інформацією між органами банківського нагляду держав, що належать до вищеназваного комітету. За час існування Базельський комітет виробив ряд документів (Конкордат 1975 р., Мінімальні стандарти з нагляду за міжнародними банківськими групами та їх транскордонними установами 1992 р. та ін.), які, не будучи формально юридичними актами, разом з тим містять у собі елементи юридичної обов'язковості.

У квітні 1997 р. Базельський комітет підготував документ "Базові принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю", в якому сформульовано 25 принципів, що покладено в основу Європейського банківського законодавства і визначають засади організації ефективності банківського нагляду та регулювання в державах - членах ЄС.

Базельські принципи було розроблено країнами "великої десятки" за участю представників органів банківського нагляду з 15 країн, включаючи Росію та Швейцарію. Вони схвалені керівниками центральних банків країн "великої десятки" і органам банківського нагляду всіх країн запропоновано керуватися цими принципами. В основному вони містять стандартні вимоги, що вже застосовуються у розвинутих країнах, зокрема, вимоги щодо мінімального розміру банківського капіталу та його складових; перевірки органами нагляду грошової політики, оперативної звітності банку і виконуваних ними процедур, пов'язаних з наданням кредитів та інвестуванням капіталів, управлінням кредитним та інвестиційним портфелями; перевірки факту наявності у банку загальної політики управління ризиками.

В рамках Базельського комітету з банківського нагляду систематично здійснювалась розробка і прийняття документів, пов'язаних із банківською діяльністю, враховуючи процес євроінтеграції. Наприклад, у 1988 р. Базельський комітет прийняв угоду про достатність капіталу (Базельська угода І). У 2004 р. прийнято Базельську угоду II "Міжнародна конвергенція оцінки капіталу та стандартів капіталу; нові підходи". Поглиблення світової фінансово-економічної кризи змусило Базельський комітет 12 вересня 2010 року прийняти підсумковий документ, що стосується нових стандартів капіталу (Базельська угода III).

Країни прагнуть інкорпорувати вироблені Базельним комітетом принципи до свого національного банківського права. Україна також співробітничає з Європейським Союзом (далі - ЄС) у банківській сфері, про що свідчать укладені угоди про партнерство з ЄС, метою яких є адаптація банківського законодавства України до європейських стандартів.

Європейське співробітництво у сфері банківського регулювання розвивалося через інституційний механізм міждержавного характеру, основи якого було закладено в Римському договорі 1957 р. про створення Європейського Співтовариства (нині - ЄС). Останнім часом спостерігається підвищення ролі ЄС і Європейської Комісії, діяльність яких спрямовано на гармонізацію банківського права і практики своїх держав-членів, прийняття ними нормативних актів, що мають юридичну силу і обов'язковий характер. У ст. 100 Римського договору 1957 р. передбачено зближення законодавчих положень, приписів і адміністративних дій держав-членів, які прямо зачіпають створення і функціонування спільного ринку .

Універсальний рівень співробітництва ЄС передбачає об'єднання зусиль держав для коригування свого банківського законодавства з урахуванням вимог загальноєвропейського права (Римський договір 1957 р., Маастрихтський договір 1992 р.), а в майбутньому передбачається додержуватися вимог, пов'язаних з утворенням банківського ринку ЄС з єдиною валютою. З 1 січня 2002 р. євро у вигляді банкнот і монет стала законним засобом платежу і єдиною валютою у країнах Європейського валютного союзу.

Нині в ЄС провадиться активна робота зі створення Єдиної бази даних нормативних документів цього Союзу в банківській і фінансових сферах, координації банківського законодавства країн - членів ЄС. Отже, банківське право провідних зарубіжних країн багато в чому відображає процес інтернаціоналізації правового регулювання банківської діяльності, враховуючи розвиток міжнародних економічних відносин та інтеграцію фінансових ринків країн у ці процеси та необхідність мінімізації негативних наслідків світової фінансової кризи.

9.2. Правова регламентація банківської діяльності в розвинутих країнах

Банківська діяльність у країнах з ринковою економікою набула свого правового виявлення в численних законодавчих і нормативних актах різної юридичної сили. Ці джерела банківського права надзвичайно різноманітні за змістом, формою і значенням у правовому регулюванні банківських правовідносин. З одного боку, основою банківського законодавства в зарубіжних країнах є система статутних законів, тобто таких, які визначають правове положення банків (центрального і комерційних банків), а з іншого,- це - група законів та нормативних актів, що регулюють різні аспекти банківської діяльності, встановлюючи режим здійснення банківських операцій на території тієї чи іншої держави.

Для банківського права зарубіжних країн характерним є використання широкого спектра різних за юридичною природою джерел, що визначається специфікою суб'єктів, об'єкта і методів банківського регулювання. Розглянемо основні джерела банківського права.

1. Національне банківське законодавство, що становить систему нормативних актів, норми яких регулюють банківські правовідносини. Це насамперед закони.

Наприклад, у США діє розвинена система законодавчих актів, що характеризується ретельністю правової регламентації всіх сторін банківської діяльності. Це Закон про національну валюту (1863), Закон про діяльність національних банків (1864), Закон про Федеральний резерв (1913), Закон Єджа про міжнародні банківські операції (1919), Закон Макфеддена про діяльність іноземних банків (1927), закони про фінансову діяльність (1933, 1935), Закон про емісію цінних паперів (1933), Закон про кредитування власників житла (1933), Закон про банківські холдингові компанії (1956), закони про злиття банків (1960, 1966, 1994), Закон про вірогідну інформацію в кредитуванні (1968). Закон про захист банків (1968), Закон про однакові кредитні можливості (1974), Закон про правильне погашення кредиту (1977), Закон про право на фінансову таємницю (1978), Закон про дерегулювання депозитних установ і контроль за грошовим обігом (1980), Закон Гарна - Сен - Жермена про депозитні інститути (1982), Закон про Федеральну резервну систему США (1995) та ін. Найбільшим за обсягом законодавчим актом, де значну частину статей присвячено регулюванню банківських угод, є Єдиний торговий Кодекс США (1962), який називають "кодексом банкірів".

Слід зазначити, що законодавство США, регулюючи банківську діяльність, протягом півстоліття залишалося незмінним, тобто характеризувалося стабільністю і консерватизмом правових актів. Лише в 70 і 80-х роках законодавчі органи США переглянули правові обмеження, послабили адміністративний контроль за банками і надали їм можливість ефективніше працювати в умовах жорсткої конкуренції. Деякі зміни банківського законодавства в плані його лібералізації були проведені і останніми роками. Для США характерна відсутність Єдиного банківського законодавства, правове регулювання банківської діяльності здійснюється як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Кожний штат вправі регулювати банківську діяльність за своїми власними законами, і це знаходить відображення в банківському законодавстві країни.

Порівняно із законодавством США банківське законодавство Німеччини завжди відзначалося лібералізацією правового регулювання в цій сфері. Серед банківських законів можна назвати Закон про Німецький Федеральний банк (в редакції від 16.07.1994 р.), Закон про банки Федеральної республіки Німеччини (1957), Закон про кредитну справу (1993), Закон про Німецький кооперативний банк (1975), Закон про Німецький компенсаційний банк, Закон про ощадні каси, Закон про іпотечні банки (1990).

В інших європейських країнах також діють закони, що визначають правове положення банків, наприклад, у Франції - закони "Про Статут банку Франції" (1993), "Про діяльність і контроль за діяльністю кредитних установ" (1993). У Великобританії діють Закон про націоналізацію (1946), закони про банківську діяльність (1979, 1987) та Закон про Банк Англії (1998), а правове положення банків, що діють у формі торгових товариств, регулюється законодавством про торгові товариства. У Швейцарії діяльність банків, їх регулювання і контроль визначаються відповідно до Федерального банківського закону про банки і ощадні каси (від 08.11.1934 р.) та Закону "Про Швейцарський Національний банк" (2003 р.).

Законодавчу основу сучасної банківської системи Росії було створено в 1990 р. з прийняттям законів "Про Центральний банк Російської Федерації" та "Про банки і банківську діяльність". Федеральний Закон "Про Центральний банк Російської Федерації" від 27 червня 2002 р. передбачає більш чіткий і детальний опис функцій головного банку країни, надає право Центральному банку Росії видання нормативних актів, обов'язкових для виконання всіма юридичними і фізичними особами та органами державної влади. Федеральний Закон "Про банки і банківську діяльність" (2006 р.) визначає три основні принципи: лібералізація ведення банківської діяльності, посилення заходів щодо забезпечення сталості банківської системи Росії, наближення положень закону до норм прямої дії.

На відміну від розвинутих країн Європи та США, де діє розгалужена система законів, в Японії незначна кількість законодавчих актів регламентує банківську діяльність (в 1997 р. парламентом Японії прийнято пакет законів щодо реформи банківської системи та нову редакцію Закону про банк Японії). В Японії банки у своїй діяльності керуються усними розпорядженнями Міністерства фінансів, які не мають сили законів, однак банки повинні їх виконувати.

Важливе місце в ієрархії джерел банківського права займають комерційні (торгові) кодекси провідних зарубіжних країн (Німеччини, США, Франції, Росії, Швейцарії, Японії), в яких містяться норми, присвячені деяким аспектам регулювання банківської діяльності.

Так, у Цивільному кодексі Російської Федерації є значна кількість статей (кредит, банківський вклад, банківський рахунок, розрахунки, зберігання цінностей в банку, банківська таємниця тощо), які регулюють банківські правовідносини. У Французькому Комерційному кодексі та Німецькому торговому уложенні містяться норми, що стосуються банківських операцій.

Джерелами правового регулювання банківської діяльності в зарубіжних країнах іноді виступають нормативні акти, що видаються главами держав і органами виконавчої влади (постанови уряду, акти фінансових органів). У Росії, наприклад, укази Президента Російської Федерації регулювали питання валютних відносин. Актами уряду часто вводяться валютні обмеження. Так, в 1971 р. у Швейцарії було прийнято акт, який надав уряду можливість вживати заходів щодо захисту валютної системи країни без консультацій з парламентом.

Значний за обсягом блок банківського законодавства становлять положення, інструкції, правила, що видаються банками, а також численні формуляри, які використовуються в банківській практиці дня оформлення банківських угод, акти локального регулювання (наприклад, статути банків та їх асоціацій), правила обслуговування клієнтів, про служби банку.

Як приклад можна назвати Кодекс добросовісної банківської практики, прийнятий Британською банківською асоціацією, Кодекс банківської діяльності Асоціації комерційних банків Санкт-Петербурга, які відіграють важливу роль в регламентуванні відносин банків з клієнтами, в регулюванні діяльності банківських установ. Істотне значення для банківського права становлять правові звичаї та звичаї ділового обороту.

Переглядів: 866