• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

МЕТОДИ ВИГОТОВЛЕННЯ ВКЛАДОК

Після закінчення підготовки порожнини під вкладку її очищають від дентинних ошурків, обробляють перекисом водню і розпочинають виготовлення вкладки одним із прийнятих методів, прямим або зворотним.

Прямий метод.Суть прямого методу виготовлення вкладки полягає у тому, що зуб з підготовленою порожниною обкладають ватними валиками, а дно та стінки зволожують водою, протираючи їх зволоженою ватною кулькою. Потім беруть паличку моделювального воску "Лавакс", розігрівають кінець її над полум'ям газової горілки до набуття воском пластичної консистенції. Утворюють невеликий восковий конус, і поки віск зберігає пластичність, втискують його руками або шпателем у підготовлену порожнину. Моделювання вкладки проводять з урахуванням анатомічної форми даного зуба та його співвідношень з антагоністами і поруч розміщеними зубами. Отже, після того як віск у порожнині охолонув, його виводять із неї і детально оглядають. Восковий відбиток повинен уводитися та виводитися з порожнини не деформуючись. Після попереднього контролю якості підготовки порожнини починають безпосереднє моделювання вкладки. Підігріту паличку воску знову втискують у порожнину, зайвий віск зрізають, і поки він зберігає пластичність просять пацієнта зімкнути зуби у положенні центральної оклюзії, а вже потім здійснити жувальні рухи. У такому разі зайвий віск звичайно видаляється зубами-антагопістами, а поверхня вкладки набуває форми, характерної для функціональної оклюзії. Таким чином створюється ковзка оклюзія без попередніх контактів. Наступне моделювання повинно бути спрямоване насамперед на відновлення анатомічної норми зруйнованої частини зуба. Край воскової моделі повинен дещо перекривати край порожнини. Такий запас воску дозволяє запобігти вкороченню вкладки у процесі лиття та припасовки. У разі виготовлення вкладки у пришийковій порожнині її необхідно моделювати на одному рівні з прилеглими твердими тканинами зуба.

Для виведення готової воскової репродукції вкладки беруть металевий дріт товщиною 0,8-1,0 мм і виготовляють з нього штифти (мал.43). Якщо вкладка невелика, її можна вивести одним штифтом із загнутим зовнішнім кінцем. Якщо вкладка велика, її виводять за допомогою штифта з двома кінцями, що мають 11-подібну форму. Кінці штифта, які уводять у віск, необхідно очистити. Потім штифт міцно фіксують за допомогою пінцета, кінці його підігрівають над полум'ям горілки і вводять у модель вкладки. Руку фіксують на поруч розмішених зубах, щоб запобігти коливанням. Після затвердіння воску штифт служить ручкою, за допомогою якої вкладку без коливань виводять з ротової порожнини і передають у ливарну лабораторію для заміни воску на метал.

Зворотний спосіб виготовлення вкладок полягає у тому, то воскову репродукцію вкладки моделюють не в ротовій порожнині, а на попередньо виготовленій за комбінованим або подвійним відбитком моделі. Необхідно зазначити, що широко застосовуваний у 50-60 роки XX ст. метод отримання відбитка за допомогою мідного кільця нині не застосовується через свою складність, недосконалість та можливість ускладнень з боку тканин пародонта. Нині широкого застосування набули методи отримання подвійних відбитків з наступним виготовленням розбірних моделей. Після виготовлення розбірних моделей починають моделювання вкладки з урахуванням оклюзійних взаємовідношень. Вкладку відливають за загальноприйнятими правилами.

Найбільшу точність можна отримати у разі виготовлення металевої вкладки шляхом лиття на вогнетривких моделях.

Після відливки вкладки видаляють ливник та проводять зашліфовування
маленьких горбків, що утворилися на поверхні вкладки внаслідок тріщин обмазки. Вкладку обережно очищають від матового нальоту і вводять у порожнину. Порожнина вважається добре підготовленою, якщо вкладка зайняла своє місце в ній і буде добре фіксуватися без цементу. Потім перевіряють оклюзійні взаємовідношення і (якщо є необхідність) проводять корекцію за допомогою копіювального паперу та абразивних інструментів. Усі поправки проводять поза зубом. Перед фіксацією вкладки цементом порожнину обробляють спиртом і висушують струменем повітря. Так само проводять підготовку до фіксації вкладки. Фіксацію проводять за загальноприйнятими правилами.

Пацієнту рекомендують протягом 2 год. не їсти і не полоскати ротову порожнину, а також протягом 24 год. не розжовувати на відновленому зубі твердої їжі. Через дві доби пацієнту необхідно знову з'явитися на прийом для оцінки результатів протезування у невіддалені терміни, а також для

Мал. 43. Фіксація дротяних штифтів до воскової репродукції: а, б, в — правильна;
г,д — неправильна полірування країв вкладки.

Виготовлення вкладок за допомогою комп'ютерних технологій належить
до найсучасніших та найновіших досягнень стоматологічної науки. Це дуже складна, наукоємкісна, високоефективна, високовартісна, екологічно чиста закордонна універсальна технологія, що ґрунтується на сучасних досягненнях комп'ютерної техніки.

Найвідоміша та найпоширеніша методика СЕRЕС, яка була розроблена у 1980 р. Морманом та Брандестіні. У 1985 р. за допомогою комп'ютера була виготовлена перша вкладка із фарфору. Починаючи з 1986 р. фірма "Сіменс" випускає комп'ютерну техніку та відповідні матеріали для даної технології.

Суть комп'ютерної технології виготовлення зубних протезів полягає у тому, що за допомогою оптичної системи знімається відбиток - зображення протезного ложа, яке передається у комп'ютер, за спеціальною програмою зображення обробляється і машина виготовляє заплановану конструкцію. Після припасовки у ротовій порожнині з урахуванням усіх оклюзійних вимог лікар проводить фіксацію виготовленого протеза.

Крім системи СЕRЕС відомі й інші - "Тhе Duret system", “Тhе Міnnеsоtа
system ". "Тhе Duret system " розроблена в 1985 р. Duret в Греноблі (Франція)
спільно з компанією "Hennson Jnt”. У Франції у 1991 р. з'явилася ще одна система - "САО-САМ system Sopha Bioconcept”, яка працює за схемою "модель щелеп — комп'ютер — протез". За 8 год. роботи система може виготовити 8 керамічних коронок. " Тhе Міnnеsоtа system " розроблена Кеkоn у 1986 р. в університеті (штат Мінесота) на основі отримання зображення протезного ложа стереофотограмометричним способом з наступною обробкою та виготовленням протеза за допомогою програмно-керувальних систем.

ПРОТЕЗУВАННЯ ДЕФЕКТІВ КОРОНКИ ЗУБА
ШТУЧНИМИ КОРОНКАМИ

Найпоширенішими протезами, які застосовують для відновлення зруйнованої коронки зуба, є повні штучні коронки. У зв'язку з тим, що вони мають різні конструктивні особливості і призначені для різних цілей, їх систематизують за визначеними ознаками.

I. За конструкцією або за величиною та способом обхвату зуба:

1) повні, тобто такі, які покривають усю поверхню зуба;

2) екваторні, або такі, що покривають поверхню зуба до пояса;

3) коронки із штифтом;

4) телескопічні коронки;

5) вікончасті. або фенстер-коронки;

6) напівкоронки;

7) трьохчетвертні коронки.

II. За методом виготовлення:

1) штамповані;

2) литі;

3) поясні (шовні) — нині не застосовуються.

III. Залежно від матеріалу:

1) металеві (сплави золота, нержавіючої сталі, кобальто-хромові сплави, срібно-паладієві, титанові);

2) неметалеві (пластмасові, фарфорові);

3) комбіновані, такі, що облицьовані пластмасою, фарфором або іншими керамічними масами (метало пластмасові або металокерамічні).

IV. За призначенням:

1) відновні;

2) опорні (у мостоподібних або інших видах протезів);

3) фіксувальні (для утримання лікарських засобів, ортодонтичних або щелепно-лицевих апаратів);

4) дощувальні;

5) тимчасові і постійні.

ПОКАЗАННЯ ТА ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ
ШТУЧНИХ КОРОНОК

Відновлення анатомічної будови зруйнованого зуба штучними коронками
застосовується найчастіше в клініці ортопедичної стоматології і має широкі
показання, а саме:

І) беззаперечним показанням до застосування штучних коронок є значне
руйнування зуба внаслідок карієсу та його ускладнень, клиноподібні дефекти, у разі яких відновити анатомічну форму зуба пломбуванням або вкладкою не вдається;

2) у випадках, коли металеві коронки служать опорою для кламерів;

3) використовуються як опорні коронки у разі лікування мостоподібними
протезами;

4) за наявності аномалій форми зуба (шипоподібні зуби, мікродентії, зуби,
які злилися);

5) за наявності патологічної стертості, для запобігання подальшому стиранню емалі та дентину, інколи - одночасно і для підвищення міжальвеолярної висоти;

6) для фіксації різноманітних ортодонтичних та щелепно-лицевих апаратів;

7) для шинування у разі комплексного лікування захворювань тканин пародонта;

8) за необхідності значної препаровки коронки зуба, який висунувся або
нахилився у бік дефекту зубного ряду;

9) для утримання лікарських засобів;

10) естетичні показання (фарфорові, пластмасові, металопластмасові, металокерамічні коронки).

Протипоказаннями до застосування штучних коронок необхідно вважати
покриття інтактних зубів, якщо це не спричинено конструктивними особливо
стями зубних протезів, які будуть виготовлятися. Протипоказано фіксувати
коронки на зуби з неліквідованими вогнищами хронічного запалення у ділянці крайового або приверхівкового пародонта, на зуби з патологічною рухомістю II ступеня, а також у разі поганого загального стану організму.

ЛІКАРСЬКА ТАКТИКА ТА ОПЕРАТИВНА ТЕХНІКА
У РАЗІ ПРЕПАРУВАННЯ ЗУБІВ ПІД ШТУЧНІ
КОРОНКИ

Препарування твердих тканин зубів - невід'ємна складова частина клініко лабораторних етапів виготовлення штампованих чи литих коронок. Особливості підготовки зуба під коронку залежать від виду коронки та матеріалу, якого вона буде виготовлятися, а також самого стану коронки, яка підлягає препаруванню. Препарування твердих тканин зуба далеко не байдуже для хворого, оскільки наносяться психологічна, термічна та механічна травми. Тому препарування необхідно проводити в щадному режимі, дотримуючись певних правил:

1) інструменти для препарування повинні бути добре відцентровані;

2) препарування твердих тканин зуба необхідно проводити з перервами;

3) давати хворому можливість часто полоскати ротову порожнину розчином перманганату калію для охолодження та видалення ошурків, якщо машина не оснащена пристроєм для постійного зрошення водою;

4) треба, якщо це можливо, економно зпрепаровувати тверді тканини зуба.

Звичайно препарування зуба під металеву коронку починають з гострої
одномоментної нефізіологічної сепарації контактних міжзубних поверхонь, а
вже потім препарують жувальні, щічні та язикові поверхні.

Існує інша думка щодо класичного препарування зубів (Staegeman, 1967).
Автор пропонує проводити препарування твердих тканин зубів у такій послідовності:

1) жувальної поверхні (різальний край);

2) щічної та язикової поверхні;

3) сепарацію та обробку контактних поверхонь;

4) загладжування країв.

Перевага такої послідовності в тому, що після зняття частини жувальної
поверхні полегшується сепарація зубів у ділянці міжзубних проміжків і зменшується небезпека заклинювання сепараційного диска, що часто призводить до поранень язика та щік. Дуже важливо знати і правильно вибрати найзручніший підхід для проведення конкретної операції та абразивний інструмент.

З жувальної поверхні знімають рівномірний шар твердих тканин товщиною 0.3 мм, якщо мова йде про штамповану коронку із сталі. Контроль проводять за допомогою пластинки розігрітого воску або копіювального паперу, складеного в 4-6 шарів.

У разі препарування жувальної поверхні молярів та премолярів у ділянці
фісур зручно користуватися фасонними головками з алмазним покриттям
(мал. 44).

Бажано не порушувати анатомічної форми зуба, який препарується. Препарування щічної та ротової поверхонь починають із ділянок, які найбільш виступають. Товщина шару, який знімають, залежить від форми зуба та його діаметра біля шийки. Для профілактики травмування приясенної ділянки з пристінкової поверхні препарування доцільно проводити фасонною головкою у вигляді обернено зрізаного конуса (мал. 45).

Мал. 45. Препарування щічної та ротової поверхонь зуба

головками. Препарування вважається закінченим, коли зонд плавно ковзає по поверхні зуба, не зустрічаючи перешкод (мал. 46).

Нерідко під час проведення препарування виникають ускладнення. Найхарактернішими з них є:

1) відмова пацієнта від препарування через можливість появи болю;

2) ефективне знеболювання вимагає жорсткого контролю за дотриманням режиму препарування через можливість виникнення перегріву пульпи;

3) ушкодження м'яких тканин щоки, язика;

4) під час проведення сепарації можлива помилка, яка називається "сходинка";

5) недостатнє зняття твердих тканин зуба з жувальної поверхні;

6) недостатнє зняття твердих тканин з присінкової, язикової та контактних поверхонь зуба;

7) запаморочення, колапс.

Для того щоб уникнути перерахованих

Перед початком роботи необхідно перевірити стан стоматологічної установки, надійність фіксації інструментів у наконечнику.

Ще до початку препарування увести наконечник з інструментом у ротову
порожнину і перевірити положення головки та місце лікаря. Вмикати бормашину необхідно після надійної фіксації руки, яка утримує наконечник у ротовій порожнині. Виводити інструмент з ротової порожнини тільки після повної зупинки його. Необхідно планувати робочий день так, щоб препарування проводити на початку, а не в кінці, коли концентрація уваги значно знижується. Недопустимо відволікати лікаря під час проведення препарування зубів.

Особливості препарування зубів під різні конструкції коронок будуть розглянуті у відповідних розділах.

ВИДИ ЗНЕБОЛЮВАННЯ У РАЗІ ПРЕПАРУВАННЯ
ТВЕРДИХ ТКАНИН ЗУБІВ ТА МЕТОДИ ЙОГО
ПРОВЕДЕННЯ

Біль - один із головних агентів, які породжують небажані реактивні явища під час препарування опорних зубів з живою пульпою під різні види незнімних протезів. Ускладнення, які виникають під час даної маніпуляції, можуть носити як місцевий, так і загальний характер.

У запобіганні виникненню цих реакцій головна роль має належати лікарю
стоматологу-ортопеду, адже він має справу з живими тканинами, які різко реагують на ушкодження, і не повинен про це забувати ні на мить. Нині загальноприйнято, що препарування зубів зі збереженою пульпою повинно проводитися тільки під знеболюванням.

Невиконання цих вимог призводить до появи місцевих реакцій на препарування, які проявляються гіперемією пульпи, крововиливом у ній, а в разі грубих маніпуляцій спричиняють загибель її. Виникнення болю значно утруднює якісне виконання маніпуляцій, пов'язаних з препаруванням, підвищує небезпеку поранень язика, щік, губ.

Перед початком препарування необхідно детально обстежити хворого, вияснити, на скільки в нього виражене відчуття страху перед майбутніми маніпуляціями, стан нервової системи тощо. У деяких випадках спочатку необхідно провести медикаментозну підготовку, а вже потім проводити місцеве знеболювання.

Медикаментозна підготовка хворого (премедикація) спрямована на зняття відчуття страху, напруження. Для цього використовують транквілізатори,
які хворий вживає за 30-35 хв. до початку препарування. Після проведення препарування хворого не можна відпускати з клініки протягом 1 год.

З метою проведення ефективної премедикації використовують такі
лікарські засоби:

— седативні речовини (препарати валеріани, пасифлори, собачої кропиви, іону);

— антигістамінні препарати;

— насонні препарати (барбітурати і небарбітурати у малих дозах)-

— анксіолітики (малі транквілізатори, атарактики);

— нейролептики (великі транквілізатори, нейролептики у малих дозах);

— парасимпатоблокатори;

— серцеві глікозиди короткої та негайної дії;

— опіати і наркотичні анальгетики;

— ненаркотичні анальгетики;

— глікокортикоїди.

Як показав багаторічний досвід, використання з метою знеболювання різноманітних паст є неефективним і нині вони не використовуються.

Основним методом знеболювання у клініці ортопедичної стоматології у всіх країнах світу с місцева анестезія. Необхідно зазначити, що такі знеболювальні засоби, як новокаїн та його аналоги лідокаїн і тримекаїн, у разі їх використання можуть спричинити небезпечні загальні ускладнення організму хворого, аж до летальних випадків, тому ми рекомендуємо не використовувати дану
групу анестетиків для проведення знеболювання.

Для проведення препарування групи зубів широко використовують провідникову анестезію із застосуванням сучасних знеболювальних засобів. Для цього використовують карпульні та одноразові пластмасові шприци з тонкими голками діаметром 0,3 мм. Представниками знеболювальних засобів є:

— 2 % мепівакаїн з адреналіном 1:100 000 (Scandonest 2 % SР);

— 4 % артикаїн з адреналіном 1:200 000 (Ultracain DS, Ubestesin);

— 4 % артикаїн без вазоконстриктора (Septanrst 4 % SVС);

—3 % мепівакаїн без вазоконстриктора (Scandonest 3 % SVС) (мал.18, див. кольорову вклейку).

Застосування анестетиків з вазоконстрикторами 1:100 000 вимагає від лікаря підвищеної уваги та обережності.

Наявність у клініці високоефективних анестетиків та інструментарію для знеболювання дозволяє проводити інші види анестезій, а саме апікальну під окістя з присінкового боку, інтралігаментарну, спонгіозну — за вибором лікаря залежно від клінічної ситуації.

У деяких випадках у разі неефективності застосування вищеописаних заходів виникає необхідність під час препарування зубів використовувати наркоз у стадії анальгезії (закис азоту, фторотан, ротилан).

Показаннями для застосування загального знеболювання можуть бути такі причини:

— неприйняття хворими місцевих анестетиків або неефективність останніх;

— неможливість усунення страху перед майбутнім втручанням за допомогою психотропних препаратів;

- порушення психіки хворих;

— неможливість проведення препарування за наявності захворювань нервової системи (хорея, гіперкінези, епілепсія тощо).

Зняти біль, запобігти йому, зробити процес препарування безболісним - обов'язок лікаря.

Переглядів: 10942