• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Типи глікозаміногліканів і їх тканинна локалізація

При МПС найбільше значення мають порушення катаболізму гепарансульфатів, кератан- і дерматансульфатів. У нормі ГАГ швидко розщеплюються (період напіврозпаду 7–10 днів). Це багатоступінчастий процес, в якому беруть участь кілька ферментів — лізосомних гідролаз, гени яких локалізовані в різних хромосомах (3,5,7,22,Х та ін.). Мутації генів цих ферментів призводять до розвитку різних форм мукополісахаридозу (всього 9 типів з підтипами; загалом їх сьогодні описано 14). Кожне захворювання обумовлене дефектом специфічної лізосомної гідролази, що бере участь в послідовному розщеплюванні глікозаміногліканів. Все мукополісахаридози, крім одного — синдрому Моркіо (тип 4), обумовлені дефектом ферменту, що бере участь в розщеплюванні дерматансульфату і гепаран (гепарин) сульфату (окремо або обох). При синдромі Моркіо порушується катаболізм кератансульфату.

Нерозщеплені ГАГ накопичуються в клітинах і міжклітинній речовині різних тканин і органів — печінці, селезінці, нирках, нейронах, хрящовій, кістковій тканині, рогівці та ін. Різні фракції ГАГ виділяються з сечею.

Більшість типів мукополісахаридозу успадковується як рецесивні ознаки, а синдром Хантера (тип 2) — як Х-зчеплена рецесивна ознака.

Клініка. Оскільки ГАГ — найважливіший компонент міжклітинної речовини сполучної тканини, для МПС характерні ураження скелета. Відмічаються затримка росту після нормального росту в грудному періоді, дуже коротка шия, макроцефалія, деформації грудини, ребер, хребта, укорочення кінцівок, деформації кінцівок, тугорухливість крупних і дрібних суглобів, камптодактилія (рис. 6.16). Кисті і стопи широкі і розпластані. Специфічне обличчя (грубі риси обличчя): сідлоподібний ніс, гіпертелоризм, екзофтальм, товсті губи, макроглосія, рідкі зуби, множинний карієс, гіпертрофія альвеолярних відростків і ясен, низько розташовані вушні раковини (рис. 6.17). Гіпертрихоз, волосся на голові густе і жорстке. Брови широкі, кущисті, синофриз.

Інші клінічні ознаки, залежно від типу мукополісахаридозу, — пахові або пупкові грижі, гепато- і спленомегалія, ураження ЦНС (зниження інтелекту), очей (катаракта, глаукома), слуху (туговухість), серцево-судинної системи (кардіомегалія, ураження клапанів серця).

Біохімічні ознаки захворювання виявляються відразу після народження. Клінічні ознаки з’являються пізніше, в різному віці залежно від типу хвороби (на другому році життя і до 4–5-річного віку). Захворювання неухильно прогресує. Хворі, як правило, гинуть від респіраторних розладів або наростаючої серцевої недостатності у віці до 10 років (синдром Гурлера) або на другому-третьому десятилітті життя. Відомі випадки, коли хворі жили до 60 років.

Діагностика грунтується на клінічних симптомах і біохімічних змінах — в сечі в 5–10 разів підвищується вміст дерматансульфату, гепарансульфату, кератансульфату та інших ГАГ і знижується вміст оксипроліну. Тип мукополісахаридозу може бути встановлений тільки після визначення активності різних ферментів в сироватці крові, фібробластах шкіри, лейкоцитах та інших клітинах (залежно від типу захворювання).

Лікування симптоматичне. При необхідності надається ортопедична і сурдологічна допомога.

Пренатальна діагностика можлива для деяких типів мукополісахаридозу (мукополісахаридоз І типу — синдром Гурлера і мукополісахаридоз IV типу — синдром Моркіо) за визначенням активності ферментів в культурі амніотичних клітин після амніоцентезу. Нині розробляються методи ДНК-діагностики.

Переглядів: 655