Зарубіжний досвід фінансового забезпечення місцевого самоврядування.

Фінанси муніципальних підприємств є інститутом і складовою частиною місцевих фінансових систем зарубіжних країн. У багатьох країнах фінансові ресурси муніципальних підприємств за своїми обсягами прирівнюються до ресурсів місцевих бюджетів, а в деяких з них навіть перевищують бюджетні кошти. Муніципальними підприємствами в зарубіжних країнах вважаються підприємства, які повністю належать органам місцевого самоврядування, і господарські товариства, якщо частка в капіталі органів місцевого самоврядування перевищує 50 %.

У сучасних умовах для більшості зарубіжних країн характерні такі риси муніципальних фінансів:

· відміна усіх протекціоністських заходів щодо діяльності муніципальних підприємств, їхні фінанси формуються на загальних умовах, визначених для всіх бізнесових структур;

· значним джерелом доходів у розвинутих зарубіжних країнах є муніципальні платежі за послуги, що надаються місцевими органами влади;

· місцеві органи влади цих країн, як правило, самостійно встановлюють ціни й тарифи на послуги, котрі вони надають членам територіальних колективів;

· у кожній країні сформувалися власні підходи до плати за послуги, що надаються місцевою владою. У багатьох країнах плата за ці послуги не покриває видатків на їх здійснення.

Упродовж ХХ ст. спостерігалося значне скорочення питомої ваги місцевих податків у сукупних податкових надходженнях. Однак останнім часом ситуація почала змінюватись, причинами чого стали вимоги Європейської хартії самоврядування, прийнятої у 1985 році (наприклад, на сьогодні частина фінансових ресурсів самоврядування повинна надходити у вигляді місцевих податків і зборів).

Зауважимо, що питання фінансової основи місцевого управління у зарубіжних країнах регулюються конституційними актами, а також спеціальним бюджетно-фінансовим законодавством.

Регіональні можливості фінансового регулювання територіального розвитку залежать, перш за все, не від того, який, наприклад, перелік місцевих податків (у одних країнах їх два, в інших - кілька десятків), а від соціально-економічного стану кожної держави і характеру тих змін, які в ній відбуваються. Важливим чинником ефективного фінансового регулювання територіального розвитку - при інших рівних умовах - є ступінь відповідності механізмів цього регулювання.

Місцеві бюджетно-фінансові системи утворюють нижній рівень (як правило, третій у країнах з федеративним державним устроєм і другий в унітарних країнах) організаційної системи економічних відносин, які складаються на рівні всієї держави. Вони існують у «прив’язці» до територій адміністративних одиниць, які переважно мають органи самоврядування.

У Великобританії такі системи є в округах, графствах і містах; у Німеччині - в громадах і містах; у Франції - в департаментах і комунах; в Японії - у префектурах, районах, містах; у Бельгії та Італії - у провінціях, комунах; у США - в графствах, муніципалітетах, тауншипах (township), спеціальних округах тощо.

Саме тому у ст. 9 Європейської Хартії місцевого самоврядування прямо передбачено право органів місцевого самоврядування на власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень.

У різних державах доходи місцевих бюджетів формуються по-різному, проте можна виокремити чотири основні джерела наповнення дохідної частини місцевих бюджетів:

· податки,

· неподаткові надходження,

· субсидії та дотації з центрального бюджету.

· позики (кредити).

Найважливішим джерелом доходів місцевих бюджетів є податки. Рівень доходів від податків значно коливається. В Італії, Ірландії і Нідерландах він найнижчий і становить менше 10% від доходів місцевих бюджетів. У свою чергу, у Бельгії, Німеччині, Франції, Данії, Великобританії доходи від місцевих податків перевищують 20% бюджетних доходів. У Франції і Данії ця стаття доходів перевищує 40%.

Надходження до місцевого бюджету від неподаткових доходів коливаються від 10-25%. Частка доходів від користування місцевим транспортом, дорогами, водою, газом, електроенергією в усій сумі податкових надходжень звичайно невелика і складає в США і Франції лише 2%, у Німеччині і Японії - 6%, у Великобританії - 7%. Рівень доходів від комунальної власності перебуває у прямій залежності від її обсягу і характеру, а також від специфіки комунальних підприємств.

Важливим джерелом фінансування місцевих бюджетів більшості країн є державні субсидії і дотації.

Наприклад, в Італії за рахунок перерозподілу коштів з державного бюджету комуни отримують близько 80% своїх доходів. У Нідерландах місцеві бюджети на 80% формуються за рахунок державних трансфертів. У Бельгії та Великобританії на державні субсидії припадає близько 60% бюджетних доходів, у Німеччині і Данії - близько 45%, в Японії - 40%, у Франції - більше 30%, у США - 25%.

Субсидії можуть виділятися на конкретний сектор для відшкодування узгодженої частки витрат, причому іноді встановлюється раніше оговорена межа фінансових коштів. Існує й інша схема, коли субсидія на комунальні послуги виділяється у вигляді «загальної субсидії». У таких випадках зазвичай використовується спеціальна формула, за якою розраховуються потрібні затрати, в основі якої лежать такі показники, як кількість і щільність населення, а також набір специфічних чинників типу довжини дороги, кількості дітей шкільного віку, кількість сімей тощо. У формулі можуть бути враховані також рівні витрат за минулі періоди часу та наявні податкові ресурси. Такі формули, як правило, надзвичайно складні, і центральні та місцеві органи влади ведуть щодо них тривалі переговори.

Цільові субсидії характерні для багатьох країн. Вони виділяються під чітко визначені проекти і програми, тому власна ініціатива місцевої влади у таких випадках досить обмежена. Крім того, треба мати на увазі, що використання субвенцій контролюється урядом. Отже, цільові субсидії хоча і дозволяють місцевим органам вирішувати фінансові проблеми, та водночас значно обмежують їхню свободу. Місцеві органи самоврядування, які бажають зберегти свою самостійність і позбавитися від фінансової залежності державних органів, використовують субсидії загального призначення, або дотації. Такі субсидії надаються в основному для покриття дефіциту місцевого бюджету. Їх використання менш обмежується. Подібна система переважає у Великобританії та Франції, розповсюджена у Бельгії, Німеччині, Нідерландах, Скандинавських країнах.

У деяких країнах урядові субсидії органам місцевого самоврядування виділяються через регіональні органи влади, які, як прийнято вважати, краще знають місцеві потреби, ніж центральний уряд. Існують також конкретні субсидії, які виділяються Європейським Союзом для органів місцевого самоврядування.

Ще однією формою державного трансферту на користь муніципальних органів є перерозподіл податкових надходжень. У країнах з федеральним устроєм, наприклад Австрії та Німеччині, між центральним урядом і органами місцевого самоврядування існує домовленість про те, що останні одержують визначену частку податків. Подібні угоди зазвичай укладаються терміном від 3 до 5 років для того, щоб у органів місцевого самоврядування був порівняно надійний дохід протягом обумовленого терміну. Однак останнім часом цей принцип частіше ставиться під сумнів у зв’язку з тим, що в роки економічного спаду надходження від податків на господарюючі суб’єкти можуть суттєво знижуватися. Тим не менше, в умовах стабільного економічного розвитку принцип розподілу податків дає відповідну впевненість у майбутніх доходах, ніж урядові субсидії.

Ще одним джерелом місцевих доходів є запозичення. Традиційно їхня роль була значно обмежена, але у 80-ті роки відбувається інтенсивне зростання різноманітних запозичень, які здійснюються місцевою владою. Найбільш розповсюдженою формою довготривалих запозичень є заставні листи і муніципальні облігаційні позики. Основна форма короткострокових запозичень - бони. Процентна ставка по запозиченнях установлюється місцевою владою з урахуванням рівня проценту на ринку запозичених капіталів у момент випуску, строку запозичення, а також стану фінансів місцевої адміністрації.

Як правило, існує механізм, який дозволяє відстежувати, щоб рішення органів місцевого самоврядування приймалися в межах національних законів. Найчастіше такий контроль здійснюється постфактум, коли державний інспектор перевіряє законність рішень після того, як вони прийняті органом місцевого самоврядування. Існують також і нормативно-правові вимоги до перевірки фінансових рахунків і показників діяльності органів місцевого самоврядування, які покликані забезпечити законність їхньої фінансової діяльності. Коли органи місцевого самоврядування виконують певні державні функції, то виникає необхідність перевірки надання цих послуг безпосередньо центральним урядом, як, наприклад, у Швеції, де всі зобов’язальні функції підлягають перевірці.

Місцевому самоврядуванню незалежно від моделі його організації надаються гарантії правового захисту і фінансової підтримки. Наприклад, Основний закон Федеративної республіки Німеччини досить жорстко формулює ці принципи: громадам повинно бути надане право регулювати в межах закону під свою відповідальність усі справи місцевої громади. Союзи громад також користуються правом самоврядування в межах їх законної компетенції на підставі законів. Основний Закон містить положення, згідно з яким законодавство навіть у стані оборони повинно забезпечувати «життєдіяльність громад і союзів громад, і перш за все у фінансовому відношенні» .

Розподіл функцій між національними і субнаціональними органами влади і управління, а також органами місцевого самоврядування суттєво відрізняється. До того ж, у багатьох країнах окремі послуги, наприклад, енерго-, тепло-, водопостачання, каналізація та громадський транспорт більше не є турботою органів влади, а повністю передані приватним компаніям.

Органам місцевого самоврядування в усіх країнах Західної Європи бракує фінансових ресурсів, необхідних для розв’язання таких гострих проблем, як розвиток і оновлення інфраструктури, послаблення негативних соціальних наслідків економічних перетворень, задоволення потреб населення, а також розв’язання проблем, пов’яза-них зі змінами демографічної ситуації. Водночас зі зростанням потреб у фінансових ресурсах органи місцевого самоврядування усвідомлюють необхідність обмеження державних доходів з метою скорочення бюджетного дефіциту у вигляді частки валового внутрішнього продукту.

Оскільки видатки на місцевому рівні складають значну частку загальнодержавних видатків (зазвичай від 20 до 30%), центральні уряди змушені встановлювати жорсткі планові показники для органів місцевого самоврядування, супроводжуючи їх скороченням субсидій, а іноді і встановленням меж місцевого оподаткування.

У державному секторі більшості країн установлюються обмеження на ріст заробітної плати, а також проводиться скорочення чисельності державних службовців. Щоб здійснювати такі скорочення, місцеві органи влади змушені були переглянути не лише свої пріоритети, а й власні функції. Це дозволило винайти вільні фінансові ресурси, які можливо спрямувати на розвиток регіону.

Результати аналізу практики діяльності органів місцевого самоврядування у Західній Європі однозначно вказують на зростаючу роль приватного сектора у тих галузях соціальної сфери, де раніше панували державні підприємства. Спостерігається підвищений політичний тиск, спрямований на те, щоб: збільшувати ефективність і знижувати витрати, зокрема, шляхом конкурсного відбору постачальників послуг; розвивати ринкову економіку і сприяти оптимізації конкуренції; скорочувати розмір державного сектору і чисельність державних службовців; надавати населенню ширші можливості вибору.

Однією з найважливіших проблем, що наявна у Західній Європі, останнім часом є децентралізація, в основі якої лежить популярний принцип субсидіарності. Цей принцип активно пропагує Європейський Союз.

У найпростішому вигляді субсидіарність - це принцип, згідно з яким кожен рівень управління несе певну відповідальність. Так, якщо певну роботу можуть ефективно виконувати на нижчих рівнях, то їм і треба доручати її виконання.

Протягом багатьох років органи місцевого самоврядування у Західній Європі стурбовані питаннями підвищення продуктивності й ефективності їх діяльності. Це пов’язано, насамперед, з необхідністю вирішення складних завдань в умовах недостатності коштів. Органам місцевого самоврядування доводиться працювати в умовах, що швидко змінюються, а це потребує нових підходів і рішень. Місцева влада починає переглядати завдання і пріоритети, які вона ставила перед собою раніше, та відшуковувати найбільш економічні способи їх вирішення. Зокрема, здійснюється зіставлення послуг, що надаються, і поточних пріоритетів, тобто відбувається корегування планів фінансування. Для забезпечення оптимального розподілу ресурсів деякі органи місцевого самоврядування застосовують такі методи, як фінансове планування на основі пріоритетів і облік витрат за центрами відповідальності.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Комунальний кредит у розвинутих місцевих фінансових системах - основне джерело фінансування муніципальних інвестиційних програм.	\|	Зарубіжний досвід свідчить про те, що:

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.