МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Перший – це той, що законодавчо встановлений мінімальний обсяг Фонду урядом, просто-на-просто, не виконується.Інструмент державного фонду регіонального розвитку знищує тенденційність до диспропорцій і корупційних зловживань. І саме тому, як не прикро це визнавати, цей інструмент досі не запрацював на повну потужність. Законодавство про Фонд, зокрема Постанова КМУ № 656, дає регіонам право самостійно, на основі конкурсу, визначати інвестиційні програми, що потребують невідкладного державного фінансування. Такі проекти (програми) проходять два конкурси. Спершу кожна область оголошує конкурс з відбору проектів, які можуть бути реалізовані коштом державного фонду регіонального розвитку. Пізніше ці проекти проходять конкурсний відбір у Мінекономрозвитку. Типовий приклад пріоритетних проектів з регіонального розвитку: будівництво або капітальний ремонт лікарень, шкіл, дитсадків, модернізації міського транспорту, упорядкування культурних та історичних пам’яток та ін. Після цього Мінекономрозвитку (до 1 серпня) подає до Кабінету Міністрів пропозиції щодо розподілу коштів Фонду у наступному році з переліком відповідних програм. Звісно, виходячи з мінімально необхідного обсягу в 1% загального фонду (згідно з вимогами ч. 1. ст. 24-1 Бюджетного кодексу). На практиці ж, відрахування на фонд регіонального розвитку встановлюються урядом за залишковим принципом – виходячи з потреби балансування чергового держбюджету «покращення». Зокрема, обсяг Фонду у 2012 році становив 1641,5 млн. грн., або 0,509%, а у 2013 році – 987,5 млн. грн., або 0,3% прогнозного обсягу доходів загального фонду державного бюджету. Тобто, пряма імперативна норма, закріплена у Бюджетному кодексі про те, що обсяг фонду має становити не менше 1% від прогнозного обсягу доходів загального фонду державного бюджету на відповідний рік, урядом просто не виконується. Тож, незважаючи на усі переваги Фонду над інструментом субвенцій, на сьогодні у Кабміну все ж залишається два основних маневри для зловживань. Перший – це той, що законодавчо встановлений мінімальний обсяг Фонду урядом, просто-на-просто, не виконується. А от другий – гірший. Його суть полягає в тому, що перелік програм і заходів, які фінансуватимуться коштом фонду регіонального розвитку, затверджується не Законами України про державний бюджет на відповідний рік, а окремими урядовими розпорядженням, уже після прийняття держбюджету. У такому разі, за нинішньої ситуації, нічого не заважає Кабміну, внісши зміни у розпорядження, викинути із цього переліку якийсь «неугодний» проект, наприклад, за поданням Мінрегіону, який скаже, що у проектно-кошторисній документації «кома не там стоїть», а натомість включити туди інший проект, де коми стоять «на своїх місцях». Не випадково Рахункова палата України виявила значні порушення в порядку використання коштів Фонду за минулий рік.
Статтею 105 нової редакції Бюджетного кодексу України визначено основні засади розподілу субвенцій на виконання інвестиційних проектів: - принцип об'єктивності та відкритості; - принцип єдності; - принцип сталого розвитку; - принцип цільового використання коштів. Зазначеній статті Бюджетного кодексу України також визначено принципи надання субвенцій на виконання інвестиційних проектів, якими є: - економічна ефективність досягнення цілей інвестиційної програми (проекту); - спрямованість субвенції на створення, приріст чи оновлення основних фондів комунальної власності; - фінансова забезпеченість перехідних об'єктів фінансовими ресурсами; - рівень забезпеченості закладами (установами) соціально-культурної сфери; - рівень розвитку дорожнього та комунального господарства; - участь бюджету отримувача субвенції; - обгрунтування можливості подальшого утримання за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.
Вітчизняні дослідники відзначають низку проблем впровадження ПЦМ в Україні, зокрема: · відсутність ефективної системи стратегічного та середньострокового бюджетного планування; · відсутність комплексних методик бюджетування, які можна було б практично використовувати в Україні; · неузгодженість програм з бюджетними ресурсами; · відсутність державних стандартів надання послуг бюджету; · відсутність методологічної бази оцінювання результативності бюджетних програм; · висока складність використання методу та ін. Проте основною проблемою впровадження ПЦМ в Україні, на наш погляд, є безсистемність його впровадження, що не дає змоги органічного і комплексного поєднання всіх складових елементів ПЦМ.
Однак більшість зарубіжних країн впроваджували методики бюджетування в комплексі з іншими реформами упродовж багатьох років. Для цього розроблялися відповідні стратегії в рамках єдиного документа. В Україні система стратегічного планування перебуває на стадії формування, хоча трансформаційні процеси тривають уже понад 20 років. Від стратегічного бачення напрямів фінансово-економічної й соціальної політики залежить вироблення відповідних заходів, реалізація яких дасть змогу в кінцевому підсумку досягти стійкого економічного зростання на основі виважених, системних і послідовних кроків та ефективного використання бюджетних коштів. Відсутність документа щодо основних напрямів соціального і економічного розвитку може призвести до неефективного витрачання й без того обмежених бюджетних ресурсів та розбалансування фінансової й економічної систем. Місцевий розвиток характеризується комплексом різноманітних просторових, економічних, соціальних, культурно-духовних, екологічних та інших чинників, які необхідно враховувати в процесі здійснення територіального планування. Саме тому на території розробляється не один, а низка планувальних документів, кожен з яких має свій об’єкт, принципи, призначення, однак разом вони формують цілісну систему планування місцевого розвитку. Обов’язковими для розробки, базовими видами планувальних документів на місцевому рівні є: 1. Стратегії місцевого розвитку. 2. Просторові програми (Генеральні плани населених пунктів). 3. Щорічні програми соціально-економічного розвитку та культурного роз- витку території.
|
||||||||
|