• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 4. Функції та методи менеджменту

1. Загальні функції управління

2. Методи менеджменту

3. Принципи управління

4. Ефективність управління

1. Загальні функції управління

В сучасній західній теорії управління існує система функцій, яка складається з загальних універсальних та конкретних функцій.

Загальні, універсальні функції управління відображають зміст процесу управління в будь-якій організації та не залежать від специфіки об'єкта управління.

Конкретні функції базуються на факторі оригінальності об'єкта управління.

До найбільш важливих загальних функцій управління відносяться наступні:

1) планування та прогнозування;

2) організація взаємодії та повноважень;

3) координація та регулювання;

4) контроль;

5) мотивація.

1. Функція планування та прогнозування представляє визначення цілей фірми та вияв шляхів, методів та засобів їх досягнення. Процес планування вміщує декілька етапів:

- виявлення мети організації, тобто заради чого вона функціонує;

- визначення задач діяльності організації. Цей процес проводиться одночасно на всіх рівнях менеджменту;

- складання планів робіт з виконання визначених раніше задач;

- розробка загальних напрямів реалізації планів на кожному управлінському рівні;

- розробка конкретних схем й правил виконання задач. В даному разі під схемою розуміється серія послідовних дій з рішення встановленої задачі. Правила виступають в якості специфічних й детальних вказівок на те, як необхідно чи, навпаки, не слід виконувати ту чи іншу роботу.

2. Функція "організації взаємодій та повноважень" є базовою функцією менеджменту. В широкому розумінні - це вид діяльності управлінського персоналу, який зорієнтований на забезпечення оптимального функціонування фірми.

Процес організації вміщує наступні стадії роботи:

- визначення видів робіт, які необхідно виконати для вирішення поставлених задач;

- оцінку людських ресурсів;

- групування функцій (видів робіт) та людських ресурсів до організаційних структур (функціоналізація та департаментація);

- вияв та оцінка ступені відповідальності та характеру повноважень управлінського персоналу різних рівнів;

- вияв специфічних видів діяльності на фірмі;

- оформлення та затвердження посадових інструкцій, схем, нормативів.

Із розподілом менеджерської праці пов'язано створення різних відділів в організації. У західному менеджменті цей процес називається відповідальність.

Повноваження - це обмежене право розпоряджатися ресурсами та розподіляти задачі (завдання). Повноваження надаються посаді.

Делегування повноважень - це процес передачі задач та повноважень особі, яка приймає на себе відповідальність за їх виконання. Даний процес є засобом, за допомогою якого керівництво встановлює зв'язок між управлінськими рівнями.

Відповідальність - це обов'язок працівника виконувати делеговані йому задачі і відповідати за їх задовільне рішення.

Існують 2 види повноважень:

- лінійні повноваження та штабні повноваження.

Лінійні повноваження - це повноваження, які реалізуються по вертикалі. Штабні повноваження виконуються у функціональних підрозділах. Штабні повноваження класифікуються на:

- рекомендовані повноваження;

- паралельні повноваження;

- функціональні повноваження.

3. Функція координації та регулювання - це узгодженість дій виконавців відповідно цілям організацій. Координація та регулювання в управлінні здійснюється шляхом забезпечення взаємодії різних підрозділів в системі виробництва. Ця управлінська діяльність спрямована на забезпечення необхідної відповідності між елементами системи, на ліквідування відхилень від планових завдань, графіків, норм вироблення. Регулювання - це складний механізм управління, основою якого є інформаційні системи.

4. Функція контролю - це процес, за допомогою якого керівництво організації отримує інформацію поточного стану справ з виконання плану, розвитку рішень поставлених задач. Цей процес вміщує правила корегування дій у випадку, якщо з'являються значні розбіжності між результатами та встановленими параметрами.

5. Функція мотивації - це процес спонукання особистості до діяльності досягнення суб'єктивних цілей і цілей організації (фірми).

Існують різні теорії мотивації, включаючи психологічний та організаційно-економічний напрям. Але всі їх можна віднести до двох груп:

- змістовні теорії мотивації, які мають з'ясовувати причини тієї чи іншої поведінки людини;

- процесуальні теорії мотивації, які з'явилися нещодавно, та засновані, в першу чергу, на факторі поведінки людей у відповідності їхнього виховання та пізнання.

Змістовні теорії найчастіше називають "теоріями потреб". Існують три основні теорії потреб: ієрархія потреб Абрахама Маслоу, двофакторна теорія Фредеріка Герцберга і теорія мотивації Девіда Мак-Клеланда.

2. Методи менеджменту

Менеджмент використовує різноманітні способи, підходи та прийоми, які дають можливість: упорядкувати, націлити (спрямувати) та ефективно організувати виконання притаманних йому функцій, процедур і операцій, необхідних для здійснення управлінського впливу.

В сукупності способи здійснення управлінської діяльності, які застосовуються для визначення та досягнення її мети, виступають як методи менеджменту.

У методах менеджменту виражається сутність його принципів у конкретній формі, адаптованій до реалій господарської діяльності. З їхньою допомогою менеджери (керівники) забезпечують скоординовану діяльність в організації та єдність інтересів усього персоналу. Мета і методи взаємопов'язані між собою. Кожній меті відповідають певні методи її досягнення. Тому менеджеру важливо слідкувати за відповідністю мети методам своєї діяльності.

Про те, що людство вже давно усвідомило значення методів у життєдіяльності суспільства, може свідчити одне з положень із стародавньої китайської філософії: "Цілеспрямована діяльність людини проявляється в тому, що людина має метод: мету, засіб, план дій або порядок дій для досягнення поставленої мети, а також відповідні критерії для оцінювання результатів своєї діяльності. Метод — це те, завдяки чому можна отримати результат".

Поняття методу менеджменту трактується двояко: як спосіб пізнання, дослідження об'єкта управління і як прийом, спосіб практичної управлінської діяльності.

За характером дії методи умовно (формально) можна поділити на методи матеріальної, соціальної і владної мотивації, або економічні, організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні.

1. Методи соціальної мотивації передбачають спонукання індивіда (працівника) до орієнтації на соціально значимі інтереси (культуру, розвиток і т. ін.).

2. Економічні методи впливають на майнові інтереси фірм та їхній персонал. З одного боку, вони стимулюють діяльність фірм щодо задоволення інтересів суспільства (система податків, банківських кредитів і т. ін.), з іншого — служать для мотивації роботи персоналу (заробітна плата, премії, винагороди за інновації).

3. Методи владної мотивації передбачають орієнтацію на дисципліну, організаційно-розпорядницькі документи та суворе виконання їх.

4. Організаційно-розпорядницькі методи базуються на об'єктивних законах організації спільної діяльності та управлінні нею, на природних потребах людей в упорядкованій взаємодії між собою, їхньою метою є впорядкування функцій управління, обов'язків і прав працівників, регламентація їхньої діяльності. Організаційно-розпорядницькі методи поділяються на три групи.

а. Організаційно-стабілізуючі методи, що встановлюють та
визначають довгострокові зв'язки в системах управління між людьми і їхніми
групами (структура, штати, положення про виконавців, регламенти діяльності,
концепції управління).

б. Розпорядницькі методи забезпечують оперативне управління
сумісною діяльністю людей та підприємств і представлені у формі договорів,
наказів, розпоряджень.

в. Дисциплінарні методи призначені для підтримки стабільності
організаційних зв'язків і відносин, а також відповідальності за визначену
роботу.

5. Сутність соціально-психологічних методів зводиться до способів
впливу на особистість та колективи з метою зміни ними своїх настанов у
трудовій діяльності і творчій активності, а також на соціальні й психологічні
інтереси фірм та їхній персонал (роль і статус особистості, групи, фірми,
психологічний клімат, етика поведінки, спілкування та ін.). При цьому
використовуються знання загальної і соціальної психології.

Соціально-психологічні методи менеджменту поділяються на соціальні та психологічні.

А. До соціальних методів належать: підвищення активності (копіювання лідерів, установлення стандартів зразкової поведінки в усіх сферах діяльності); підтримка соціальної спадкоємності (конкурси майстерності, присвоєння кваліфікаційних відмінностей, свята з приводу ювілеїв і успішного завершення великих ділових операцій та ін.); соціальне нормування (встановлення норм відносин між працівниками фірми, правил внутрішнього розпорядку, виробничого етикету, виробітку і неухильне дотримання єдиних цінностей для всього персоналу фірми та ін.); моральне стимулювання (індивідуальне і колективне).

Б. Психологічні методи використовуються з метою гармонізації взаємовідносин працівників фірм і встановлення найбільш сприятливого психологічного клімату.

До них належать: гуманізація праці (ліквідація монотонності, колірне забарвлення приміщень і устаткування, використання спеціально підібраної музики); психологічне спонукання (заохочення творчості, ініціативи і самостійності); задоволення професійних інтересів, підвищення творчого змісту праці; розробка мети за психологічними характеристиками і розвиток необхідних психологічних рис; комплектування малих груп за критерієм психологічної сумісності працівників; установлення нормальних взаємовідносин між керівниками і підлеглими.

Методи менеджменту формуються в такій послідовності:

- оцінювання ситуації і поставлених завдань з метою визначення основних напрямів і видів впливу;

- вибір складу методів і обґрунтування їхніх якісних і кількісних параметрів;

- забезпечення умов для ефективного застосування обраних методів, що в кінцевому результаті формує техніку і технологію управлінської праці.

3. Принципи управління

Визначення й характеристика дій керівника є одним з головних моментів, на якому зосереджується теорія управління стосовно як державного, так і приватного управління. Ми розглянемо кілька підходів до визначення того, що роблять керівники, а згодом проаналізуємо деякі з їхніх дій.

Розвиток адміністративних засад ґрунтувався на аналізі структури і функцій формальної організації. Основоположниками цього підходу були Анрі Файоль у Франції та Лютер Гулик у США.

Анрі Файоль є одним із самих ранніх відомих дослідників, які дали теоретичний аналіз управлінської діяльності. Він сформулював 14 фундаментальних принципів управління, багато з яких до цього часу корисні.

Принципи — це об'єктивно обґрунтовані правила або основні положення, якими користуються керівники для досягнення поставленої мети.

1. Розподіл праці — спеціалізація дозволяє індивідууму бути більше кваліфікованим і тому більш продуктивним.

2.Влада — право віддавати розпорядження, з допомогою яких повинна здійснюватись рівнозначна відповідальність за свої дії.

3. Дисципліна, яка є обабічною, — як щодо керівника, так і співробітників, які повинні слідувати тільки тим розпорядженням, при яких управління забезпечує ефективне керівництво.

4. Єдність команд — на противагу концепції функціональної влади Тейлора теорія Файоля виходить з того, що кожний працівник повинен підкоряться лише одному керівнику, щоб не допускати конфлікту при розпорядженні. Цей принцип, який проголосив Файоль, знайшов багато прихильників серед керівників.

5. Єдність направлення дій — люди, які зайняті в одних і тих же сферах діяльності, повинні володіти і однаковими цілями при виконанні єдиного плану.

6. Підпорядкування особистих інтересів загальному добру —

управління повинно виходити з того, що цілі організації завжди важливіші аніж особисті.

7. Винагорода — заробітна плата являє собою ряд систем стимулювання; Файоль зазначив, що вдосконаленої системи стимулювання не існує.

8. Централізація або децентралізація — вибір організаційної структури залежить від умов управління і кваліфікації персоналу.

9. Ієрархія — вона необхідна для забезпечення одного напрямку дій, але
горизонтальні зв'язки є також фундаментальними, оскільки вище керівництво
знає, що такі комунікації мають місце.

10. Порядок — як матеріальний, так і соціальний порядок необхідні. Перший мінімізує втрати робочого часу і забезпечує раціональне використання ресурсів, другий досягається з допомогою організації справи і відбору персоналу.

11. Справедливість — в інтересах справи необхідно «об'єднання доброти і справедливості в ставленні до співробітників, коли тільки справедливість може бути досягнута».

12. Стабільність перебування на посаді — в значній мірі залежить від часу і затрат, які витрачені на навчання менеджерів.

13. Ініціатива — давати можливість всьому персоналу демонструвати свою активність (ініціативу), яка є джерелом сили організації, навіть коли це може потягти за собою появу «жертв гоноровитості».

14. Дух організації — керівник повинен сприяти моральності своїх співробітників і, за словами Файоля, «необхідний справжній талант, щоб координувати зусилля, заохочувати захопленість, використовувати можливості кожного працівника і нагороджувати кожного по його заслугах без пробудження можливої заздрості і порушення гармонії відносин».

Ці адміністративні принципи можна підсумувати таким чином:

- ефективність управління зростає, якщо члени групи організовані у відповідну ієрархію влади;

- ефективність управління зростає при спеціалізації завдання в групі;

- ефективність управління зростає при обмеженні малим числом масштабу контролю в будь-якій точці ієрархії;

- ефективність управління зростає при групуванні робітників з метою контролю відповідно до:

— мети,

— процесу,

— клієнтури,

— місця.

На основі цих принципів Л. Гулик визначив дії керівника. До цих видів діяльності він відносив планування, організацію, укомплектування, координацію, звітування і бюджет.

Планування: розробка в загальних рисах того, що слід зробити, а також методів здійснення наміченого з метою досягнення мети, поставленої перед організацією.

Організація: запровадження формальної структури влади, через яку робочі підрозділи впорядковуються, визначаються і координуються для досягнення певної мети.

Керування: безперервне завдання ухвалення рішень та втілення їх в конкретні та загальні накази та вказівки, а також виконання обов'язків провідника організації.

Укомплектування: увесь комплекс функцій із залучення і підготовки кадрів та підтримки сприятливих умов праці.

Координація: охоплює всі важливі обов'язки, що стосуються взаємозв'язку різних частин роботи.

Звітування: інформування всіх, перед ким керівник зобов'язаний звітувати щодо стану справ, бути поінформованим та інформувати підлеглих через особисті справи, дослідження й інспекції.

Бюджет: уся діяльність, пов'язана з фінансовим плануванням, бухгалтерським обліком та контролем.

Цей підхід до вивчення розвитку і діяльності організацій та менеджменту справляв величезний вплив аж до 50-х рр.

На противагу підходу з погляду адміністративних засад, у 30-ті рр. стали визнавати, що організації функціонують не через ієрархічний чи формальний лад, а через неформальні зв'язки та взаємодію груп. Визнання впливу людських взаємин на організації зрештою стало причиною відмови від підходу адміністративних засад.

Честер Барнард вважав, що для того щоб організація могла функціонувати і існувати надалі, від керівника вимагається три речі:

1. Підтримання організаційного зв'язку.

2. Забезпечення здійснення індивідами основних видів діяльності.

3. Формулювання призначення мети.

Барнард бачив управлінські функції в новій перспективі: «Керівна робота — це не робота організації, а особлива діяльність, спрямована на підтримку працездатності організації».

Слід коротко розглянути, що Барнард мав на увазі під тими трьома функціями, які він визначив для керівника.

1. Посада керівника потрібна для підтримання необхідного
організаційного зв'язку. Ця посада в організації та особа, яка обіймає цю
посаду, становлять одну з найфундаментальніших проблем управління.
Завдання організації — дати особі адекватну посаду.

2. Друга функція керівника пов'язана з одержанням послуг чи роботи
від індивіда. У цій функції важливий зв'язок індивіда з організацією. Це, вірніше,
функція керування людськими ресурсами, коли керівник спочатку вводить індивіда
в організацію, наймаючи робітників, а потім вчить робітників виконувати
необхідну роботу. Цю останню діяльність можна розглядати як соціалізацію
індивіда, з метою засвоєння ним цінностей та цілей організації. Особистість
індивіда визначається сприйняттям цінностей організації.

Третю керівну функцію Барнард розглядає в термінах формулювання призначення та мети. Ця функція базується на взаємодії та співпраці керівників на всіх рівнях організації. Зв'язок цієї функції з комунікаційною функцією дуже тісний, оскільки визначення і здійснення організаційного призначення спирається на рівень зв'язку в організаційній структурі зверху донизу.

Формулювання й визначення мети є широко розгалуженою функцією, керівник є лише її загальною частиною.

4. Ефективність управління

Управління, як і будь-який інший вид діяльності, вимагає своєї конкретної оцінки, визначення його ефективності.

Поняття "ефективність управління" не одержало поки чіткого визначення і тлумачення ні в науковій літературі, ні в практиці управління.

Ефект - це підсумок, результат діяльності, тоді як ефективність

характеризується відношенням ефекту до витрат ресурсів, що забезпечили

одержання ефекту. Якщо ототожнити ефект управління з його

результативністю, а витрати - з витратами на управління, то ми дійдемо до

наступної логічної формули ефективності управління:

^, . . Ефект (результат) управління

Ефективність управління =------------------------------------------- .

Витрати на управління

У підсумку ми одержимо формулу ефективності, але вже не управління, а всього керованого об'єкта чи процесу:

, . Результат

Ефективність =---------------------------------------------------- .

Витрати на отримання результату

Ефективність управління можна вимірювати за результатами керованих об'єктів і процесів. І все ж встановлення ефективності власне управління можливе, але за допомогою іншого використання вихідної логічної формули. Наприклад, способи управління, що дозволяють досягти заданого фіксованого результату за найменших витрат на управління відповідають вищому рівню ефективності. Чи досягнення максимального результату в умовах обмеження витрат на управління свідчить про найвищий показник ефективності управління.

В теорії і практиці менеджменту склались три найбільш поширені підходи до оцінки ефективності управління: інтегральний, рівневий та часовий.

1.Інтегральний підхід до оцінки ефективності управління

ґрунтується на побудові синтетичного (інтегрального) показника, який охоплює декілька часткових (безпосередньо не співставних) показників ефективності управління.

Він є спробою оцінити ефективність управління за допомогою синтетичних (узагальнюючих) показників, що охоплюють декілька найважливіших аспектів управлінської діяльності конкретної організації

2. Рівневий підхід до оцінки ефективності управління виокремлює в процесі оцінки три рівні ефективності: 1) індивідуальний; 2) груповий; 3) організаційний та відповідні фактори, що на них впливають.

3. Часовий підхід до оцінки ефективності управління виокремлює в процесі оцінки коротко-, середньо- та довгострокові періоди, для кожного з яких можна визначити специфічні критерії оцінки ефективності управління.

Кінцевим критерієм організаційної ефективності є здатність організації зберігати своє становище в межах середовища. Отже, виживання організації являє собою довготермінове мірило організаційної ефективності.

Існує п'ять критеріїв короткотермінової ефективності:

- продуктивність;

- якість;

- ефективність;

- гнучкість;

Продуктивність - це здатність організації забезпечувати кількість та якість продукту у відповідності до вимог зовнішнього середовища.

Якість - задоволення запитів споживачів стосовно функціонування виробів чи надання послуг. Фахівці, що досліджують питання якості, вважають її кінцевим критерієм індивідуальної, групової та організаційної ефективності, необхідною умовою виживання.

Ефективність організації - це співвідношення "виходів" до введених факторів. Показники ефективності обов'язково обчислюються у вигляді співвідношень (співвідношення прибутку до витрат, обсягу виробництва або часу - найбільш типові приклади таких показників).

Гнучкість означає здатність організації перерозподіляти ресурси з одного виду діяльності на інший з метою випуску нового продукту на запити споживачів.

Часовий підхід до оцінки ефективності дозволяє краще усвідомити обов'язки менеджерів в організації - виявляти фактори індивідуальної, групової та організаційної ефективності і впливати на них у коротко- ,середньо- і довготерміновому плані.

Напрямки підвищення ефективності управлінської праці Оскільки ефективність діяльності організації в цілому суттєво залежить від ефективності управління, одним з головних завдань управляючої системи є визначення напрямків її підвищення. До них, зокрема, відносять:

- просування за службою;

- забезпечення прийнятного рівня освіти;

- набуття практичного досвіду;

- підвищення кваліфікації працівників управління;

- провадження періодичної атестації.

Зрозуміло, підвищення ефективності управлінської праці не обмежується тільки розглянутими напрямками.

На неї впливають і наступні фактори:

- удосконалення виробничої структури організації;

- раціональна організація виробництва і праці, у тому числі управлінського персоналу;

- оптимізація організаційної структури, форм і методів керування;

- удосконалення комунікаційних процесів тощо.

Контрольні запитання:

1. Перерахуйте найбільш важливі загальні функції управління;

2. Розкрийте зміст функції „планування та прогнозування";

3. Розкрийте зміст функції „організації взаємодій та повноважень"

4. Розкрийте зміст функції „ координації та регулювання";

5. Навести поділ методів менеджменту за характером їх дії;

6. Розкрити зміст методів матеріальної, соціальної мотивації;

7. Навести поділ соціально-психологічних методів менеджменту;

8. Перерахувати 14 фундаментальних принципів управління згідно А. Файоля.

9. Які види діяльності керівника розглядав Л. Гулик виходячи із принципів А.Файоля?

10. Честер Барнард вважав, що для того щоб організація могла функціонувати і існувати надалі, від керівника вимагається три речі, назвіть їх; 11.Дайте визначення термінам „ефект" і „ефективність". Яка між ними різниця?

12.В теорії і практиці менеджменту склались три найбільш поширені підходи до оцінки ефективності управління. Перерахуйте їх.

13.Назвіть п'ять критеріїв короткотермінової ефективності;

14.. Розкрийте зміст часового підходу до оцінки ефективності управління; 15.Назвіть напрямки підвищення ефективності управлінської праці;

Переглядів: 2882