Семінарське заняття № 5: Галицько-Волинське князівство (сер. ХІІ-ХІV ст.)

Навчальна мета заняття:сформувати цілісне уявлення про утворення, суспільний лад та державний устрій, джерела та основні риси права Галицько-Волинського князівства та інших удільних земель Русі періоду феодальної роздробленості (сер. ХІІ-ХІV ст.)

Час проведення –2 год.

Навчальні питання:

1. Утворення Галицько-Волинського князівства та його історичний розвиток.

2. Особливості суспільного ладу та державного устрою Галицько-Волинського князівства.

3. Джерела та характерні риси права Галицько-Волинського князівства.

Ключові слова: «дуумвірат», «двірсько-вотчинне управління», «печатник», «стольник», «ловчий», «конюший», «биричі», «мостники», «митники», «смерди», «мужі градські», «чудинці», «гречники», «боярська рада».

Методичні вказівки:

Вивчаючи перше питання необхідно мати на увазі, що осередком політичного і державного життя до середини XIV ст. стає Галицько-Волинська земля. Галицько-Волинське князівство виникло у 1199 р. завдяки об’єднанню Волинським князем Романом Мстиславовичем двох великих і могутніх князівств – Володимира-Волинського та Галицького, які наприкінці ХІ – початку ХІІ ст. відокремилися від Київської держави. Свого розквіту Галицько-Волинське князівство досягло за князя Данила Галицького, коли воно охопило велику частину земель колишньої Київської держави, продовжило її державницькі й культурні традиції. За наступників князя Данила внаслідок посилення феодальних міжусобиць і чвар та спустошливих нападів монголо-татар починається занепад Галицько-Волинського князівства. Закінчуючи розгляд питання, курсанти мають зазначити, що до занепаду спричинилися також і зовнішні фактори: Польща, Угорщина і Литва давно вже зазіхали на українські землі. 1340 р. галицький князь Юрій II був отруєний боярами. Польща використала безладдя, внаслідок чого Галичина, Холмщина, Белзька земля, а потім західне Поділля до I пол. XV ст. підпали під владу Польщі. Центральні українські землі (Київщина, Волинь і Східне Поділля, а також частина Чернігівщини) увійшли до складу Литовської держави. З того часу українські землі на тривалий час втратили самостійність.

Розглядаючи друге питання, курсанти повинні зрозуміти особливості суспільного розвитку, управління, розвитку права в Галицько-Волинській державі. Як і в Київській Русі, населення Галицько-Волинської Русі поділялося на вільних, напіввільних і невільних. Особливістю Галицького князівства було те, що боярська олігархія мала значний вплив на політичне життя князівства. Галицько-Волинська Русь знаходилась осторонь від великого торговельного шляху „з варяг у греки”, однак мала тісні зв’язки з європейськими державами. Ця особливість у розвитку Галицько-Волинської держави привела до бурхливого зростання міст і забезпечила важливу роль міського населення в політичному житті держави. Слід пам’ятати, що для всіх українських князівств залежність від монголів була тяжкою. Князі мали обмежений суверенітет на власній території. З 1242 р. вони повинні були отримувати в хана спеціальний дозвіл - ярлик, який гарантував право на князювання. З 1257 р. монголами було введено інститут баскачництва (адміністративно-фінансове управління). Галицько-Волинська держава мала розвинену державну організацію. Тут раніше, ніж в інших руських землях, виникло двірсько-вотчинне управління. В системі цього управління провідне місце посідав дворецький, який заступав князя в управлінні, війську, суді. Як „суддя князівського двору”, він входив до Боярської ради. В його обов’язок входило також супроводжувати князя під час його поїздок за межі князівства. Серед чинів двору згадується печатник, стольник, оружник, отрок, ловчий, конюший, ключник. Печатник відповідав за князівську печатку, складав тексти грамот або керував роботами з їх складання, зберігав князівські грамоти та інші державні документи, керував князівською канцелярією. Стольник відповідав за своєчасне надходження доходів з князівських земельних володінь. Оружник відповідав за князівське військо. Отрок супроводжував князя в військових походах. В системі адміністративного управління територія князівства поділялася на воєводства і волості, які очолювали відповідно воєводи і волостелі. Воєвод і волостелів призначав князь. У межах своєї компетенції вони володіли адміністративними, військовими та судовими повноваженнями. Містами управляли тисяцькі та посадники, яких також призначав князь. Вони стежили за збиранням з населення податків. Усі названі посадові особи мали в своєму розпорядженні допоміжний адміністративний персонал. Так, в апараті посадників були биричі (збирачі податків), мостники (збирали платню за проїзд через мости), митники (збирали мито) та ін. Місцеве управління будувалося за системою „кормління”. В общинах обиралися старости, які відали адміністративними та дрібними судовими справами. Органами влади в Галицько-Волинській державі були князь, боярська Рада й віче. Верховна влада належала князю. Він приймав законодавчі акти, мав право вищого суду, здійснював центральне управління державою. Князь очолював військо, керував зовнішньополітичними відносинами, у його віданні було збирання податків, карбування монети тощо. Авторитет великих князів підтримували королівські титули, якими їх іменували папа римський та правителі європейських держав. Необхідно звернути увагу на те, що Галицько-Волинській державі відома й така система управління, як дуумвірат (спільне правління Данила Галицького та його брата Василька, а також Лева Галицького і Володимира Волинського). Всі значні посади в центральній і місцевій адміністрації займали, як правило, бояри. Галицько-Волинська федерація мала й інші особливості. Тут дуже широкі повноваження мала Боярська рада. До неї входили великі землевласники, єпископи, посадові особи князівської адміністрації. Практично жодного рішення князь не міг прийняти без згоди цієї установи.

Відповідаючи на третє питання, курсанти повинні зазначити, що джерелами права в Галицько-Волинському князівстві були звичаї, „Руська Правда”, князівське законодавство (грамоти, заповіти, статути, договори тощо), магдебурзьке право, церковне право. В кінці XIII ст. в українських землях з’являється магдебурзьке право. Вперше це право вводилось у Володимирі і стосувалося лише німців: виводило німців з-під місцевої юрисдикції адміністрації й підпорядковувало юрисдикції міста Магдебурга. Одним з перших українських міст, яке отримало повне магдебурзьке право, був Санок. Серед пам’яток цього періоду також – збірник постанов галицько-волинських правителів і договори («ради») князів з народом, але ці пам’ятки права не збереглися.

Питання цільових виступів:

1. Причини роздробленості Давньоруської держави, її юридичне закріплення.

2. Вплив монгольського (золотоординського) права на Південно-західну Русь.

Теми рефератів:

1. Державницька діяльність Данила Галицького.

2. Судова система Галицько-Волинського князівства.

3. Характерні риси кримінального права Галицько-Волинського князівства.

Література:

Базова:1, 2, 3, 4, 5, 6.

Допоміжна:11, 22, 43, 62, 63, 114.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Семінарське заняття № 4: Право Київської Русі	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.