Попереднє судове засідання: процесуальний порядок, дії судді у попередньому судовому засіданні, їх процесуальне оформлення.
Більшість процесуальних дій на стадії провадження до судового розгляду вчиняються в попередньому судовому засіданні.Попереднє судове засідання є однією з процесуальних форм підготовки справи до судового розгляду.Попереднє судове засідання проводиться з метою:1) з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду (визнання позову відповідачем, відмови позивача від позову, укладення мирової угоди);2) забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.Відповідно до ч.7 ст.130 ЦПК України попереднє судове засідання не є обов’язковим. Питання про необхідність його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження у справіУ разі прийняття рішення про проведення попереднього судового засідання суддя в ухвалі про відкриття провадження у справі зазначає час і місце проведення попереднього судового засідання. Якщо ж суддя вирішив, що проведення попереднього судового засідання у справі не є необхідним, в ухвалі про відкриття провадження у справі має бути вказано час і місце судового розгляду справи (п.4 ч.5 ст.122 ЦПК України).Попереднє судове засідання повинно бути призначене й проведене протягом 10 днів з дня відкриття провадження у справі. Разом з тим, для деяких категорій справ установлені скорочені строки їх розгляду (ч.1 ст. 157 ЦПК України), тому попереднє судове засідання слід призначити і проводити в такий термін, щоб забезпечити їх своєчасний розгляд.Зазначений строк поширюється лише на попереднє судове засідання і не обмежує суддю в проведенні інших необхідних підготовчих дій. Однак, при вчиненні дій з підготовки справи до судового розгляду слід мати на увазі, що загальний строк провадження у справі у суді першої інстанції не може перевищувати строків, встановлених у ст.157 ЦПК України[43].Відкладення проведення попереднього судового засідання відповідно до ч.8 ст.130 ЦПК можливе лише за заявою однієї або обох сторін чи їх представників за умови встановлення судом наявності поважних причин для їх неявки до суду. Відкладання попереднього засідання допускається один раз. Неявка на попереднє засідання належно повідомлених третіх осіб не перешкоджає його проведенню.Не виключається можливість оголошення перерви у проведенні попереднього судового засідання у зв’язку з необхідністю повідомлення чи подання доказів (наприклад, у разі пред’явлення зустрічного позову), для врегулювання спору до судового розгляду, пред’явлення зустрічного позову чи позову третьої особи із самостійними вимогами. Проте як відкладення проведення попереднього судового засідання, так і оголошення в ньому перерви мають здійснюватися в межах установленого строку його проведення (ст.129 ЦПК України). Зупинення, закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду (ст.ст. 201, 202, 205, 207 ЦПК України) при проведенні попереднього судового засідання відповідає вимогам ЦПК України. Ураховуючи особливості провадження, попереднє судове засідання не проводиться у наказному та в окремому провадженнях, а також при вирішенні скарг на дії державного виконавця, клопотань про визнання та виконання рішень іноземних судів. Однак, у справах окремого провадження, зокрема, при розгляді справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання фізичної особи недієздатною, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою чи про відновлення прав на втрачені цінні папери, здійснюються певні підготовчі дії, визначені законом (ст.ст. 239, 248, 262 ЦПК України). Попереднє судове засідання проводиться суддею одноособово за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Попереднє судове засідання проводиться з додержанням загальних правил, установлених нормами ЦПК України для судового розгляду, з винятками, встановленими главою 3 розділу III ЦПК України. Зокрема, обов’язковими є: 1) повідомлення осіб, які беруть участь у справі, 2) фіксування судового засідання технічними засобами (за винятками, передбаченими у ч.2 ст.197 ЦПК України), 3) роз’яснення учасникам процесу їхніх прав та обов’язків на цій стадії процесу, наприклад, право заявлення відводу, обов’язок подання доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень і наслідків невиконання цього процесуального обов’язку.Українська схема попереднього судового засідання відрізняється від американською тим, що можуть призначатися декілька судових засідань, мають бути присутніми всі особи, які беруть участь у справі, а за американською схемою на попереднє засідання запрошуються в основному адвокати. Крім того, попереднє судове засідання за американською системою правосуддя розпочинається лише у тому випадку, коли всі питання з доказами вирішені і на основні нараді суду з адвокатами формується план проведення розгляду справи в суді[44]. При проведенні попереднього судового засідання сторони та свідки не допитуються (проте сторони дають пояснення з приводу того, чи підтримують свої вимоги та заперечення, чи є підстави для примирення), вирішуються питання щодо прийняття доказів, але вони не досліджуються та не оцінюються, судові дебати не проводяться тощо. У попередньому судовому засіданні виділяють дві частини: 1) підготовча (відкриття судового засідання, з’ясування явки учасників процесу, встановлення особи учасників, які з’явилися, роз’яснення їх прав і обов’язків); 2) здійснення дій в порядку підготовки справи до судового розгляду (суддя доповідає про суть заявлених вимог, з’ясовує чи підтримує позивач свої вимоги, чи заперечує проти них відповідач, вчиняє інші дії, спрямовані на вирішення справи до судового розгляду і забезпечення правильного та швидкого вирішення справи)[45]. З метою врегулювання спору до судового розгляду суддя має з’ясовувати: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду. Зазначені процесуальні дії можуть бути вчинені лише в позовному провадженні. Суд має роз’яснювати сторонам можливості розгляду справи у третейському суді та порядок виконання його рішення, суть та процедуру здійснення кожної дії та їх наслідки. Якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.Ухвалюючи в попередньому судовому засіданні рішення у зв’язку з визнанням відповідачем позову або закриваючи провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову чи визнанням укладеної між сторонами мирової угоди, суди повинні враховувати положення ст.ст. 174, 175 ЦПК України та до ухвалення відповідного судового рішення роз’яснювати сторонам наслідки вчинення відповідних процесуальних дій.Ухвалюючи рішення по суті спору чи постановляючи ухвали в попередньому судовому засіданні, суд у мотивувальній частині судового рішення зазначає лише про дії сторін щодо розпорядження своїми процесуальними і матеріальними правами та здійснені судом заходи з перевірки таких дій.Якщо ж спір не врегульовано до судового розгляду, суд повинен здійснити процесуальні дії, спрямовані на правильне та швидке вирішення справи. Для визначення процесуальних дій, які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє відповідну ухвалу, в якій зазначаються дії як суду, так і учасників процесу, строки їх здійснення. Перелік таких дій передбачений ч.6 ст.130 ЦПК і не є вичерпним. Такі дії визначаються характером матеріально-правового спору, законодавством, яке підлягає застосуванню, та обставинами справи і можуть проводитись у різній послідовності. Зокрема, суд уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову; вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню; за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів тощо.Уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.Зокрема, у позивача суд повинен з’ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). Також з’ясовується правильність об’єднання кількох однорідних вимог, наявність у позивача інших вимог до відповідача, які можуть бути пов’язаними між собою, для вирішення питання про їх об’єднання або роз’єднання (ст.126 ЦПК України). У відповідача суд з’ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий). З урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню (предмет доказування – ст. 179 ЦПК України). Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі (ст.26 ЦПК України), суд повинен виходити з характеру спірних правовідносин, визначеної ним норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та з матеріально-правового інтересу у вирішенні справи. Суд має також вирішити питання про участь інших учасників процесу, які сприятимуть здійсненню правосуддя (ст.47 ЦПК України).Відповідно до вимог ч.3. ст. 45 ЦПК України суд повинен з’ясувати необхідність залучення до участі у справі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. Наприклад, участь представників органів опіки та піклування є обов’язковою при розгляді справ: про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною (ст. 240 ЦПК України); про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст. 244 ЦПК України); про усиновлення дитини (ч.1. ст.254 ЦПК України) тощо. У випадку пред’явлення зустрічного позову відповідачем або позову третьої особи із самостійними вимогами при проведенні попереднього судового засідання суд за наявності для цього підстав постановляє ухвалу про об’єднання цих вимог в одне провадження та може відкласти проведення попереднього судового засідання. Якщо при проведенні попереднього судового засідання з’ясується, що у позивача є до того чи іншого відповідача (відповідачів) вимоги, які випливають з пред’явленого позову і не зазначені в ньому, або у відповідача є зустрічні вимоги до позивача, суд відповідно до вимог ч.4 ст. 10 ЦПК повинен роз’яснити право як на пред’явлення позивачем додаткових позовних вимог, так і на пред’явлення відповідачем зустрічного позову.При пред’явленні позову до частини відповідачів (наприклад, при солідарному обов’язку боржників згідно зі ст.543 ЦК України) суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов’язаний вирішити справу за тим позовом, що пред’явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Суд також з’ясовує які докази подані чи подаються на попередньому судовому засіданні кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень щодо невизнаних обставин.При з’ясуванні, якими доказами кожна сторона обґрунтовує доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов’язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом, зокрема ст.61 ЦПК України. При цьому, відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України сторони зобов’язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті (ч.2 ст. 136 ЦПК України).У деяких випадках тягар доказування розподіляється нормами матеріального права. Наприклад, згідно з ч.3 ст.277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.Окрім цього, згідно з ч.3 ст.131 ЦПК України сторони до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті, зобов’язані повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються предмету спору, а також про всі відомі їм незавершені судові провадження, що стосуються предмету споруЯкщо у осіб, які беруть участь у розгляді справи, є обґрунтовані складнощі у наданні додаткових доказів, суд за їх клопотанням, заявленим до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті, зобов’язаний сприяти їм в одержанні або витребуванні таких доказів (ч.4 ст. 10, ст.137 ЦПК України).У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені всі відомості, визначені ч.1 ст. 134 ЦПК України, а в разі невідповідності заяви цим вимогам застосовуються наслідки, встановлені ч.ч. 1, 2 ст. 121 ЦПК України. Така заява розглядається протягом 5 днів з дня її надходження з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, однак їх явка не є обов’язковою. Якщо вона подана у судовому засіданні, то має бути розглянута одразу у цьому засіданні. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою. Докази, які збираються або подаються сторонами (показання свідків, письмові чи речові докази), повинні стосуватися суті спору (предмета та підстави позову). Тому, вирішуючи, наприклад, питання про виклик свідків, суд має право вимагати від сторін пояснення, які саме обставини можуть бути підтверджені ними (ст.136 ЦПК України). Це ж стосується й вирішення питання про витребування інших доказів (письмових, речових). Докази, які не стосуються справи й предмета доказування (ст.58 ЦПК України), або одержані з порушенням порядку, встановленого законом, або якими не можуть бути підтверджені певні обставини справи (ст.59 ЦПК України), судом не повинні прийматися. Крім того, суд повинен роз’яснити сторонам наслідки неподання доказів: докази, подані з порушенням установленого строку, не приймаються, якщо сторона не доведе, що їх подано несвоєчасно з поважних причин. Неподання чи несвоєчасне подання доказів без поважних причин, що направлено на затягування процесу, може бути розцінено судом як зловживання процесуальними правами, що має бути мотивовано в судовому рішенні.
У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з’ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, які було подано до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно.
За змістом ст.132 ЦПК України судові доручення щодо збирання доказів (допит свідків, проведення огляду на місці речових доказів, роз’яснення експертом його висновку, допит сторін або третьої особи тощо) даються лише суду, а не іншому органу, якщо відповідні дії не можуть бути проведені судом, який розглядає справу, або для нього це становить труднощі. У порядку судового доручення не повинні збиратися письмові або речові докази, які можуть бути представлені сторонами або за їх клопотанням витребувані судом, який розглядає справу; суд не вправі давати доручення про витребування від позивача даних, які підтверджують обґрунтованість його вимог, а також інших відомостей, які повинні бути ним зазначені в позовній заяві згідно зі ст.119 ЦПК України. Фактичні дані, одержані при виконанні судового доручення з порушенням встановленого законом порядку (ст.ст. 140, 141, 143, 147, 180, 182, 187, 189 ЦПК України), доказової сили не мають. Недопустимим є передача виконання доручень працівникам апарату суду та отримання письмових пояснень замість з’ясування порушених в ухвалі питань у судовому засіданні зі складанням відповідного протоколу. Разом з тим, не виключається залучення до протоколу письмових пояснень за клопотанням осіб, які допитуються. Для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, призначає експертизу, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів. У випадках, коли вирішення справи залежить від психічного стану особи в момент вчинення нею певної дії, наприклад при розгляді справ про визнання правочинів недійсними з мотивів укладення їх фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла ними керувати (ст.225 ЦК України), і за відсутності клопотання про призначення експертизи, суд згідно з ч.4 ст. 10 ЦПК України повинен роз’яснити позивачу його право на заявлення такого клопотання та наслідки невчинення цієї процесуальної дії. Експертиза повинна бути обов’язково призначена у випадках, передбачених ст.145 ЦПК України.Під час обговорення в попередньому судовому засіданні питання про призначення експертизи, а також в ухвалі про її призначення суд повинен роз’яснити наслідки ухилення від участі в експертизі (ст.146 ЦПК України). Застосування таких наслідків можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі.При проведенні попереднього судового засідання суд може залучити до участі у справі спеціаліста (п.5 ч.6 ст.130 ЦПК України) для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо). При цьому допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань і отримані від нього дані не є доказом у справі. Проводячи попереднє судове засідання, а також у період підготовки справи до судового розгляду суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, вправі вжити заходів забезпечення позову.Якщо під час попереднього судового засідання з’ясується, що до судового розгляду необхідно вчинити певні процесуальні дії, суд постановляє відповідну ухвалу про це (про призначення експертизи, про витребування доказів, про залучення спеціаліста, перекладача, про забезпечення позову). Після проведення всіх дій, необхідних для розгляду справи, суддя постановляєухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені, і встановлює дату розгляду справи.Справа має бути призначена до розгляду не пізніше 7 днів після закінчення дій підготовки до судового розгляду (ч.2 ст.156 ЦПК України). У разі, якщо в ході проведення попереднього судового засідання визначено, що справа підготовлена до судового розгляду і проводити підготовчі дії не потрібно, суд відповідно до п. 9 ч.6 ст. 130 ЦПК України визначає час і місце судового розгляду з урахуванням строків повідомлення (ст.74 ЦПК України). У такому випадку окремо постановляти ухвалу про призначення справи до судового розгляду не вимагається. Після призначення справи до судового розгляду суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання, а також викликає інших учасників процесу в порядку, передбаченому главою 7 розділу I ЦПК України. Окремі процесуальні дії, які здійснюються при підготовці справи до судового розгляду, в разі необхідності можуть здійснюватись і при розгляді справи по суті, наприклад, розгляд питання про призначення експертизи, прийняття позову від третіх осіб із самостійними вимогами тощо.
