• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 10. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ

ПЛАН

1. Розвиток ідей про міжнародний захист прав людини. Міжнародні договори у сфері захисту прав людини.
2. Спеціальні права і свободи людини.
3. Міжнародні механізми захисту прав людини.
4. Міжнародний захист прав людини в умовах збройних конфліктів.

1. Розвиток ідей про міжнародний захист прав людини. Міжнародні договори у сфері захисту прав людини.

Права та свободи людини у міжнародному публічному праві розглядаються як природні та невід’ємні, завдяки яким людина може реалізувати себе як особистість.

Вперше права людини були юридично закріплені у Декларації незалежності США 1776 р. та французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р. Першим міжнародно-правовим кроком у сфері захисту прав людини стало прийняття у 1815 р. Декларації відносно торгівлі неграми. Ця декларація оголосила работоргівлю діянням, що суперечить принципам гуманності та загальновизнаним нормам права, проте не містила прямої заборони работоргівлі. Лише 1890 р. була підписана Брюссельська конвенція, яка забороняла рабство і работоргівлю в окремих регіонах Індійського океану та Червоного моря. Мирні договори, укладені після першої світової війни, крім військово-політичних питань, містили також положення про захист прав національних меншин на території новоутворених європейських держав. Після підписання 26.06.1945 р. Статуту ООН права людини набули якості міжнародних універсальних стандартів, починають прийматися багатосторонні договори, спрямовані на забезпечення міжнародно-правового захисту прав людини в цілому, окремих видів прав людини чи прав окремих категорій осіб.

Традиційно розрізняють три покоління прав людини, що зумовлено різним часом виникнення уявлень про необхідність правового захисту, в т.ч. на міжнародному рівні, тих чи інших видів прав та свобод:

1) громадянські і політичні права (право на життя, заборона катувань, право на справедливий судовий розгляд, право на недоторканність приватного життя, свобода думки і слова, свобода об’єднання і т.д.). Ці права юридично закріплюються найпершими, в період утворення демократичних держав у Європі та Америці наприкінці ХVIII – початку ХІХ ст.;

2) економічні і соціальні права (право на освіту, право на працю, право на соціальне забезпечення, право на охорону здоров’я тощо). Ці права починають закріплюються у першій половині ХХ ст., коли у демократичних країнах посилюється державне регулювання економіки;

3) права т.зв. “третього покоління” починають виникати і юридично оформлюватися в останній третині ХХ ст. Ці права, в основному, пов’язані з духовно-культурною сферою та сферою охорони природи. До таких прав, зокрема, відносяться право на безпечні умови проживання, право на вільний культурний розвиток, свобода творчості тощо.

У міжнародному праві, так само як і в національному праві, існують різні підходи до класифікації прав і свобод. Залежно від змісту прав і свобод та порядку їх реалізації права і свободи умовно можна поділити на дві групи:

1) громадянські і політичні права, які кожна людина повинна мати можливість реалізувати, незалежно від того, в якій країні вона проживає. У зв’язку з цим і норми міжнародного права, що закріплюють такі права, мають імперативний характер;

2) економічні, соціальні та культурні права, реалізація яких залежить, перш за все, від економічних можливостей держави їх забезпечити. Тому норми міжнародного права, що закріплюють ці права, мають в основному рекомендаційний або декларативний характер.

Крім наведеної класифікації прав і свобод у міжнародному праві істотне значення має їх поділ на універсальні та спеціальні.

Універсальні права та свободи – це такі права та свободи, які належать усім без винятку людям, безвідносно до їх належності до певної національної, релігійної, мовної, культурної чи іншої групи (спільноти).

Спеціальні права і свободи – це права і свободи, якими наділяються окремі групи (спільноти) населення чи їх представники. Основною метою закріплення таких прав та свобод є попередження дискримінації та ліквідація її наслідків, а також гарантування дотримання прав і свобод особами, які з тих чи інших причин не можуть їх реалізувати самостійно.

Існує значна кількість міжнародних договорів, що стосуються захисту прав людини. Залежно від мети прийняття та предмету регулювання можна виділити декілька групи цих договорів.

Допершої групи слід відносити універсальні договори, що мають найбільш загальний характер. Перш за все, це т.зв. “Міжнародний біль про права людини”, до складу якого входять:

· Загальна декларація прав людини 1948 р. Ця декларація стала першим універсальним міжнародно-правовим актом, що проголосив перелік прав та свобод людини. Незважаючи на те, що Декларація приймалася у формі резолюції Ради Безпеки ООН, яка має рекомендаційний характер, в силу авторитетності та широкого застосування набрала загальнообов’язкової юридичної сили;

· Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р.;

· Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.;

· Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р. Цим Протоколом закріплена компетенція Комітету з прав людини розглядати скарги громадян на порушення їх громадянських чи політичних прав з боку держав, які є учасниками Пакту 1966 р. та цього Протоколу;

· Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права щодо скасування смертної кари 1989 р. Цей Протокол забороняє державам-учасникам застосовувати смертну кару, крім випадків покарання найбільш тяжких злочинів у воєнний час.

Другу групу складають договори, спрямовані на попередження, припинення чи скасування дій, що посягають на права та свободи великих людських спільнот чи окремих осіб. Зокрема, до таких договорів відносяться:

· Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р.;

· Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р.;

· Конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 р.;

· Конвенція про рабство 1926 р. зі змінами, внесеними Протоколом 1953 р.;

· Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв подібних до рабства 1956 р.

Тертя група охоплює договори, що стосуються захисту прав і свобод окремих соціальних груп, наприклад, жінок, дітей, біженців, трудящих-мігрантів і т.п. Такими договорами, наприклад, є:

· Конвенція про політичні права жінок 1953 р.;

· Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р.;

· Декларація прав дитини 1959 р.;

· Конвенція про права дитини 1989 р.;

· Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1996 р.;

· Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 р.;

· Конвенція про контакт з дітьми 2003 р.;

· Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їхніх родин 1990 р.;

· Конвенція про статус біженців 1951 р.;

· Конвенція про захист і інтеграцію корінного та іншого населення, що веде племінний та напівплемінний спосіб життя, у незалежних державах 1957 р.;

· Конвенція про корінні народи, які ведуть племінний спосіб життя в незалежних країнах 1989 р.

До четвертої групи відносяться договори, що містять норми міжнародного гуманітарного права, тобто спрямовані на забезпечення прав індивідів та груп людей в умовах збройних конфліктів. В основі джерел міжнародного гуманітарного права лежать Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р. та Додаткові протоколи до них, прийняті у 1977 р.:

· Конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р.;

· Конвенція про поводження з військовополоненими 1949 р.;

· Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях 1949 р.;

· Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі 1949 р.;

· І Додатковий протокол до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, 1977 р.;

· ІІ Додатковий протокол до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру, 1977 р.

П’яту групу міжнародних актів у галузі прав людини складають конвенції Міжнародної організації праці, спрямовані не лише на вирішення питань організації праці, а й на забезпечення широкого кола соціальних та економічних прав людини. Найважливішими у цьому відношенні серед Конвенцій МОП є:

· Конвенція про примусову чи обов’язкову працю № 29 1930 р.;

· Конвенція про скасування примусової праці № 105 1957 р.;

· Конвенція про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності № 100 1951 р.;

· Конвенція про мінімальний вік для прийому на роботу № 138 1973 р.;

· Конвенція про оплачувані відпустки № 132, переглянута у 1970 р.;

· Конвенція про захист заробітної плати № 95 1949 р.

Окрему групу становлять регіональні міжнародні договори у сфері захисту прав людини. Особливістю цих договорів є те, що вони не повинні суперечити відповідним універсальним договорам і можуть встановлювати додаткові гарантії реалізації прав людини. До таких договорів відносяться:

· Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 р. та додаткові протоколи до неї;

· Європейська соціальна хартія 1961 р.;

· Американська конвенція прав людини 1969 р.;

· Африканська хартія прав людини і народів 1981 р.;

· Декларація СНД про міжнародні зобов’язання в галузі прав людини і основних свобод 1993 р.;

· Конвенція СНД про права і основні свободи людини 1995 р.

Читайте також:

1. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
2. III. Захист інтересів клієнта
3. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
4. А. Це наявність в однієї людини кількох ліній клітин з різним набором хромосом.
5. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
6. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
7. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
8. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції
9. Адміністративно-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності
10. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності
11. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
12. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав

Переглядів: 1087