• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Виконання зобов'язань

Головна мета будь-якого зобов'язання — задовольнити певні вимоги кредиторів — певні потреби або відшкодування заподіяних збитків. Тому будь-яке зобов'язання зумовлено передусім його реалізацією. Виконання зобов'язань полягає в здійсненні зобо­в'язаною особою (боржником) дій, що становлять його зміст (пе­редача речі, надання речі в тимчасове користування, виконанняякої-небудь роботи). Предметом виконання зобов'язання за загаль­ним правилом є об'єкт зобов'язання, який без згоди кредитора не може бути замінений іншим предметом. Само по собі виконання має багато різних нюансів, елементів, вимог тощо. Тому в прак­тиці нерідко виникають спори про характер виконання, його пов­ноту, відповідність умовам договору. Те, що на думку боржника вважається виконанням, на погляд кредитора не відповідає умо­вам договору і не може бути визнаним як виконання. З метою уникнення подібних спорів римські юристи розробили чіткі крите­рії, яким відповідало виконання зобов'язання. Невідповідність хо­ча б одному з них мала певні негативні наслідки, аж до визнання зобов'язання невиконаним.

Від дисципліни виконання зобов'язань залежить усталеність цивільного обороту. Тому римські юристи надавали велике значен­ня оцінці виконання зобов'язань. Вони розробили загальні правила виконання, встановили сувору відповідальність за порушення прин­ципів виконання.

Ефективність зобов'язально-правових норм визначається резуль­тативністю виконання. Нема виконання — нема зобов'язання. Будь-які правові операції, що передували виконанню, втрачають сенс, якщо не досягнуто бажаного результату.

За грошовими зобов'язаннями виконання називалось платежем. Будь-яке зобов'язання — це тимчасове правове відношення. Нор­мальний спосіб його припинення—виконання (платіж). До вико­нання боржник певним чином пов'язаний зобов'язанням, тобто він певною мірою обмежений у своїй правовій свободі. Обмеженість, зв'язанність боржника припиняються виконанням зобов'язання, що звільняє його від зобов'язання. Для цього необхідне виконання таких умов.

1. Зобов'язання повинно бути виконано в інтересах кредитора. Воно визнається виконаним за умови, що виконання прийняв сам кредитор. Для цього він має бути здатним до прийняття виконан­ня, тобто бути дієздатним. Виконання зобов'язання на користь інших осіб без згоди на те кредитора не допускалось і не визна­валось виконаним з усіма наслідками, що з цього випливали. Із загального правила було встановлено ряд винятків. Кредитор міг уступити своє право вимоги іншим особам за цесією. Якщо він був недієздатним або став таким, то виконання приймав його за­конний представник (опікун, повірений). Проте й при доброму здо­ров'ї кредитор міг доручити третій особі прийняти виконання зо­бов'язання. Нарешті, після смерті кредитора виконання зобов'я­зання мали право прийняти його спадкоємці.

2. Зобов'язання виконує боржник. Для кредитора не завжди мало значення особистість боржника. Не так вже й важливо, хто поверне борг за позикою, чи сам боржник, чи його син, важливо,

щоб було виконано зобов'язання. Проте в зобов'язаннях, що тісно пов'язані з особистістю боржника, кредитор вправі був вимагати виконання саме боржником (наприклад, художник зобов'язався написати портрет кредитора, а доручив це зробити своєму сиву). Якщо ж особистість боржника не мала для кредитора особливого значення, то зобов'язання могло бути виконано будь-якою третьою особою за дорученням боржника. В цьому разі належало дотриму­ватися правила — боржник повинен бути здатним до виконання, розпоряджатися своїм майном, тобто бути дієздатним. При його недієздатності виконання зобов'язання повинен здійснити його за­конний представник.

3. Місце виконання зобов'язання має важливе практичне зна­чення (для визначення ціни, суми боргу, розміру шкоди тощо). За умов розвинутого обороту широко застосовували договори, контр­агенти яких знаходились в різних місцях (наприклад, продавець в Африці, а покупець у Римі). Якщо місцем виконання був визна­чений склад покупця в Римі, то обов'язок доставити туди товар покладали на продавця, який, в свою чергу, встановлював ціну, здатну відшкодувати витрати на транспортування. Місце виконан­ня зобов'язання також зумовлювало момент переходу права влас­ності на куплений товар, несення ризику випадкової загибелі під час його транспортування. У зв'язку з цим місце виконання зобо­в'язання зумовлювалось у договорі, в інших випадках діяли за загальними правилами. Якщо предметом зобов'язання була неру­хомість, то місцем його виконання було місце знаходження майна. Якщо місце виконання визначалося альтернативно, то право вибо­ру належало боржнику. В інших випадках місце виконання ви­значалося місцем можливого закладання позову з певного зобов'я­зання. Таким місцем за загальним правилом вважалося місце проживання боржника або Рим за принципом: «Рим наша спільна батьківщина»—Кота .

4. Правильне встановлення строків виконання зобов'язань, Се­ред вимог до виконання, мабуть, найбільше значення має строк платежу, який зумовлює усталеність цивільного обороту. В гос­подарському житті строк як правову категорію важко переоціни­ти. Саме строки визначають нормальний ритм господарського життя. Тому правовому значенню строків виконання зобов'язань римські юристи приділяли належну увагу.

Строк виконання зобов'язань, як правило, встановлювався сто­ронами в договорі. У позадоговірних зобов'язаннях він здебільшо­го визначався законом. Важче було, коли строк платежу (вико­нання) не зазначався ні в договорі, ні в законі. Тоді діяло прави­ло: «В усіх Зобов'язаннях, в яких строк не передбачений, борг виникає негайно», а також: «Якщо договір укладено без строку і умови, то момент виникнення зобов'язання і строк виконання співпадають» .

При настанні строку платежу (виконання), зазначеного дого­вором або визначеного іншим шляхом, боржник повинен виконати зобов'язання. В іншому випадку він порушує строк платежу, про­строчує його, тобто виявляється в прострочці тога).

Для визнання боржника в прострочці вимагалися такі умови:

а) наявність зобов'язання, що захищається позовом;

б) настання строку платежу (виконання), «спільність» зобов'язання;

в) наявність вини боржника в порушенні строку;

г) нагадування кредитора про настання строку платежу.

В більш розвиненому римському праві допускалися випадки, коли прострочка наставала незалежно від нагадування кредитора. Законодавством Юстініана було встанов­лено, якщо зобов'язання має точний строк виконання, то він ніби нагадує боржнику про необхідність платежу (виконання), тобто строк нагадує замість людини. При цьому злодій завжди вважає­ться в прострочці.

Прострочка виконання мала для боржника важливі негативні наслідки:

а) кредитор мав право вимагати відшкодування всіх заподіяних прострочкою збитків;

б) ризик випадкової загибелі предмета зобов'язання переходив на винну в прострочці сторону. Наприклад, раб був переданий в найм на 5 днів. За спливом за­значеного строку боржник раба не повернув, а на шостий день раб помер без вини боржника. За загальним правилом боржник не повинен був би нести відповідальність за смерть раба, але оскіль­ки він знаходився в прострочці, то збитки від випадкової загибелі предмета зобов'язання (смерть раба) повинен був нести боржник;

в) кредитор міг відмовитися від прийняття виконання, якщо воно втратило для нього інтерес.

Порушити строк виконання зобов'язання міг і кредитор (на­приклад, відмовився прийняти виконання без поважної причини). У такому разі для кредитора також були негативні наслідки. Він Зобов'язаний відшкодувати заподіяні неприйняттям збитки. Після прострочки кредитора боржник відповідає тільки за навмисне за­подіяні збитки, а не за просту вину .Ризик випадкової загибелі речі також переходить на кредитора, що знаходиться в прострочці.

5. Виконання повинно суворо відповідати змісту зобов'язання. Зобов'язання слід виконувати відповідно до умов договору. Без згоди кредитора воно не може виконуватися частинами (якщо це не передбачено договором), достроково, не допускається заміна предмета зобов'язання. Будь-які відхилення від змісту зобов'язан­ня допускалися лише зі згоди кредитора.

Переглядів: 601