• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сторони в зобов'язанні

Давньоримське зобов'язання мало суворо особистий характер, стосувалось тільки тих осіб, які його уклали. Це був суворо осо­бистий зв'язок між кредитором і боржником, а на третіх осіб він не поширювався. Особистий характер зобов'язання виявлявся в тому, що правове відношення виникало лише між кредитором і боржником. Спочатку зобов'язання було абсолютно невідчужуваним. Кредитор не міг передати свої права, а боржник перевести свої обов'язки на інших осіб. У зв'язку з суворо особистим харак­тером зобов'язання в нього не можна було вступити через пред­ставника. Права і обов'язки, встановлені зобов'язанням, не від­носилися до третіх осіб, що не приймали участі в зобов'язанні.

Із наведеного вище випливає, що в зобов'язанні дві сторони — кредитор і боржник. Інколи виникали зобов'язання багатосторонні, в яких брали участь більше двох осіб (наприклад, договір това­риства). Однак переважали двосторонні зобов'язання.

Наявність у переважної більшості зобов'язань тільки двох сто­рін (кредитора і боржника) зовсім не означає, що в кожному з них бере участь тільки дві особи — по одній на стороні кредитора і боржника. Може бути й так, проте можуть бути зобов'язання, в яких беруть участь більше число, множинність осіб. У цьому ви­падку можливі принаймні три варіанти, коли на стороні кредитора:

а) одна особа, а на стороні боржника кілька. Наприклад, за одним договором кредитор дає позику трьом братам, кожному певну суму (один кредитор і кілька боржників);

б) кілька осіб, на стороні кредитора, а На стороні боржника

одна Наприклад, Клавдію знадобилась крупна сума грошей, яку він взяв за одним договором у трьох братів (боржник один, а кре­диторів кілька);

в) на стороні кредитора і настороні боржника кілька осіб. На­приклад, одне товариство (об'єднання фізичних осіб) укладає до­говір з іншим.

У таких зобов'язаннях положення боржників і кредиторівнезавжди однакове. Інколи розрізняють головного і додаткового боржника (наприклад, договір позики, забезпечений порукою). Позичальник—головний боржник, а поручник—додатковий,на випадок невиконання зобов'язання головним боржником.

Зобов'язання з множинністю осіб на тій чи іншій стороні поді­ляються на часткові й солідарні. І перші, і другі можуть бути ак­тивними і пасивними. Якщо в зобов'язанні кілька кредиторів — це активне зобов'язання, якщо ж кілька боржників — пасивне. Зо­бов'язання можуть бути одночасно і активними, і пасивними.

Участковому зобов'язанні за наявності кількох кредиторів ко­жен з них має право вимагати від боржника виконання лише своєї частки, за наявності кількох боржників кожен з них зобов'язаний виконати зобов'язання також тільки в своїй частині. Наприклад, Тіцій дав в борг братам Клавдію і Люцію 200 динарій. Це частко­ве пасивне зобов'язання — кожний із братів-боржників відповідає перед кредитором Тіцієм тільки за половину суми боргу, якщо ін­ше не передбачене договором. У свою чергу, кредитор Тіцій має право вимагати від кожного із братів-боржників виконання зобо­в'язання лише в половинному розмірі.

У деяких випадках кожен із боржників зобов'язаний все ж ви­конати зобов'язання в повному розмірі. Так, з метою посилення відповідальності за групову крадіжку було встановлено, що кож­ний із злодіїв зобов'язаний сплатити кредитору штраф в повному розмірі, причому сплата одним із боржників-злодіїв не звільняла від цієї відповідальності інших. Кредитор отримував суму штрафу стільки разів, скільки було злодіїв.

Часткові зобов'язання можливі тількипри подільному предметізобов'язання (гроші, зерно, мука тощо). .

Зобов'язання, за яким кредитор має право вимагати від будь-кого із боржників його виконання в повному обсязі, називається солідарним. Воно також може бути активним і пасивним. Якщо кожний із кількох кредиторів має право вимагати від боржника (боржників) виконання зобов'язання в повному обсязі, то це со­лідарне активне зобов'язання. При цьому витребування однимізкількох кредиторів повного виконання зобов'язання на свою ко­ристь позбавляє права інших кредиторів вимагати виконання того самого зобов'язання ще раз. Так само виконання зобов'язання в повному обсязі одним із кількох боржників звільняє інших від обов'язку виконувати його. Боржник, що виконав зобов'язання в повному обсязі, має право вимагати від інших боржників відшко­дування в тих частках, в яких він виконав зобов'язання за них (право регреса). Кредитор, який одержав задоволення за зобов'я­занням в повному обсязі, зобов'язаний передати частки виконаного іншим кредиторам. Часткове зобов'язання було вигідним для борж­ників, оскільки кожний з них відповідав тільки у своїй частці, а солідарні, навпаки,—для кредиторів, бо вони мали право вима­гати повного виконання зобов'язання від будь-кого із кількох бор­жників. Свою вимогу кредитор міг задовольнити повністю за ра­хунок майна найзаможнішого боржника, аби той сам розрахував­ся б з іншими. У разі виникнення спору кредитор стверджував, що зобов'язання було солідарним, а боржник — частковим. Для усу­нення подібних конфліктів виробили чітке правило: солідарне зо­бов'язання, а отже, солідарна відповідальність наставала тоді, ко­ли це було передбачено договором або законом; в усіх інших ви­падках — часткова відповідальність.

Заміна сторін в зобов'язанні спочатку не допускалась. Як уже відзначалося, римське зобов'язання на ранніх стадіях було суворо особистим взаємовідношенням кредитора і боржника, що за умов обмеженого цивільного обороту не викликало істотних незручностей. Пізніше був потрібний більш гнучкий підхід. Цьому сприяло й те, що з давніх часів римське право допускало перехід більшості зобов'язань в спадщину. Виняток становили тільки зобов'язання, тісно пов'язані з особою кредитора або боржника (аліментні зо­бов'язання, обов'язок художника написати портрет тощо). Останні не могли бути предметом спадкування. І все ж заміна осіб у зо­бов'язанні за життя кредитора і боржника тривалий час не допус­калась, що було дуже незручно.

Основою заміни осіб в зобов'язанні стала новація (оновлення зобов'язання), на підставі якої кредитор міг передати своє право вимоги іншій особі. З цією метою зі згоди боржника кредитор укла­дав з третьою особою, якій хотів передати своє право вимоги до боржника, новий договір того ж самого змісту, який був в пер­шому зобов'язанні. Новий договір відміняв старий, встановлюючи зобов'язально-правове відношення між тим же боржником і новим кредитором. Така форма заміни кредитора в зобов'язанні була досить громіздкою, складною і не могла задовольнити потребу ци­вільного обороту. По-перше, для новації вимагалась згода борж­ника, якої він міг і не дати з яких-небудь своїх міркувань. По-дру­ге, укладення нового договору не лише відміняло старий, а й при­пиняло різні форми забезпечення, встановлені для нього, що також ускладнювало положення нового кредитора.

На зміну новації прийшла досконаліша форма заміни креди­тора, а потім і боржника. З утвердженням формулярного процесу ,коли можна було вести справу через представника, почали засто­совувати особливу форму передачі зобов'язання, яка дістала назву цесії. Суть її полягала в тому, що кредитор, який бажав передати своє право вимоги іншій особі, призначав його своїм представником по стягненню борга з боржника і передавав йому своє право. В більш пізньому римському праві цесія стала само­стійною формою переносу права від попереднього кредитора до другої особи. Вона усувала недоліки новації. Для цесії не треба було згоди боржника, його лише належало повідомити про заміну кредитора. Крім того, цесія не відміняла раніше існуючих форм забезпечення зобов'язання: з правом вимоги до нового кредитора переходило і забезпечення зобов'язання.

Для захисту інтересів цесіонарія йому надавався спеціальний позов. Цесія укладалася за волею кредитора, за судовим рішенням, а також на вимогу закону. Не допускалась цесія, якщо ви­мога мала сугубо особистий характер (наприклад, аліменти), при спірних вимогах, а також заборонялась передача вимоги впливо­вішим особам, від підопічного до опікуна.

Разом з поступкою вимоги допускалося переведення боргу на іншу особу. При передачі права вимоги особистість боржника ні­якої ролі не відігравала, а при переведенні боргу на іншу особу його особистість набувала істотного значення: чи платоспромож­ний він, чи заслуговує на довіру. Вступаючи в нове фактично зо­бов'язання, кредитор мав бути впевненим в його виконанні, вірити новому боржнику. Тому перенесення боргу мало місце лише за згодою кредитора. Здійснювалося воно у формі новації, тобто укла­денням нового договору між кредитором і новим боржником, який припиняв дію старого договору, що існував між кредитором і ста­рим боржником.

Для переведення боргу слід було дотримуватися таких умов:

а) прийняття чужого боргу — добровільне;

б) особа, що приймає чужий борг, повинна бути сторонньою;

в) переведення має здій­снюватися у формі певного правочину, тобто бути належно оформ­леним. Переведення боргу — своєрідна форма забезпечення вико­нання зобов'язання, тому інколи вона виражалася у формі надан­ня застави чи поруки.

Переглядів: 686