• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Підстави виникнення зобов'язань

Важливо усвідомити, як складалися правовідносини, внаслідок яких один (кредитор) мав право, а інший мав обов'язки, іншими словами, з чого виникали зобов'язання. Відповісти на це запитання можна коротко — зобов'язання виникали з юридичних фактів.

Факт —означає дійсну, не виду­ману, реальну подію або дію: землетрус, народження людини, укладення договору, вчинення злочину або проступку, вступ до шлюбу, прогулянка в лісі тощо. Це дії чи події, що мали місце в дійсності. Проте одні з них мають правове значення, а інші — ні. Факти, що мають правове значення, які мають певні правові на­слідки, називаються юридичними (народження людини, вчинення злочину чи проступку та Факти, що не мають правовихна­слідків, не відносяться до юридичних (прогулянка в лісі, відвіду­вання родичів тощо).

Юридичні факти поділяються на події та дії .Ті з них, які настають незалежно від волі людини, називаються подіями (смерть, народження людини, землетрус та інші стихійні дії сил природи). Такі події, як смерть, народження тощо, завжди мають правове значення, відповідно вони завжди є юридичними факта­ми. Землетрус, урагани, повені та інші стихійні лиха не завжди мають правове значення, а тому не завжди є юридичними факта­ми. Наприклад, землетрус зруйнував будинок, який був застрахо­ваний. Цей факт дає право власнику будинку вимагати відшкоду­вання заподіяних збитків, отже, цей факт юридичний. Якщо ж землетрус не спричинив ніякої шкоди певній особі, то для неї факт землетрусу не має юридичного значення.

Дії—це факти, які настають за волею людей. Вони можуть мати протиправний характер або правомірний. Перші порушують чинний закон, інші відповідають йому.

Дії, які здійснюються відповідно до чинного законодавства,називаються правомірними, а ті, що порушують його,— неправомір­ними.

Правомірні дії, спрямовані на досягнення певного правового ре­зультату (на виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків), називаються правочинами, наприклад продати, купити, обміняти, подарувати, здати в оренду, заповісти, вступити до шлюбу тощо.

Як правило, встановлення, зміна або припинення прав і обов'яз­ків для певних осіб настає за їх згодою, за їх бажанням, тобто за їх волею (волевиявленням). Такі правочини називаються дво­сторонніми, оскільки для виникнення їх необхідне волевияв­лення двох сторін, наприклад договори, пакти. Без згоди іншої сто­рони не можна укласти договір, а якщо він все ж буде укладений незважаючи на волю будь-якої із сторін, то такий договір буде недійсним.

Якщо права і обов'язки виникають, змінюються або припиняю­ться за волевиявленням однієї сторони, правочини називаються односторонніми, наприклад заповіт, ведення чужої справи без до­ручення та ін.

Двосторонні правочини — це і є договори. Проте не слід змі­шувати поняття односторонніх правочинів, односторонніх зобов'я­зань і односторонніх договорів, так само як і двосторонніх право­чинів, двосторонніх зобов'язань і двосторонніх договорів.

Одностороннім називається договір (зобов'язання), в якому од­на сторона має тільки право (і ніяких обов'язків), а друга несе тільки обов'язки (і ніяких прав), наприклад договір позики, а дво­стороннім — договір (зобов'язання), в якому кожна із сторін має права і обов'язки, наприклад договір купівлі-продажу.

Отже, критерієм розмежування дво- і односторонніх договорів (зобов'язань) є розподіл прав і обов'язків між сторонами. Одно­сторонній—це той правочин, що виникає за волевиявленням од­нієї сторони (заповіт), а двосторонній—той, що виникає за воле­виявленням двох сторін (договір).

Критерієм розмежування дво-- і односторонніх правочинів е кількість сторін, що висловлюють свою волю на їх виникнення.

Неправомірні дії поділяють на три види:

а) приватні право­порушення;

б) проступки;

в) злочини.

Цивільне Нас цікавлять саме ци­вільні правопорушення, тобто ті, що порушують цивільний закон або договір правопорушення, яке порушує договір, на­зивається договірним цивільним правопорушенням (наприклад, відмова від уплати купівельної ціни, орендної плати, заподіяння шкоди майну, взятому в найм). Цивільне правопорушення, яке порушує права чи інтереси особи, з якою порушник не знаходиться ні в яких договірних відносинах, дістало назву позадоговірного, або деліктного. Наприклад, Тіцій підпалив будинок Люція, вбив його раба або заподіяв будь-яку іншу майнову шкоду. Тіцій і Люцій ні в яких договірних відносинах між собою не були, але Тіцій порушив права Люція—це і є позадоговірне правопорушення, або делікт.

Різноманітність юридичних фактів є підставою виникнення зо­бов'язань. Наприклад, договір як двосторонній правочин—юри­дичний факт, з якого виникає зобов'язання. Наприклад, сторони домовилися про будівництво будинку. Підрядчик зобов'язується побудувати будинок і передати його замовнику. Замовник, в свою чергу, зобов'язується прийняти збудований будинок і оплатити всі будівельні роботи. Він має право вимагати від підрядчика вико­нання будівельних робіт; підрядчик же зобов'язаний виконати ви­могу замовника — це і є зобов'язання.

Так само виникають зобов'язання й з односторонніх правочи­нів, деліктів та інших позадоговірних правопорушень. Ці юридич­ні факти, які є підставою виникнення зобов'язань, римляни згрупу­вали в чотири групи:

а) з договорів;

б) ніби з до­говорів;

в) зобов'язаная виникають з де­ліктів

г) ніби з деліктів.

Звідси основний поділ зобов'язань: ті, що виникають з договорів,— дого­вірні, а ніби з договору, делікту і ніби з делікту,— позадоговірні .

Необхідно чітко усвідомлювати зміст наведених категорій зтео­рії зобов'язального права, щоб вільно ними володіти. Договір— це акт, з якого виникає зобов'язання, правочин (двосторонній), а зобов'язання — це правовідношення. З будь-якого договору вини­кає зобов'язання, проте не всяке зобов'язання є договором, оскіль­ки зобов'язання може також виникати з деліктів і ніби з деліктів, а також ніби з договорів. На практиці інколи договори і зобов'я­зання вживають як поняття однозначні. Однак це неправильно. Відмінність між правочином і договором полягає в тому, що пра­вочин—поняття ширше, ніж договір, яке включає в себе одно- і двосторонні правочини. Із двосторонніх правочинів (договорів) завжди виникають зобов'язання, а з односторонніх — не завжди, наприклад із заповіту зобов'язання не виникає. Правочин — дія правомірна, а делікт — неправомірна.

Переглядів: 590