Соціальна політика у Канаді

Соціальна політика виділяється у контексті канадської соціальної роботи як найвагоміший рівень загальної практики. Власне соціальна політика відіграє ключову роль у вирішенні того, яким чином і наскільки ефективно соціальний працівник може задовільняти потреби клієнтів. Етичний кодекс Канадської Асоціації Соціальних Працівників містить пункт про етичну відповідальність фахівців соціальної сфери, діяльність яких спрямована на соціальні зміни в суспільстві. У вступі до нього зазначається: “Соціальний працівник повинен заохочувати зміну, як з урахуванням інтересів окремого клієнта, так і для блага суспільства, оточуючого середовища та людства загалом”. Цей пункт Етичного Кодексу звертає особливу увагу на вирішення таких проблем соціальної політики, як усунення дискримінації, рівний розподіл ресурсів, вільний доступ усіх членів суспільства до ресурсів та послуг, перспективи реалізації кожного члена суспільства, захист оточуючого середовища та забезпечення соціальної справедливості.

Науковці Д.Гіл, Р.Перлман та А.Гурін окреслюють загальну модель розвитку соціальної політики, яка є універсальною для різних рівнів та систем реалізації її форм. Їхня модель включає такі етапи: дослідження проблеми, досягнення згоди щодо мети реалізації певних заходів, визначення та відбір альтернативних шляхів подолання проблеми, впровадження політики і оцінювання результату її впровадження.

Така модель є дуже узагальнюючою, оскільки реалізація заходів соціальної політики – комплексний процес, адже соціальна політика може впроваджуватися на міжнародному рівні, державному, провінційному, місцевому рівнях влади, а також у межах кожного окремого закладу соціальної роботи. Соціальну політику Канади дуже влучно характеризує термін “розподілений суверенітет”, запропонований Р.ван Лооном та М.Вайтінгтоном. Він означає, що сфера повноважень стосовно одних аспектів розвитку соціальної політики надається федеральному уряду країни, у той час, як повноваження щодо інших її аспектів належать провінційним урядам. Так, федеральний уряд забезпечує законодавчу базу та здійснює впровадження заходів соціальної політики на рівні держави, а уряди провінцій несуть відповідальність за організацію, управління та підтримку розвитку діяльності лікарень, притулків, доброчинних організацій, фондів, інституцій, в’язниць і виправних закладів у межах своїх територіальних кордонів, а також вносять корективи і поправки до законодавчих актів регулювання практики соціальної роботи з урахуванням географічних, культурних та інших особливостей регіону.

Такий устрій соціальної політики Канади підтримував конституційний Акт 1982 року. Проте, останнім часом прослідковується тенденція до обмеження ролі провінційних урядів у реалізації соціальної політики, особливо прийнятті і введенні в дію її нормативно-законодавчих документів.

Діяльність більшості місцевих урядів на сучасному етапі характеризується дуже обмеженим колом повноважень у галузі соціальної політики: вони не надають соціальних послуг та жодним чином не впливають на створення та регулювання законодавчої бази соціальної політики регіону. Уряди Нової Скотії та Онтаріо реалізують соціальні послуги у сферах надання соціальної допомоги, соціального забезпечення дітей, грошового асигнування дитячої опіки, матеріального забезпечення опіки літніх людей. Це означає, що місцеві уряди цих провінцій відіграють ключову роль у визначенні обсягу і прийнятті річного бюджету у цих сферах.

Незалежно від того, чи аналіз соціальної політики входить до первинних, чи до вторинних обов”язків соціального працівника, він повинен володіти певними навичками, які застосовуються на кожному з етапів процесу її розвитку. Більшість теоретиків соціальної роботи (Р.Перлман, А.Гурін, Дж.Ротман, М.Залд, Дж.Тропман) виділяють 2 групи таких навичок: аналітичні та інтерактивні.

На початковій стадії розвитку соціальної політики аналітичні навички застосовуються соціальним працівником у процесі аналізу основних причин виникнення соціальних проблем і визначення цінностей (ідентифікації і кваліфікування відповідних принципів, прийнятих культурою, групою чи індивідом під час залучення до практики) та оцінювання соціальних потреб населення країни або її окремої провінції. Наступний етап – досягнення згоди щодо реалізації відповідних заходів – вимагає застосування цих навичок у процесі формулювання мети впровадження соціальних змін та визначення пріоритетів. Логічний аналіз політики, як варіант логічного аналізу програми її реалізації, застосовується на стадії визначення та відбору альтернативних шляхів вирішення проблеми з метою досягнення сформульованих попереднім етапом процесу розвитку соціальної політики перспективних цілей впровадження певних змін. Безумовно, таке впровадження будь-яких заходів вимагає ретельного оцінювання його результатів. На цьому етапі у процесі підсумовування кінцевих результатів і визначення ступеня досягнення мети з урахуванням відповідності до прийнятих стандартів професій значна увага приділяється аналітичним навичкам, якими повинен володіти соціальний працівник.

Володіння інтерактивними навичками - також досить важливий критерій професійної відповідності фахівця сфери реалізації соціальної політики. На усіх її стадіях соціальний працівник повинен створювати відповідний емоційний мікроклімат і забезпечувати теплі, дружні стосунки між членами груп, діяльність яких спрямована на виконання певного завдання (комітетів, коаліцій). До інтерактивних навичок соціального працівника, які є особливо важливими у соціальній політиці, належать: уміння активно і цілеспрямовано слухати, навички вербального і невербального спілкування, ораторське мистецтво та навички точної і грамотної передачі інформації на письмі.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціальна робота з громадами	\|	Тема 14. Система соціального обслуговування та соціальних служб в Україні (6 год).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.