Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ФЕМІНІСТА

Спочатку ти казав собі, що вона схожа на клап- тикову ковдру – та ж примусова дефрагменто- ваність, та ж нерукотворність ручної роботи. Така ж непередбачуваність кожного наступ- ного візерунка. Потім таке порівняння поча- ло видаватися вкрай несмачним, незугарним. Справа не в сумнівній поетиці: чудова жінка може нагадувати і клаптикову ковдру і чавун- ну праску – чому ні? Колись ти був закоханий у дівчину, яка пахла цибуляною зупою, й істин- но свідчиш: це був найвишуканіший аромат на світі. Але тут ціла загальна метафорика була до нічого. Ковдра хоча й пасувала б до якої-не- будь романтичної мансарди (оббитої сосною, неопалюваної, із засніженим сонцем на єдино-

му вікні), а все ж не вдалося б уникнути нав’я- заних соціоконнотацій: ковдра–ліжко–адюль- тер та різна інша похабщина в іншомовному, зазвичай, варіанті. Тут уже й «ручна робота» зводилася до фройдистьської ідіоми «не паль- цем роблений». Коротше кажучи, жах. Коли не можеш просто назвати жінку, яка подобаєть- ся, мабуть-таки, одного з вас роблено нетради- ційним способом.

Вона була ексклюзивом, однозначно. Та поруч із нею ексклюзивним видавався й ти зі своєю недорікуватістю, чи то пак вербальною роз- губленістю. Спостерігаючи на якійсь вечірці за тим, як вона рухається, ти думав, що от іще одне жіноче обличчя, яке забути так само важ- ко, як і описати. Вона могла би бути успішною авантурницею, терористкою – харизматична зовнішність і жодної особливої прикмети! Бо вона сама – особлива прикмета. Тобто, при- кметна особа.

Від нічого робити ти подумки почав складати її фоторобот, але це мало чим допомогло. Тонкі

невиразні уста, яких безліч. Ніс, немов здефор-

мований примхою скульптора-авангардиста. Маленькі, сливе свинячі очиці. Випалене хімі- єю волосся. А все в купі – незрозуміла краса, від якої важко відірвати погляд.

Отак, із відірваним поглядом ти й провів зали- шок вечірки, гублячись у загальній беззміс- товності, неначе ціла ситуація загрожувала завалитися, разом із тобою поховавши під уламками всіх, якщо цій жінці не дано буде ім’я. Чому саме ти повинен їх усіх називати?

Жінки рідко гарно рухаються. Більшості вдаєть- ся жест, кілька жестів. Нечисленним випадає хвилинна граційність. Одиниці можуть навчи- тися танцювати: зазвичай жінки танцювати не вміють. Навіть у славетних парах – Адель і Фред Астор, Джинджер і Фред, Бонні і Клайд – по-справжньому досконалі чоловіки. Жінки десь там, на підтанцьовках. Усі відомі жіночі образи, знані з полотен, знимок, скульптури,– усього лише дешеві натурниці, опоетизовані генієм закоханого чоловіка. Всі дами – крапле- ні. Всі телезірки паралізовані нижче пояса. Всі музи – домогосподарки чи бички-беушниці.

Це ми, чоловіки, самі створили цей парад ілюзій. Але трапляється, трапляється, кажу тобі, що цицькаста сусідка, розвішуючи білизну, легко дасть цицьки всім Рубенсовим тіткам без жод- них на те – зауваж! – твоїх ментальних зусиль. А смачний, оздоблений матюком плювок якої- небудь вуличної шалави раптом різоне ніздрі терпким духом ідеальної анархії.

Тобі щастило на подібні випадки. Наприклад, ти знав одну дівчинку – аса пневматичної за- бивки. Вона вистрілювала з біломорини тютю- новим корком, як абориген отруєним кураре вістрям. А потім легким вдихом затягувала ґанджу. Травинки зліталися в порожню гільзу як курчата до квочки. Дивитися на це можна було безкінечно й без жодного канабісу. Це було вЕлико.

Інша твоя знайома вміла ворушити мізинцями ніг. Це було огидно, але непересічно.

Ще одна скидалася на цибату птаху марабу. Зда- валося, вона постійно чиркає дзьобом по сті-

нах. Уявляєте савану в коридорах?

Була серед інших феноменальна дочка нації, що мала генетичний, либонь, тік усього організму. Сіпало її всю – від ахілесових сухожиль, повік і кутиків уст до інтелектуальних потуг у лобку та місячних циклів у мозку. Це виглядало не- повторно, тільки як можна перебувати поруч із жінкою, до якої немов поприв’язувані мо- тузки, що за них смикає лялькар угорі.

Знав ти одну, що не вміла нічого іншого, як до- вершено носити свої довершені груди. Правда, про це мало кому було відомо, бо вона завжди ховала їх у потворні, соціально заангажовані бюстгальтери.

Інша володіла вмінням зграбно переступати з мокрого рушника в купальні капці, й за це ти роками прощав їй повну відсутність інтелекту і прикрий характер.

Одного разу тобі трапилася офіціантка, котра, не зронивши ані слова, запросила такі фантас- тичні чайові, що ти розреготався й залишився в її смердючій забігайлівці на весь вечір. (При цьому вона примудрялася збирати під столом

пакетики не використаного одноразового цу- кру і повертати у вазу на шинквасі).

Ти мусиш пам’ятати і ту хлопчакувату дівчинку- хіппі із зап’ястями ангела, і стару бомжиху з електрички, що мала руки богородиці й погляд убивці, і малого рудого спаніеля з купою комп- лексів та невичерпним запасом сексуальності.

А ще – партнерку з курсів рок-н-ролу з її плете- ними шкарпетками і рвучкими па; автобусну попутницю з оригінальною манерою сякатися в паперові серветки; черницю, що напрочуд хвацько витягала з-під і ховала під подолом мобільник. Та що там – було їх без ліку. Але рухатися з них не вмів ніхто.

Лише в телевізорі одного разу тобі пощастило побачити жінку, яка не лише чудово співала (жінки найкращі серед вокалістів), але й сту- пала, залишаючи на піску сліди (дія кліпу від- бувалася на узбережжі), що їх так прагнуть цілувати екзальтовані поети.

Найрідкісніше в жінці – шляхетність. І саме шля- хетність якось пов’язана з умінням, здатністю, даром рухатися.

Шляхетна жінка пахне акварельним папером. Це вам підтвердить кожен палітурник.

Шляхетна жінка носить біографію на обличчі. Шляхетна жінка курить біломор.

Шляхетна жінка – ас пневмозабивки, рудий спа- ніель, мобільна черниця.

Шлях шляхетної жінки – це шлях. Ім’я її – ім’я. Голос її – закон.

Шляхетних жінок не існує.

Але тут, цього разу, тепер напевне трапилося щось надзвичайне – бо ось вона, акварельна, тиха, граційна, безіменна, досконала, холодно- розпусна, витончено-хтива, тварюка, богиня, ідол, постамент, наріжний камінь постаменту, квітка під каменем, змія під колодою, шалава,

бруд, сміття. І це нічого, що ти сидиш на кухні, а перед тобою лише стос перетермінованого фотопаперу «Унібром» ГОСТ 12762-64, пере- населена попільничка, квасоля в мисочці і ро- машковий чай. І це нічого, що за вікном життя й таблоїди. І це пусте, що позаду пустка. Най- головніше попереду: вічність, клаптикова ков- дра, далекі береги...

І бережи вас Бог.

С Т

Я И

СУҐЕСТІЯ

Я думав, уже по всьому, аж тут почалося. До- велося поспіхом закопувати брудне вздовж залізничних колій, запасатися водою і потай палити незнищенне.

У відкриті вікна заносило димом, цвітом, пилком глухої кропиви. Фіранки майоріли, як прапо- ри, салютом досередини. За уявними шибами розгорталися сувої пейзажів, і червонів гори- зонт, прокреслений грубим синім маркером. І майоран.

За горизонтом відчинялися потаємні дверцята і сходили одкровення у форматі високотех- нологічних джакузі. Відсвічувало тьмяним.

Комфорт межував із розчиненням. Повсюдно смерділо сіркою, та це був лікувальний сірко- водень – уся таблиця Менделєєва обіцяла ви- нятково користь.

Користь, зрештою, обіцяли всі, але користі від цього було небагато. Приваблені цілющими ароматами звідусіль зліталися членистоно- гі й тамті – крильця в лусочках. І мáхи, мáхи, мамо.

Дезінсектори пускали веселий газ, і море, мамо, плюскотіло неподалік. Дезінспектори полива- ли всіх токсинами і присипали рани спорами. Спори паросткували сталевими сітками, крізь які виднілися грибні сади і грядки з полуни- цями. Сорт «Форева»! – кричала мала квітни- карка з чудесним рудуватим кущиком унизу живота. Поруч студентки вимагали заборони- ти депіляцію вище колін. Ще вище вишикува- лася склотара в картонних ящиках. На ящиках відпочивали сови і брокер Маракеш після по- вернення з вирію. «Вірую!» – спорадично вигу- кував отруєний спорами Маракеш, ненадовго

прокидаючись із дзвінкого сну. «Преса! Пре-

са!» – захлиналися морквяно-банановим пюре діти журналістів, пресуючи батьків і одне одно- го. «Прозорі плеса» – так відтепер називалася кожна книжка, всі книжки. «Бергамот» – було записано в моїй шаманській візі. Візу виписала мені одна просунута дівчинка. Віза виявилася фальшивою, а дівчинка – справжньою. Дівчин- ка справжньою, а віза непотрібною: прозорі плеса поховали всі кордони, позбавивши дру- горядних громадян останньої ідентифікації. Розгублена паства клалася як вовк з ягнятком і клялася у вічній любові. Десь поміж буднів посівної баталії було скасовано числа. Загроза дефолтів відійшла у минуле. «Болт-флот! Болт- флот!» – закликав морячок у гавайській сороч- ці. А скільки сонця було, Боже ж мій!

Я не дарма не скористався даром шаманства. Я намалював собі гуашшю узгір’я, небо. На пе- редньому плані – червоний Фольксваген-жук. Удалині – ескізно – корова кольору кави з мо- локом. М’ясо-молочна, чи що, порода. Я заса- див усе узгір’я маленькими золотими цвяш- ками. Їх було так багато, що де-не-де я навіть вийшов за рамки пейзажу і позабивав розсаду

просто в стіну. Стіна у мене біла, крейдяна, на ній що хоч намалюй – і проросте. Цвяшки, кнопки, скріпки, увесь цей канцелярський не- потріб має таку потенцію розвитку, такий за- пас метаболізму, що гріх було б не впустити світло в шухляди.

«Співають, ідучи музеями ліхтарів та свічок, ді- вчата. І паничі у прірві жито жнуть. І скарабеї, і богомоли, і хрущі – гудіння рівне, атональне. І у досвітніх вогнях згорає целюлоза мудрості. Неначе греблю рве...» – писав хтось із моїх рес- пондентів, забутих у поспіху від’їзду.

А вздовж колій квітувало закопане. А на запас- них рейках стояли цистерни мінеральної води. Цистерни були напівпрозорі, щоб світлофори вільно випромінювали ультрафіолет і спокуси. Вода ж різнилася відтінком і густиною: ближче до пасажирської станції групувалися сірі сор- ти, на сортувальній переважали кольорові, без штучних домішок і барвників. Одна густо-ви- шнева, сиропної консистенції цистерна була арештована, знята з рейок, і тепер по ресори

заросла травою і, здається, протікала. Не зва-

жаючи на відсутність кордонів, митна служба й фарисеї працювали справно. Однак детек- тори металу не реагують на золоті цвяшки й пластикові скріпки. А осикові кілки вдавало- ся перевозити просто встромленими в гру- ди – як ребра, мозок та інші деталі. Біологіч- ний контроль усе ще не наважився заборонити транспортування живих організмів із правами громадян, то ж я користався цим, як міг, зара- жаючи собою цілі регіони, запліднюючи бан- комати і апарати з кавою, роздаючи мутагенні доторки й вітання. Я не встигав відбиватися від данини. Найчастіше це були скляні кульки, зів’ялі яблука і подарункові комплекти воло- гих серветок. Я перестав спалювати відьом: я записав їх у свій мобільник і здав разом із апа- ратом на гуманітарку. Гуманітарної катастро- фи не сталося – присутність у світі зла взага- лі виявилася брехнею. Але дурні організми (з правами громадян і без) так звикли пожирати одне одного, а ланцюг харчування виявися та- ким міцним, що я вирішив не пхатися нікуди зі своєю радісною звісткою і тупо забив. На гуаш, на цвяшки, на корову кавово-молочної породи. І на якір на дні.

Я знову думав, що то вже по всьому. І то вже було по всьому. Нічого не проросло. Нічого не всохло. Ні вздовж колій, ні поперек. Лише на місці арештованої цистерни заквітло дерево. Думали, вишня, аж то – платан. Ми всі – біоло- гічна зброя. Ох, мамо, як же це тобі пояснити?

Тепер замість горизонту у мене шнурок для бі- лизни. На ньому – прищіпка. Найближчим часом я обов’язково повішу сушитися якесь оголошення.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
MISS TAKE	\|	ЩОДЕННА ВЕЖА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.