РОЗДІЛ XXVIII

"Мудрість передвічна". Повстримність

Мойсей був міцний тілом і гарний з обличчя. Його вели,
закутого у важкі заліза, а він ішов і всміхався, ніби не його
чекали страшний полон та зневага. Було сумно, що втрапив
так нерозважно в неволю, але в його душі панувала рівна
душевна яснота, яку може мати тільки чистий серцем.

Отак привели Мойсея в чужу землю, й побачила його
там одна жінка. Вразилася вродою Мойсеевою, а що була
можновладна й багата, запрагла кохання цього красеня.
Єдине, що непокоїло жінку — це ясна, трохи несвітська
всмішка на бранцевому обличчі.

— Терпиш муки й неволю,— сказала вона.— Навіщо?
Легко можеш визволитися.

— Так сподобно богові,— мовив Мойсей.

— Коли упокоришся мені,— запропонувала жінка, ледве
тамуючи хвилювання, яким запалив її цей красень,— ста-
неш багатий і можновладний на моїй землі. Володітимеш
мною і моїм багатством.

— Але хто ж,— спокійно відказав Мойсей,— узявши жін-
ку й покорившись їй, зберіг закон? Покорився жінці Адам,
і його вигнали з раю. Самсон усіх перейшов силою, а потім
жінка зрадила з чужинцями його. Ірод був непереможний,
а віддався жінці — й убив Іоанна Предтечу. Я не пізнав ще
жінки і не хочу, бо це зробить мене її невольником. Не хо-
чу,— сказав цей блаженний,— твого багатства. Для мене
найкраща краса — краса душі й тіла. Господь побачить мої
муки і звільнить мене від них.

Стояла сонячна днина, і промінь упав на рівні, блискучі
зуби бранця. Осліпилася тією усмішкою жінка, і ще більший
неспокій посів її.

"Викуплю його,— подумала вона,— і матиму собі у влас-
ність як бранця".

— Ти мій бранець,—суворо сказала, заплативши ви-
куп.— І я велю тобі побратися зі мною.

Наказала вбрати його в пишну одежу й посадити до сто-

лу, що вгинався від найвишуканіших страв. Але з усмішкою
дивився Мойсей на всі розкішні наїдки та солодкі трунки.

— За роки неволі,— мовив він,— я знайшов смак лише
в одному: в хлібі та воді. Краще хліб із водою, ніж солодо-
щі- з бідою,— проголосив він приказку й відвернувся від
столу, шепочучи молитву.

Тоді його повели в розкішну залу, й кільканадцять на-
півголих дівчат танцювали й оманливо вигиналися перед
ним. А по тому завела пані Мойсея у свій покій і почала
роздягатися перед ним сама.

На те зірвав із себе одежу Мойсей і, роздягнений, упав на
коліна перед іконою. Затремтіла, побачивши те, жінка, бо не
вздріла й сліду від своїх спокус. Лиха іскра залетіла їй у
серце — звеліла кинути юнака в темницю, не даючи ні їсти,

ні пити

— Хай цей євнух загине з голоду!—вигукнула вона,
а Мойсей на те тільки всміхнувся ясно.

Проте і в темниці вів не загинув, бо сторожа таємно під-
годовувала його, а один, найстарший літами й найдоброзич-
ливіший, сказав юнаку:

— Брате Мойсею! Що перешкоджає тобі одружитися?
Ти молодий і красивий, вона не гірша і жила з чоловіком
тільки рік. Хіба не чудовіша вона за багатьох жінок? А яке
має багатство! Не розумію тебе, хлопче. Ти полонений, а не
хочеш виповнити її волі. Князь би не відмовився від такого
щастя. Хіба не каже Христос у Євангелії: "Залишить чоло-
вік своїх батька та матір і прилипне до своєї жінки, і будуть
вони одним тілом, бо вони вже не двоє, а одне єство!" Чи
не правду мовить апостол: "Краще побратися, ніж розпа-
люватися". Ти ж не чернець, навіщо тобі такі муки? Вмреш
у біді, а якої заживеш слави? Хіба Авраам, Ісаак, Яків ги-
дували жінками? Тільки чорноризці. І Йосип оженився, а
хіба ти про таке не думав? Нерозум керує твоїми діями,
брате!

— Все це так,— відказав спокійно Мойсей.— Це краще
від того, що нашептала у раю Єві гадина. Але не прийму
вашої ради. Хай буде, що всі праведники спасались із жін-
ками, а я один ні! Не вабить мене земне панування, а високе!
Христос у Євангелії сказав інше: "Хто залишить свого бать-
ка, й матір, і дітей, і дім—той стане моїм учнем!" Кого ж
мені слухати: Христа чи вас? Сказав і апостол: жонатий
дбає про світські справи, а нежонатий про божі,— як догоди-
ти богові? Спитаю вас,—сказав Мойсей,—кому більше тре-
ба служити: Христові чи жінці? Знай ти й перекажи своїй
пані: ніколи не зманить мене краса її і не зламає моєї волі,

Та не полишила його вдова. Посадила Мойсея на коня,
возила по землях своїх і говорила людям:

— Ось ваш пан, а мій муж. Щоб усі кланялися йому!
Всміхався Мойсей ясно.

— Даремно дбаєш,— сказав,— бо не ваблять мене мар-
нотні справи цього світу. Не трать сили!

— Ти мій раб,— мовила пані,— бо проданий мені. Я не
відпущу тебе живого, а піддам смерті в тяжких муках.

— Відтепер я буду ченцем,— сказав Мойсей.— І мене не
страшать найбільші муки.

Він гуляв по розкішному панському саду, коли це раптом
побачив ченця, що заблукав сюди, був той саном священик.

— Мене послано на твій клич,— сказав він.— Даю тобі
чернечий образ.

Пані стежила за своїм бранцем і тільки побачила це —
погнала своїх слуг схопити ченця. Але ті обійшли сад, об-
шукали кожен кущ і не знайшли його. Розлютувалася жінка
й наказала роздягти Мойсея й бити різками. Його били й
промовляли:

— А покорися своїй пані, а виповни її волю! Звільни сам
себе й одягни злоту одежу, щоб бути нам паном!

— Робіть своє! — сказав Мойсей.— Не стану я покірний
тій, котра приневолює до чужолозтва. Яка користь людині,
коли придбає весь світ, а пошкодить своїй душі — який ви-
куп дасть людина за власну душу?

Тоді вдова зовсім утратила розум. Мойсея привели до
неї в покій, роздягли й поклали до її ліжка. Вона прийшла
до нього гола й почала цілувати й милувати його.

— Не думай,— сказав із усміхом Мойсей,— що я не можу
цього зробити. Гидую тобою як нечистою.

Тоді била його розсерджена пані по обличчю, била й пла-
кала, наказувала й просила, щоб покорився він їй, але був
Мойсей як неживий і беззвучно приймав удари.

На те зовсім роз'ятрилася жінка. Наказала бити Мойсея
по сто ударів на день, і було це сповнено — били його аж
доти, доки не втратив він краси своєї. А на довершення всьо-
го обрізано йому тайні члени.

— Як не мені, то нікому! — скрикнула пані.
Але не довелося їй по тому довго панувати. Через кілька
день до її замку вдерся повсталий люд. її вбили й викинули
псам на покорм, а Мойсей, звільнившись і вилікувавшись,
рушив у довгу дорогу, аж доки не принесли його ноги аж
на береги Дніпра, де він вступив у ворота Києво-Печерської
лаври. Тут оповів про свої муки, й ретельно слухали його
брати во христі. Під час тієї мандрівки він посивів та зігнув-

ся і виглядав справжнім дідом, хоч був ще в зовсім молодих
літах. Може, тому недовгий вік йому судився: десять років
прожив блаженний у монастирі, а відтак і помер. Всі ті де-
сять років ходив він не такий спокійний і веселий, як раніше,
і майже ніколи не освітлювала його вид ясна усмішка — все
про щось думав, але міркуваннями своїми не поділився ні
з ким. Те навіки залишилось у божій таємниці, відомо тіль-
ки, що нічим не пошкодив своїй святості Мойсей.

Братія дивилася на нього із захопленням та страхом: не
кожен міг похвалитися, що знайшов би силу вчинити саме
так.

Перед смертю Мойсей любив сідати так, щоб видно було
повноводний Дніпро, і годинами стежив за мінливими спа-
лахами на воді. Особливо радо спостерігав він схід сонця —
це був, здається, єдиний момент, коли його обличчя на мент
оживало.

Мойсея поховали в Лаврських печерах і нарекли святим.
Дух його навідував декого з ченців і багатьох із простих
смертних: смертних переконував стригтись у чорне духовен-
ство, а ченців розстригтися й жити звичайним людським
життям.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
РОЗДІЛ XXVII,	\|	РОЗДІЛ XXIX,

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.