• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Основні терміни і визначення

Центральним поняттям курсу є, звичайно, “Екологія”. Етимологічно термін “екологія” походить від грецького слова “oikos” – дім і “logos” – наука і перекладається як наука про мешкання тварин. Пізніше це поняття змінилося порівняно з часом його виникнення. Вперше термін “екологія” застосував відомий німецький біолог Е.Геккель в 1866 році, потім повторив його в 1968 році. В трактаті “Загальна морфологія організмів”, в розділі “Загальні основи науки про органічні форми”, сформульовані з врахуванням еволюційної теорії Ч.Дарвіна, Е.Геккель так визначив поняття “екологія”: “Це пізнання економіки природи, одночасне дослідження всіх взаємовідносин живого з органічними і неорганічними компонентами середовища, включаючи неодмінно не антагоністичні та антагоністичні взаємовідносини тварин і рослин, які знаходяться в контакті одне з одним.” Іншими словами, екологія – це наука, яка вивчає всі складні взаємовідносини і взаємозв’язки в природі.

Слід відмітити, що є також інші варіанти перекладу визначення цього поняття Е.Геккеля. Але звичайно в літературі воно обов’язково трактується як загальна наука про відносини тварин з навколишнім природним середовищем (НПС), як органічним, так і неорганічним і, насамперед, про їхні дружні чи ворожі відносини з тими тваринами і рослинами, з якими вони прямо чи посередньо вступають в контакт. Згідно запропонованої Е.Геккелем ієрархічної класифікації біологічних наук, екологія входила до складу фізіології і навіть іменувалася “фізіологією взаємовідносин”, тобто наукою про динаміку взаємовідносин.

Фізіологія (походить від грецького слова “фізіс” – природа) – це наука про функції і процеси, що протікають в організмі або його складових системах, органах, тканинах, клітинах, і механізми їх регуляції, які забезпечують життєдіяльність людини і тварини в їхніх взаємовідносинах з навколишнім середовищем. Система в фізіології – це сукупність органів чи тканин, пов’язаних загальною функцією (наприклад, серцево-судинна система).

Однозначним це поняття залишалося приблизно до 60-х років ХХ століття, тобто біля 100 років. Як відмітив Ю.Одум (1977), далі “екологія вийшла з рамок біології, оформившись в принципово нову інтегровану науку, яка пов’язує фізичні і біологічні явища і утворює міст між природничими науками”. Тому необхідно ознайомитися з визначеннями, що найбільш часто зустрічаються в літературі, проаналізувати спільність та відмінності в цих визначеннях.

Наведемо, наприклад, визначення за В.Д.Федоровим та Т.Г.Гільмановим (1980): “Екологія вивчає сукупність живих організмів, що взаємодіють один з одним і утворюють з оточуючим середовищем мешкання деяку єдність (тобто систему), в межах якої здійснюється процес трансформації енергії та органічної речовини”.

Це визначення цікаве і важливе тим, що автори вперше використовують термін “система”, тобто об’єкт досліджень розглядається не як сукупність різних компонентів, а як єдиний організм, система взаємопов’язаних елементів.

За К.М.Ситником (1994) система – це певним чином впорядкована матеріальна та (або) енергетична сукупність, що само розвивається і саморегулюється, існує і керується як відносно стійке єдине ціле за рахунок взаємодії, розподілу та перерозподілу речовин, енергії та інформації, які присутні в сукупності, надходять ззовні та продукуються сукупністю, а також забезпечують перевагу внутрішніх зв’язків (в т.ч. переміщення речовин, енергії, інформації) над зовнішніми[2].

Слід відмітити деякі властивості систем. Потреба в цьому зумовлена необхідність свідомого розуміння професійних термінів “екосистема”, “геосистема”, “соціоекосистема” та інші. Більше того, оскільки “системний аналіз” трактується рядом дослідників як методологія, студенту з початку навчання бажано засвоїти цей аналіз та активно використовувати його в процесі всієї своєї діяльності. Тому включення в програму курсу “Вступ до фаху” питання про теорію систем переслідує дві головні мети: 1) надати відомості, необхідні для свідомого засвоєння професійного матеріалу; 2) стимулювати вивчення системного аналізу самостійно, оскільки аудиторного часу для цього недостатньо.

Розробкою загальної теорії систем займався Л.Берталанфі (в період з 1950 до 1968) та ряд інших дослідників. Основна властивість систем, як відмічав Л.Берталанфі, - це ізоморфізм, коли всі процеси керуються однаковими (подібними) законами. Ізоморфізм означає подібність за формою. До заслуг Л.Берталанфі слід віднести також встановлення відкритості природних систем.

В природі існує три класи сукупностей:

1. Неорганізована сукупність (наприклад, купа каміння, випадкове скупчення людей на вулиці), тобто відсутні будь-які риси внутрішньої організації, отже, входячи до складу такого об’єднання чи покидаючи його, складові цього об’єднання не зазнають будь-яких змін, що свідчить про відсутність у подібної сукупності цілісних, інтегрованих властивостей. В цьому випадку властивості сукупності в цілому співпадають з сумою властивостей ізольованих складових сукупності. Таким чином, така сукупність не має системного характеру.

2. Неорганічна система (кожна частина здатна функціювати самостійно).

3. Органічна система (цілісна єдність).

Системи мають специфічні властивості: ізоляція, інтеграція, цілісність, стабільність, рівновага, управління, емерджентність. Особливо важливою властивістю складових систем є емерджентність. Це наявність у системи таких якостей, які не спостерігаються у жодного елемента системи зокрема.

Для систем характерним є правило вето Ешбі: “система не може знаходитися у рівновазі, якщо одна її частина не рівноважна”.

Існують також інші класифікації систем. За характером функціональних зв’язків системи поділяються на:

1) ізольовані системи(існують в певних межах, через які не відбувається обмін речовин та енергії; такі системи створюються тільки штучно);

2) закриті – системи обмінюються тільки енергією;

3) відкриті – коли відбувається обмін речовиною та енергією (це всі природні системи).

З 60-х років в екології великої популярності набув системний підхід – це методологічний напрям в науці, задачами якого є:

1) пошук зв’язків, які роблять систему цілісною;

2) встановлення зв’язків системи з оточуючими об’єктами;

3) виявлення процесів управління системою;

4) виявлення характеру поведінки досліджуваного об’єкта.

В системному аналізі вивчаються лише ті системи, які можуть проявляти активність, і ті, якими можна управляти.

Поведінка системи складається з великої кількості взаємозалежних дій що утворюють операцію.

Операція – множина дій, кожна з яких необхідна для досягнення бажаного результату і якщо ці дії взаємозалежні.

Вчення про системи, системний підхід є достатньо об’ємистим і самостійним. Тут наведені тільки ті початкові елементи знань, які необхідні для розумного сприйняття наступного матеріалу.

В 1988 році Г.В.Стадницький та А.М.Родіонов поняття “екологія” сформулювали так: це “наука про відношення організмів до оточуючого їх середовища або наука про взаємовідносини між організмами і середовищем їх мешкання”.

За В.А.Ражкевичем (1972) “екологія – це наука, яка досліджує закономірності життєдіяльності організмів (в будь-яких їх проявах, на всіх рівнях інтеграції) в їх природному середовищі мешкання з врахуванням змін, що вносяться до середовища діяльністю людини”.

Це визначення більш містке, ніж попереднє, оскільки охоплює не лише біоту, але й різні групи організмів на всіх рівнях інтеграції, а також відмічається роль людини в формуванні якості оточуючого середовища.

Традиційно біологічним є визначення поняття “екології” І.І.Дедю (1990) – “це синтетична біологічна наука про взаємовідносини між живими організмами і середовищем їх мешкання”.

Французький вчений Р.Дажо (1975) в книзі “Основи екології” також наводить чисто біологічне визначення: “екологія – наука, що вивчає умови існування живих організмів і взаємозв’язки між організмами та середовищем, в якому вони мешкають”.

За словами С.С.Шварца (1973), екологія, яка виникла більше 100 років тому як вчення про взаємозв’язок “організм – середовище” на наших очах стає теоретичною основою поведінки людини індустріального суспільства в природі.

Зовсім інше визначення екології дав академік І.П.Герасимов (1985). Він вважав, що “вірніше тлумачити екологію як специфічний загальнонауковий підхід до вивчення різних об’єктів природи і суспільствапоряд, наприклад, з системним та іншими підходами”. Мета екологічного підходу – виявлення і дослідження зв’язків, що існують між об’єктом, який вивчається тою чи іншою наукою, і середовищем, що його оточує. У своєму ж застосування він повинен базуватися на знаннях різних наук (географії, біології, соціології і т.ін.).

В підручнику Г.О.Білявського, Н.Н.Падуна, Р.С.Фурдуя (1995) “Основи загальної екології” на основі аналізу численних вітчизняних і зарубіжних підручників наводиться наступне визначення: “екологія – наука про середовище нашого існування, його живі й неживі компоненти, взаємозв’язки, взаємодію між цими компонентами – людиною, рослинним і тваринним світом, літосферою, гідросферою та атмосферою. Це наука про особливості взаємозв’язків і узгодження Стратегії Природи і Стратегії Людини, що має базуватися на ідеї самообмеженості, розумної коеволюції Техносфери та Біосфери” [3].

Як бачимо, це зовсім інша трактовка, ніж та, яка була 100 років тому, вона відображає сучасний погляд і сучасне розуміння екології.

М.Ф.Реймерс (1990) наводить п’ять точок зору на визначення поняття екології [4]. Ці точки зору зводяться до того, що екологія – це:

1. Частина біології, що вивчає відношення організмів (особин, популяцій, біоценозів) між собою і оточуючим середовищем, включає екологію особин (аутекологія), популяцій (демекологія), спільнот (синекологія).

2. Дисципліна, що вивчає загальні закономірності функціонування екосистем різного ієрархічного рівня (з’явився об’єкт вивчення – екосистеми; географічний аспект у цьому визначенні проявився більш чітко, ніж в першому).

3. Комплексна наука, що вивчає середовище мешкання живих істот (включаючи людину). В сферу інтересів екології включаються чисто географічні задачі.

4. Область знань, що розглядає певну сукупність предметів і явищ з точки зору суб’єкта або об’єкта (зазвичай живого чи з участю живого), який приймається за центральний в цій сукупності (наприклад, екологія рослин, тварин, людини, сільського господарства). Може розглядатися як окремий випадок прикладна частина визначення [2].

5. Дослідження положення людини як виду і суспільства в екосфері планети, його зв’язків з екологічними системами і заходи впливу на них.

Таким чином, починаючи з 1866 року поняття “екологія” еволюціонувало в міру розширення і поглиблення знань в області біології, географії і т.ін. Схематично цей процес можна відобразити наступним чином: екологія – наука про взаємовідносини навколишнього природного середовища і тварини – організмів або груп організмів – організму на всіх рівнях інтеграції. В останні роки термін “екологія” широко застосовується для позначення всіх форм взаємозв’язку людини і навколишнього природного середовища, не тільки природного, а й створюваного самою людино. (включаючи правові, інженерно-технологічні, етнічні та інші аспекти проблеми). Це зручне слово, виявившись дуже містким, багаторазово повторювалось засобами масової інформації, втратило значення строго наукового терміну, але набуло важливого соціального, а також і політичного сенсу. Часто екологія при цьому видається не як цілісна наука, а як ідеологія, принцип, який пронизує всі науки і сфери людської діяльності.

Фундамент сучасної екології заклали спеціалісти в області ботаніки, зоології, ґрунтознавства, географії, палеонтології, геохімії та ін., які займались питаннями взаємовідносин живих організмів з НПС в першій половині ХХ століття.

Об’єктом екології є екосистема (ЕС). Вивчення умов і закономірностей існування, формування і функціонування ЕС різних ієрархічних рівнів є предметом екології.

Термін “екосистема” був запропонований в 1935 році англійським геоботаніком А.Тенслі. Під екосистемою А.Тенслі розумів сукупність комплексів організмів з комплексом фізичних факторів, тобто факторів місця проживання в широкому розумінні.

Вчені Віллі і Детьє так сформулювали поняття “екосистема”: це природна одиниця, яка складається з ряду живих і неживих елементів, в результаті взаємодії цих елементів утворюється стабільна система, в якій існує постійний кругообіг речовин.

Близьким до цього визначення за своєю суттю є визначення екосистеми А.М.Гілярова. Дещо специфічним є визначення ЕС за Р.Агесс (1983): ЕС – топографічна одиниця, де мешкає певна кількість живих істот, пов’язаних між собою і з біотопом взаємодіями екологічного характеру.

М.Ф.Реймерс (1990) наводить наступні точки зору на визначення поняття “екосистема”:

1. Будь-яка спільнота живих істот і середовище його існування, об’єднані в єдине функціональне ціле, що виникає на основі взаємозалежності і причинно-наслідкових зв’язків, що існують між окремими екологічними компонентами.

2. Синонім біогеоценозу (але біогеоценоз розглядається з фізико-географічних позицій, а екосистема – з трофічних).

3. та, що інформаційно само розвивається, термодинамічно відкрита сукупність біотичних екологічних компонентів та абіотичних джерел речовини і енергії, єдність і функціональний зв’язок яких в межах характерного для певної дільниці часу і простору забезпечують перевищення на цій дільниці внутрішніх закономірних переміщень речовини, енергії та інформації над зовнішнім обміном і на основі цього невизначено тривалу саморегуляцію і розвиток цілого під управляючим діянням біотичних і біогенних складових.

Виділяють мікро-, мезо- і макросистеми. Слід відмітити умовність границь, що приймаються в екологічних дослідженнях. При виділенні ЕС можна вибрати більш широкий або більш вузький комплекс залежностей. Відповідно будуть змінюватися масштаби ЕС і кількість її складових компонентів.

Таким чином, екосистеми охоплюють простір будь-якої протяжності і розмірності (від краплі води, грудочки землі до планети).

Глобальну екосистему називають біосферою. Термін “біосфера” з’явився в епоху великих географічних відкриттів. Ж.Ламарк назвав біосферою область життя і впливу живих організмів. Е.Зюсс (1875) дав визначення біосфери, як особливої твердої оболонки земної кори, де зосереджене життя. Засновником сучасного вчення про біосферу є академік В.І.Вернадський.

Біосфера (грец. bios – життя, sphaira – сфера) – область активного життя, що охоплює верхню частину літосфери, гідросферу і нижню частину атмосфери.Біосферу складають живі (рослини, тварини, мікроорганізми), біогенні (кам’яне вугілля, торф, дерій, гумус, вапняк), біокосні (грунт, вода) і косні (гірські породи неорганічного походження) речовини. Нижня межа біосфери знаходиться в середньому на глибині 3 км від поверхні суші і на 0,5 км нижче дна океану, а верхня проходить на висоті біля 20 км над поверхнею Землі. На думку В.І.Вернадського біосфера, яка перетворюється творчістю і виробничою діяльністю людини, повинна трансформуватися в сферу розуму – “ноосферу”.

Переглядів: 532