Андрусівський договір

Під впливом всенародного обурення Андрусівським договором 1667 р., який означав зраду Москви у визвольної війні з Польщею та поділ України у містах Лівобережжя відбулися великі виступи проти московських залог, спричинених загальним обуренням діяльністю московської адміністрації в Україні.

Іван Брюховецький просив у Москви війська, щоб покарати всіх незгодних: всі збунтовані міста й села він передбачав вирізати, спалити і знищити. Але тут Москва не наважилась прислухатися до його порад.

Тоді він вирішив за допомогою Петра Дорошенка самому стати на чолі повстання проти Москви, щоб таким чином зняти з себе народну нелюбов. У січні 1668 р. на старшинській раді в Гадячі Брюховецький висловився за ліквідацію московської влади в Гетьманщині та перехід України під турецький протекторат. Рада прийняла цю пропозицію. Одночасно Брюховецький вступив у переговори з Петром Дорошенком та вислав посольство у складі полковника лубенського Григорія Гамалії, генерального обозного Івана Безпалого і канцеляриста Кашперовича до Стамбулу.

Московські гарнізони, перелякані цим повстанням, справді у багатьох місцях добровільно йшли з України. Тільки в Києві і Чернігові утримались московські загони. На весну Брюховецький готувався до війни з московським військом на чолі з боярином Григорієм Ромодановським, яке вирушило через кордон для об'єднання військ посланців.

95.

96.Гетьманування П.Тетері

98.Доба Мазепи.

Наприкінці XVII ст., як і раніше, козацька держава ділилась на полки. На Лівобережжі їх було 10, а в Слободській Україні – 5. У 1687 р. гетьманом України було обрано І. С. Мазепу, вихідця з української шляхти. Він замолоду побував за кордоном, служив при польському королі, потім у гетьманів Дорошенка і Самойловича. Мазепа відзначався освіченістю, мужністю, воєнним хистом, вмів подобатись людям. У своїй внутрішній політиці Мазепа спирався на старшину, намагаючись створити в Україні національну аристократію і з її допомогою відстоювати самоврядування. Водночас він обмежував прагнення старшини до необмеженого посилення експлуатації селянства, встановивши максимальну панщину у два дні на тиждень. Свою гетьманську владу рішуче захищав від посягань запорожців і старшини, а свою резиденцію в Батурині і хуторі Гончарівці устаткував з великим шиком.

Розквіт України Мазепа пов'язував з розвитком виробництва, освіти, культури. За часів його гетьманування(1687-1708 рр.) в Україні збільшилось виробництво полотна, канатів, поширились посіви окремих технічних культур, культивувались нові овочі і фрукти. Багато міст прикрасилось новими церквами і будинками, Києво-Могилянська колегія отримала статус академії (1701 р.), для неї були збудовані нові корпуси.

Мазепа остаточно відмовився від орієнтації на Польщу, Крим, Туреччину, бо вважав боротьбу проти Московії безнадійною Тому довгий час він був щирим її прихильником, аж доки цар Петро не став нищити всі прояви українського самоврядування. Він всіляко допомагав царю у війнах проти татар і турків, надсилаючи проти них козацькі полки. Коли Москва розв'язала війну проти Швеції за захоплення узбережжя Балтійського моря, Петро І вимагав від Мазепи все нових і нових козацьких загонів. Потім цар наказував гетьманові посилати тисячі українців на будівництво своєї нової столиці С-Петербурга. В боях, а також на важких канальних роботах, від морозів, поганого харчування, хвороб щорічно гинули за чужі і зовсім незрозумілі українцям інтереси десятки тисяч козаків. Проте нехтування людським життям для досягнення своєї мети були характерними для Петра І. Відвертий деспот і кріпосник, прибічник абсолютної влади, він розглядав і Україну як знаряддя для здійснення своїх імперських планів. Цар вимагав від гетьмана не тільки все нових і нових людей, але обклав український народ величезними податками, що посилювало розорення Гетьманщини. А в політичному плані Петро проводив курс на знищення самоврядування і повне підпорядкування України московській владі.

Усе це поступово починав усвідомлювати Мазепа. І коли він остаточно переконався в тому, що політика царя невпинно веде до руйнації України і послаблення його особистої влади, то жадібно почав шукати вихід із все зростаючого поневолення українського народу. Вважаючи, що лише поразка Москви в Північній війні (1700-1721 рр.) дасть

змогу Україні врятуватись, гетьман став на шлях встановлення союзу з шведським королем Карпом XII Сподіваючись разом з шведським військом завдати поразку Московії, Мазепа планував звільнити Україну і домогтися її незалежності. Переговори про перехід гетьмана на бік шведів велись в глибокій таємниці, коли Україна фактично була окупована царськими військами. Тому Мазепа не зумів підготувати ні більшість козаків, ні взагалі українське суспільство до виступу проти Петра І та свого переходу на бік Карла XII. У 1708 р. гетьман з малим козацьким військом відкрито виступив проти Москви і пішов на з'єднання зі шведським військом, що надійшло на Україну. За зраду Петро І наказав піддати Мазепу анафемі, і його майже 300 років проклинали в усіх православних російських церквах. Цей акт "зради" треба розглядати як мужній і великий патріотичний крок гетьмана, що безмірно любив свою батьківщину.

Після переходу Мазепи на бік шведів за наказом Петра І старшина "обрала” гетьманом І. Скоропадського, до якого цар приставив радником (вірніше соглядатаєм) Ізмайлова, а пізніше аж двох - Вінніуса і Протасьєва. Резиденція Мазепи м. Батурин і хутір Гончарівка були зруйновані, а їх населення було поголовне винищено. Нетерпимість царя до українського народу наочно виявилась і у ліквідації у травні 1709р. Чортомлицької Запорізької Січі, козаки якої на чолі з кошовим К. Гордієнком пішли за Мазепою. Потрощено було все, навіть могили козаків розкопали, а кістки їх порозкидали. Пізніше біля Перекопського перешийка в олешківських пісках поруч з Кримом запорожці заснували так звану Олешківську Січ.

27 червня 1709 р. під Полтавою стався вирішальний бій між військами Петра І і Карла XII, внаслідок якого шведський король і гетьман втекли з рештками розгромленої армії в межі володінь Туреччини. Петро І прохав султана видати гетьмана, але той відмовив. 22 серпня 1709 р. Мазепа помер у Бендерах ( Молдавія). Козаки і старшина, що були в еміграції, обрали гетьманом генерального писаря Пилипа Орлика. Він марно докладав багато сил, щоб звільнити Україну, намагаючись навіть створити союз ряду монархів проти Росії. Ним була складена так звана Конституція прав і вільностей Війська Запорізького, що накреслила шлях, яким за інших обставин міг би піти державотворчий процес в Україні.

9999.

100 100 Ліквідація Гетьманщини та Запорозької Січі. Гетьман К. Розумовський та кошовий отаман П. Калнишевський

У другій половині XVIII ст. царизм проводив політику обмеження козацьких порядків в Україні, забороняв вибори гетьмана (після смерті Данила Апостола російський уряд шістнадцять років не дозволяв обирати гетьмана), втручався у внутрішні справи Гетьманщини. Останнім гетьманом України став КирилоРозумовський. Він народився в сім’ї простого козака. Навчався в Німеччині та Франції, очолював Імператорську Академію наук. У 1750 р. за рішенням імператриці Єлизавети Петрівни К. Розумовського обрали гетьманом.

Новий гетьман отримав у володіння місто Гадяч, а своєю столицею обрав місто Батурин. К. Розумовський боровся за повернення старовинних прав українському козацтву. Гетьман міг управляти територією Запорозької Січі, Києвом. К. Розумовський запровадив судову реформу: з’явилися суди із земельних, цивільних, карних справ. Проводилися реформи в козацькому війську: поліпшилося обмундирування, озброєння козаків (рушниця, шабля, спис). Гетьман провів реформу ocвіти: у козацьких полках почали діяти церковно-приходські школи для дітей козаків і селян; прагнув відкрити університет в Батурині.

У своїй діяльності Розумовський опирався на козацьку старшину. Рада старшини замінила загальновійськову козацьку раду. Гетьман обмежив право переходу селян, зміцнював права козацької старшини. Хоча влада гетьмана була велика, царський уряд контролював всю фінансову систему Гетьманщини. А самому гетьману заборонялося вести переговори з іншими державами, він не мав права призначати козацьких полковників.

Період гетьманства К. Розумовського називали «золотою осінню української автономії».

У 1762 р. до влади в Російській імперії прийшла Катерина II. Вона вирішила остаточно знищити автономію Гетьманщини. У листопаді 1764 р. було видано указ про ліквідацію гетьманської влади. Замість гетьманського управління владу перебрала Малоросійська колегія на чолі з графом П. Рум’янцевим. У 1781 р. було ліквідовано полковий адміністративний розподіл. Лівобережну Україну поділили на намісництва (Київське, Новгород-Сіверське, Чернігівське). У 1783 р. було ліквідовано козацьке військо. Козаки переводилися до розряду державних селян.

1783 р. в Лівобережній та Слобідській Україні було введено кріпацтво. У 1785 р. українська старшина була зрівняна в правах з російським дворянством.

Із 70-х pоків XVIII ст. царський уряд Катерини II починає поетапну ліквідацію Запорозької Січі.

Основні причини

• Успішне завершення російсько-турецьких війн.

• Перенесення кордону Російської імперії на південь до Чорного моря.

• Втрата Запорозькою Січчю свого військового значення в боротьбі з турками та татарами.

• Участь козаків у повстаннях проти Речі Посполитої та Російської iмпepiї (гайдамацький рух, селянська війна під керівництвом Є. Пугачова, селянські повстання проти феодального гніту).

• В абсолютистській централізованій державі, якою була Росія, недоречними були демократичні порядки та республіканська форма правління, які мала Січ.

• Зміцнення в Pociї феодальних порядків (прагнення старшини та дворян захопити велику кількість родючих земель, закріпачити козаків).

Навесні 1775 р. Катерина II доручила генералу Петру Текелію захопити з військом Січ, знищити Kіш та встановити над козаками «єдине начальство». У червні 1775 р. війська Текелія оточили Січ та зруйнували укріплені споруди. Артилерія та клейноди були вивезені, частина старшини заарештована, козацтво переведене в селянський стан.

У ceрпнi 1775 р. в царському маніфесті Катерини II офіційно оголошувалося про ліквідацію запорозького козацтва та самої назви «запорозький козак». Запорозькі козаки або перетворювалися на кріпаків, або переселялися на Кубань, Кавказ, Дунай та за Дунай. Там вони заснували нові січі. Землі Запорозької Січі були роздані у володіння дворянам та старшині.

Останнім кошовим отаманом Запорозької Січі був Петро Калнишевський (1690— 1803 рр.). Десять років поспіль козаки обирали його кошовим отаманом. Кілька зимівників Калнишевського перетворилися на населені пункти, наприклад селище Петрівка (поблизу Дніпропетровська). Саме звідси походить всесвітньо відомий художній промисел — петриківський розпис. П. Калнишевський дбав про будівництво храмів у межах Вольностей Війська Запорозького, надаючи великі кошти на їx спорудження. За його участі було створено церковно-приходські школи в паланкових поселеннях, січові школи. П. Калнишевський їздив до Петербурга відстоювати права запорожців від зазіхань російського уряду.

Після зруйнування Січі П. Калнишевський за наказом Катерини II без жодних підстав був заарештований та засланий до Соловецького монастиря (Архангельська обл.). Понад чверть століття він провів в одиночній камері, доки 1801 р. не був звільнений указом Олександра I. Але за власним бажанням П. Калнишевський залишився у монастирі, де помер у віці 112 років. Його могила на головному подвір’ї Соловецького монастиря збереглася до наших часів.

Демократичний характер козацьких порядків не відповідав колоніальній політиці царизму. У другій половині XVIII ст. залишки української автономії були знищені. Козацтво як політичну силу Гетьманщини було ліквідовано. В Україні встановлювався суспільно-політичний устрій, характерний для всієї царської Росії.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Московські статті	\|	Сутність і особливості стратегії підприємства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.