• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Порівняльна характеристика моделей валютних криз І та ІІ покоління

За умови продовження чинної фіскальної і грошово-кредитної політики золотовалютні резерви можуть бути повністю вичерпаними ® як наслідок девальвація ® приватні агенти здійснюють спекулятивну атаку ще до повного вичерпання золотовалютних резервів.

Обсяги золотовалютних резервів не дозволяють запобігти валютній кризі, а лише впливають на час її настання.

Час настання валютної кризи пояснено Р.Фладом та П.Гарбером – за допомогою концепції тіньового плаваючого курсу.

Плаваючий курс матеріалізується, якщо фіксований курс буде порушений у будь-який заданий час ® збалансовує попит і пропозицію на ринку за певного рівня внутрішнього кредиту.

При математичному розрахунку кризи згідно моделі Першого покоління поєднують лінійне правило поведінки приватних агентів з лінійною поведінкою уряду.

В результаті, значення фундаментальних показників поділяють на два діапазони:

1) за несприятливих фундаментальних показників (зона нестабільності) – валютна криза обов’язково відбудеться;

2). за сприятливих (зона стабільності) – валютна криза не відбудеться

Моделі «Другого покоління» (праці М. Обствельда) базуються на таких трьох компонентах:

ü в уряду є причини відмовитися від фіксованого обмінного курсу;

ü існують причини підтримати обмінних курс (зазначені два мотиви повинні бути несумісними);

ü ціна підтримки фіксованого обмінного курсу має зростати на той випадок, якщо ринкові оператори чекають на відмову від фіксованих курсів. Потреба в такій відмові може виникнути, коли зобов’язання країни в національній валюті стають обтяжливими. Одним із прикладів може слугувати великий внутрішній борг, який уряду необхідно скоротити шляхом зниження його реальної ціни, що неможливо в разі підтримки фіксованого обмінного курсу. Мова може йти також про безробіття, викликане негнучкою зарплатою. На такому ринку праці слід проводити експансіоністську грошову політику, яка погано поєднується з фіксованим курсом.

Модель М.Обствельда – роль номінальних процентних ставок і зростання заробітної плати у створенні оберненого зв’язку між поведінкою приватних агентів і держави.

Очікування девальвації ® підвищення номінальної процентної ставки ® підвищення витрат на обслуговування державного боргу і підсилення очікування девальвації.

У другій моделі – пояснення, як девальвація провокується бажанням уряду компенсувати негативні шоки виробництва:

Очікування девальвації ® підвищення темпів зростання заробітної плати ® зменшення конкурентоспроможності національних компаній і підсилення очікування девальвації.

Методи «теорії ігор» М.Обствельда визначають можливість існування множини рівноваги і виникнення самореалізаційних валютних криз за допомогою моделювання поведінки трьох суб’єктів:

ü уряду;

ü двох приватних агентів.

І. обсяг золотовалютних резервів більший за кошти (у національній валюті) обох приватних агентів ® спекулятивна атака на національну валюту не відбувається (уряд може захистити фіксований валютний курс, а приватні агенти матимуть збитки у вигляді трансакційних витрат);

ІІ. обсяг золотовалютних резервів менший за кошти одного приватного агента ® будь-який агент матиме стимул та можливості здійснювати спекулятивну атаку на національну валюту;

ІІІ. обсяг золотовалютних резервів більший за кошти одного, але менший за кошти двох приватних агентів ® жоден агент сам по собі не зможе здійснити спекулятивну атаку (лише якщо разом).

Окрім золотовалютних резервів М. Обствельд бере до уваги сукупність фундаментальних показників.

Напрями подальших теоретичних досліджень механізму виникнення валютних криз можна поділити на три групи:

ü зміна припущень моделей;

ü конвергенція І і ІІ поколінь;

ü виявлення нових факторів і каналів виникнення та поширення валютних криз.

Створення нових теоретичних моделей валютних криз у науковій літературі відбувалось у напрямах: зміна припущень моделей, конвергенція моделей першого і другого поколінь, виявлення нових факторів і каналів виникнення валютних криз.

При математичному розрахунку кризи згідно моделі Другого покоління враховують одну чи більше не лінійності.

У порівнянні з математичним розрахунком моделі першого покоління, у моделі другого покоління визначають третій діапазон фундаментальних значень (зона можливої атаки, зона готовності до атаки), за яких існує множинна рівновага (економіка може перебувати у двох рівноважних станах): «добра» (валютна криза не відбувається); «погана» рівновага (валютна криза). Перехід з однієї точки рівноваги відбувається внаслідок зміни очікувань приватних агентів, а не зміни фундаментальних показників.

Рис. 3.2. Класифікація теоретичних моделей валютних криз[49, с. 54].

Моделі «першого і другого покоління» тією чи іншою мірою пояснюють кризи 1990-их рр. Так, криза в Росії 1998 р. найімовірніше була спричинена елементами, розглянутими в канонічній моделі, тоді як у кризі 1992 р. фунта стерлінга свою роль відіграли ідеї моделі «другого покоління». Водночас у більшості країн Азії, постраждалих від кризи 1997-1998 рр. жодна із цих теорій немала великого значення. Виникає потреба у розробці моделей «третього покоління» для того щоб пояснити причини минулих криз так і для їх запобігання в майбутньому.

У більшості випадків, при побудові моделей «третього покоління» у центрі уваги знаходиться банківська система – а саме надмірне кредитування. Деякі вчені намагаються пояснити валютну кризу як побучний ефект банківської паніки (багато клієнтів банку намагаються одночасно відкликати депозити, тоді як банківських резервів для цього не достатньо).

Модель М. Дулі – причина валютних криз – дисбаланс між золотовалютними резервами центрального банку і зобов’язаннями, гарантованими урядом.

Г.Кальво – причина валютних криз – вразливість банківської системи (невідповідність строків активів комерційних баків строкам їх зобов’язань).

Р. Флад, Н.Маріон – фактори, що впливають на виникнення валютних криз:

- податкова політика;

- процентна політика;

- премія за ризик;

- номінальний державний борг;

- частка державного боргу у центральному банку;

- величина фіксованого валютного курсу;

- величина майбутньої допомоги банкам;

- середнє значення шоку і його варіації;

- валютні резерви.

М. Блехер, Л.Шумахер – впливає на виникнення валютних криз – платоспроможність центральног банку.

Існують також інші напрями досліджень. Так, Р.Чанг і А.Веласко у своїй моделі розглядають міжнародну ліквідність. Фінансова система країни вважається неліквідною, коли її потенційні короткострокові зобов’язання в іноземній валюті перевищують обсяги іноземної валюти, до якого у країни є доступ при повідомленні за короткий строк.

Канали поширення валютних криз поділяються на види:

ü Г.Камінскі, Р.Лайонз, С.Шмуклер – 1) переливи, пов’язані з фундаментальними факторами; 2) поширення, пов’язане зі спільною причиною; 3) поширення, не пов’язане з фундаментальними факторами;

ü М.Фрацшер – поширення внаслідок фінансової взаємозалежності, взаємозалежності реальних секторів економіки країн і екзогенних змін настроїв інветорів;

ü М.Томчинська – 1) спільний системний зв’язок; 2) макроекономічні зв’язки; 3) чисте поширення.

Чугаєв О. – Канали поширення валютних криз поділяються на пов’язані з участю в міжнародній торгівлі (дво- і багатостороння торгівля) і участю в міжнародному русі капіталу. Останні включають втрати від закордонних інвестицій; відтік капіталу внаслідок схожості країн у формі системного зв’язку, спільного членства або пов’язаності цін на активи; відтік капіталу внаслідок переоцінки ризику; відтік капіталу безвідносно особливостей країни внаслідок погіршення фінансового стану іноземних інвесторів або стадної поведінки; погіршення умов притоку капіталу (див. Рис.3.3).

Можливі ситуації збігу у часі валютних криз:

1. валютні кризи виникли незалежно, ї їх слідування є випадковим;

2. спільна причина валютних криз (спільні загальносвітові шоки);

3. валютні кризи в одній країні провокують появу їх у інших .

Комбінований характер валютних криз є відображенням процесів зростання, взаємозалежності валютного і фінансового ринків, котрі стали характерною особливістю розвитку світової економік кінця 1990-их років, що зумовлює необхідність констатування мультиплікативної природи валютних потрясінь. Причини кризи завжди визначають її характер та «сценарій проходження», під яким розуміється специфіка динаміки окремих показників (капіталопотоки між країнами, динаміка валютного курсу і процентних ставок, тощо), а також особливості поведінки основних суб’єктів фінансової системи.

Характеристика кризових явищ буде неповною без урахування таких понять, як «трансфер кризи», «ланцюговий трансфер» і «недосконалі цикли».

Трансфер кризи (кризової ситуації) – це свідомі дії однієї країни стосовно іншої (як правило, менш розвинутої), що загрожують останній тяжкими кризам, зниженням конкурентоспроможності національної економіки і звуженням її присутності на ринках, погіршенням підприємницького та інвестиційного клімату, деградацією соціальної та екологічної ситуації. Ланцюговий трансфер криз – послідовне (ланцюгове) перенесення криз із більш розвинутих до менш розвинутих країн, і з взаємодією понад двох країн.

Рис. 3.3. Канали поширення валютної кризи

Недосконалі цикли – це такі, траєкторія яких деформована внаслідок трансферу їхньої кризової стадії з розвинутих країн до економічно залежних від них держав. При цьому, чітка синусоїдна траєкторія циклів спотворюється як у розвинутих, так і у залежних від них країн.

Трансфер різноманітних кризових ситуацій і факторів реалізується через багато механізмів, серед яких наступні:

ü провокування фінансових криз (через спекуляції на фондових ринках реалізується з використанням «віртуальної» економіки);

ü тиск через міжнародні фінансові організації (МФО) (в процесі кредитування країн з перехідною економікою нав’язують певні умови, що висуваються в інтересах головних акціонерів МФО і можуть викликати проблеми у країн-реципієнтів);

ü переміщення екологічно небезпечних виробництв (дозволяє розвинутим країнам вирішити проблему екологізації своєї економіки за рахунок «експорту» або утилізації відходів від «брудних» виробництв);

ü штучне подовження життєвого циклу продукції на ринках інших країн (дозволяє розвинутим країнам вирішити проблеми затоварювання та утилізації);

ü експорт застарілих технологій і консервація відсталості інших країн (дає розвинутим країнам змогу утримувати лідерство в науково-інноваційній сфері, перекачувати до себе фінансові ресурси підприємств-ліцензіатів);

ü нерівномірний розподіл прямих іноземних інвестицій(організація масованого відпливу капіталу з цих країн за короткий проміжок часу);

ü недобросовісна поведінка іноземних інвесторів (скидання у менш розвинуту країну застарілих технологій; захоплення перспективних сфер економіки країни-реципієнта; згортання виробництва і науково-технічних робіт з метою переведення їх за кордон; купівля підприємства з метою його перепродажу; перетворення компанії країни-реципієнта в технологічний придаток);

ü викачування природних ресурсів і напівфабрикатів (дозволяє розвинутим країнам зберігати власні ресурси);

ü поглинання незахищених інтелектуальних продуктів (можливе внаслідок низького рівня їхнього правового захисту і браку коштів для роботи в країнах з перехідною економікою);

ü диспаритет у торгівлі високотехнологічними товарами і послугами (сальдо в торгівлі високотехнологічними товарами і послугами усталюється на користь розвинутих країн);

ü залучення найпродуктивніших трудових ресурсів (інтелектуальний потенціал молоді скуповується через Інтернет за низькою ціною (гранти, стажування, вигідні умови роботи чи навчання) без зайвих соціальних витрат.);

ü дискримінація у зовнішній торгівлі (пов’язане із зміною конфігурації відновлення розвинутих країн);

ü вигоди від перекладання податкового тягаря (стає можливим внаслідок проштовхування податкових реформ у країнах з перехідною економікою).

Регіоналізація валютної кризи трактується як регіональне інтерференційне поширення кризових тенденцій із збереження екстраполяційного ефекту валютного потрясіння, викликаного взаємопов’язаністю торговельно-фінансових зв’язків у межах регіону. На основі аналізу історичних прикладів перенесення криз із однієї країни в іншу (Аргентина (1890 р.), США (1907 р.), Мексика (1994 р.), Таїланд (1997 р.), Бразилія (1999 р.), Аргентина (2001 р.), Туреччина (2002 р.)) дослідники наголошують, що ступінь відкритості чи закритості певної країни на ринку товарів та послуг хоча і може претендувати на чинник розвитку кризових подій але не є визначальним (частка експорту товарів та послуг із Аргентини і Бразилії до Мексики під час «текіли» кризи не перевищувала 2,4% від загального експорту: Індонезії, Кореї, Малайзії, Філіпін до Таїланду напередодні азіатської кризи – 3,6%, Бразилії, Сянгану, Мексики до Росії у серпні 1998 р. – 1,4%).

Таблиця 3.4

Переглядів: 1291