Криза зовнішньої заборгованості

Боргова криза як початкова причина фінансових криз - фінансова ситуація, за якої група найбільших позичальників виявляється не в змозі платити по боргам і / або формує збитки, що призводять їх на межу дефолтів [5, с. 74].

Причиною боргової кризи (кризи зовнішньої заборгованості) може слугувати ситуація, коли зобов’язання уряду перевищують його ресурси. У цьому випадку, уряд не в змозі самостійно, при недостатніх наявних фінансових ресурсах, повністю покрити цей розрив, а отже, змушений звернутися до додаткових запозичень.

Зі зростанням величини боргу зростає ризик того, що уряд не зможе обслуговувати борг.

Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу. Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:

• аналіз кредитоспроможності – можливості країни позичати кошти;

• оцінку платоспроможності – здатності обслуговувати борг;

• контроль рівня зовнішньої заборгованості;

• контроль за складом зовнішнього боргу.

З цією метою використовуються показники заборгованості – індекси заборгованості, які вимірюють різні складові зовнішнього боргу. До стандартних показників заборгованості належать:

- відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП;

- відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та державних доходів;

- коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Боргова криза – це криза зовнішньої заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричиняє падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. Реструктуризація боргу — одна з форм реорганізації умов боргу, у процесі якої боржники та кредитори домовляються про відстрочення виплат заборгованостей за основною сумою кредиту та за процентами, сплата яких повинна настати у певний час, а також про новий графік таких платежів [34].

Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках “Паризького клубу”. Найбіднішим країнам-боржникам з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами “Паризького клубу”. Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов'язань; зниження відсотків на обслуговування боргу.

Під борговою стратегією розуміють систему врегулювання боргових проблем країн, що мають труднощі в обслуговуванні боргових зобов’язань за зовнішніми запозиченнями і відновлення їх платоспроможності.

Боргова стратегія повинна включати три взаємозв’язані блоки заходів:

1. заходи з макроекономічної стабілізації і структурних перетворень, спрямовані на формування адаптивної економіки, здатної функціонувати в умовах глобалізації, забезпечувати подальше зростання, соціально-економічний розвиток та підтримку екологічної рівноваги.

2. заходів у межах боргової стратегії включає ринкові і неринкові, концесійні (з грант-елементом) і неконцесійні методи полегшення боргового навантаження і зниження зовнішнього боргу і платежів з його обслуговування.

3. боргової стратегії стосується до збільшення припливу валютно-фінансових ресурсів у країни-боржники.

Економісти Світового банку використовують такі критерії для оцінки становища країни із зовнішнім боргом. Зокрема, Гай Пфефферман виділяє такі:

1) кредитні кошти мають інвестуватися в продуктивну сферу економіки. Причому ці інвестиції мають бути настільки рентабельними, щоб, як мінімум, відшкодувати затрати на обслуговування боргу. Ідеться про так звану «позитивну прибутковість інвестицій», тобто коли доходи від них покривають принаймні виплату боргу і процентів. У багатьох країнах ця вимога закріплена законом і навіть внесена до конституції.

2) сукупні національні заощадження мають бути настільки більшими за сукупні національні інвестиції, щоб різниця покривала принаймні проценти за попереднім запозиченням;

3) приріст сукупного продукту має перевищувати приріст населення;

4) держава має бути здатною залучати ресурси ззовні для обслуговування боргу (мається на увазі кредитоспроможність країни). На сьогодні ситуація в Україні є такою, що не сприяє підвищенню її кредитного рейтингу і свідчить про збільшення «суверенного ризику» (ризику того, що уряд відмовиться виконувати свої зобов’язання) [34.].

Як відомо, оцінку рівня боргового тягаря в державі, здійснюють з точки зору методології, чітко розмежовуючи два поняття:

- платоспроможність у широкому розумінні (або загальна платоспроможність);

- платоспроможність у вузькому розумінні (або стан ліквідності).

Впродовж більш як двадцяти останніх років світова кредитна історія характеризується значною кількістю криз зовнішньої заборгованості в країнах світу та проблемами міжнародної ліквідності.

Незмінним залишається, у випадку криз зовнішньої заборгованості, політики перегляду боргу або пролонгації строків погашення.

Загалом, за твердженням О. М. Мозкового та Т. Є. Оболенської історію світового боргу варто поділяти на три цикли (етапи) розвитку:

1. (1980-1985 рр.) - основна причина кризи – проблеми короткострокової ліквідності країни. Цей період характеризувався заборгованістю країн світу (великі країни із середнім доходом, на прикладі Бразилії та Мексики) переважно перед основними комерційними банками або припадала офіційним кредиторам.

Основним напрямом подолання боргової кризи - перегляд умов погашення боргу шляхом перенесення строків погашення основної суми боргу.

Така стратегія оберталася для боржника нарощуванням його загальних боргових зобов’язань і значним зростанням майбутніх зобов’язань з обслуговування боргу;

2. (1985-1989 рр.) - причина кризи - затримка здійснення внутрішніх соціальних та політичних реформ, що не покращувало економічну ситуацію в країнах. Основними проблемами постають напрями подолання боргової кризи країнами, що розвиваються (відчули на собі надто великий тягар заборгованості відносно потенціалу їх економіки).

Основною стратегією подолання криз боргу стала запропонована політика підтримки та стимулювання боржників Дж. Бейкера (міністр фінансів США). Боржники зобов’язувались продовжувати: виконувати поточні зобов’язання з обслуговування боргу та умови угод з міжнародними фінансовими організація взамін на можливість одержання нових кредитів. Боржники мали змогу використати кредити на структурну перебудову та стимулювання економічного зростання. Додаткові кошти мали надати комерційні банки та багатосторонні банки розвитку;

3. (з 1989 р. і до тепер) - «криза боржника». Особливість - нова стратегія погашення боргу на основі принципу скорочення заборгованості (Н. Брейді). У 1988 р. на Економічному саміті у Торонто було проголошено звернення до Паризького клубу щодо полегшення тягаря заборгованості найменш розвинутим країнам та прийняти комплекс нових заходів. Згідно «Торонтських умов» передбачалось скорочення боргу (обслуговування) або подовження строків погашення офіційної двосторонньої заборгованості [34.].

На сучасному етапі розвитку європейських країн актуальним постає криза заборгованості Греції. Криза в Греції провокує виникнення кризових ситуацій у всій євро зоні, що є негативним та загрозливим для економік країн.

Стосовно Іспанії, то Міжнародна рейтингова агенція Standard & Poor's понизила на один відсоток її кредитний рейтинг у зв’язку з високим рівнем безробіття та заборгованості приватного сектора.

Очікується, що запропонований Францією та Німеччиною новий план подолання боргових криз в євро зоні буде ефективним та дієвим. Оскільки Франція і Великобританія у 2010 році почали реалізовувати заходи бюджетної консолідації, то їх борговий тягар, на відміну від США, помітно знизився.

Один із заходів, на які Франція пішла раніше за інші країни євро зони - це здійснення пенсійної реформи - підвищення пенсійного віку на 2 роки, а також прийняті заходи по демотивації раннього виходу на пенсію.

Така реформа помітно покращує кредитоспроможність держави в перспективі, помітно знижує майбутні компенсаційні виплати.

У 2009 р. S&P присвоїло рейтингу Великобританії «негативний» прогноз, а в жовтні 2010 року змінило його на «стабільний», після того як коаліційний уряд прийняв всеосяжну програму фіскальної консолідації, виконання якої почалося у 2010 р.

Стан фінансів Німеччини, рейтинг якої перебуває також на вищому рівні, більш здоровий, і її боргове навантаження скорочується.

Канада в 1990-х роках проводила послідовну політику бюджетної консолідації, у 2011 р. її борговий тягар складає близько 30% ВВП.

Уряд Канади займається припиненням заходів бюджетного стимулювання, йому потрібно привести бюджет у рівноважний стан.

Оцінка боргової безпеки держави була б не повною без врахування критеріїв та індикаторів напрацьованих фахівцями міжнародних фінансових організацій. Зокрема, наприклад, у Керівництві по статистиці зовнішнього боргу МВФ (2003 р.) [5, 174] запропоновано перелік "боргових індикаторів" (Debt Indicators), які розподілено на п'ять груп (див. табл. 4.1).

Таблиця 4.1

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Специфіка прояву валютної кризи і кризи платіжного балансу	\|	Боргові індикатори МВФ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.