Визначення рівня фізичної працездатності

Отже, організм має резервні потужності й здатний підсилювати у разі необхідності свої функції для забезпечення оптимального функціонування в умовах несприятливого впливу різноманітних чинників.

Якщо виміряти ці резервні потужності, можна зробити висновок про рівень фізичної працездатності (рівень здоров’я) людини. Вважається, що найдостовірніше про рівень фізичної працездатності свідчать резервні потужності серцево-судинної системи. Тому їх найчастіше й вимірюють.

Нині відомо багато методів визначення резервних потужностей серцево-судинної системи. Ці методи є прямі й непрямі. Прямі методи значно точніші. Але їх можна застосувати лише в умовах спеціального кабінету функціональної діагностики, обладнаному досить дорогою апаратурою, під керівництвом лікаря. До того ж вони можуть бути небезпечні, оскільки потребують, щоб обстежуваний виконував роботу максимальної потужності.

Непрямі методи значно простіші, хоча й менш точні. До них належать так звані функціональні тести. Деякі з них можна проводити самостійно. Суть цих тестів полягає у виявленні реакції серцево-судинної системи на стандартне фізичне навантаження (фізична робота відомої потужності). Під час, або відразу після стандартного фізичного навантаження, підраховують ЧСС. Резервні потужності серцево-судинної системи й усього організму більші у того, в кого ЧСС під час стандартного фізичного навантаження, порівняно із станом спокою, зростає меншою мірою, а також у кого ЧСС швидше повертається до вихідного рівня.

Проводити діагностику слід не менш ніж через 2 години після їжі у врівноваженому психоемоційному стані. Навантаження виконувати рівномірним темпом. Під час кожного вимірювання потрібно намагатися, щоб навантаження та зовнішні умови були однакові.

Пропонуємо кілька доступних функціональних тестів для діагностики рівня фізичної працездатності.

1. Ортостатична проба. Приблизне уявлення про тренованість серця можна зробити, визначивши, на скільки збільшується ЧСС при переході з положення «лежачи» у положення «стоячи». Для цього потрібно лягти на спину й після 5-хвилинного відпочинку підрахувати ЧСС за 1 хв. Встати і через 1 хв. знову підрахувати ЧСС. Якщо ЧСС збільшилася менш ніж на 10 скорочень — відмінно, на 11—15 — добре, до 25 — задовільно, більше 25 — погано.

2. Функціональна проба Руфьє.

Методика проведення така.

Після 3—5 хв. відпочинку у положенні сидячи в обстежуваного підраховують пульс кожні 15 с, доки не буде отримано 2—3 однакові цифри. Отримані дані записують до протоколу і виконують навантаження.

Учень повинен виконати 30 присідань з витягнутими вперед руками впродовж 45 с. Потрібно самостійно і голосно проводити рахунок («один», «два» …), що дає змогу уникнути затримки дихання.

Під час виконання проби необхідно стежити за збереженням стандартних умов виконання навантаження, за зовнішніми ознаками втоми дитини.

Після закінчення присідань учень сідає і проводиться підрахунок ЧСС за перші 15 с та за останні 15 с першої хвилини відновлення. Оцінку функціональних можливостей серцево-судинної системи проводять за індексом Руфьє (ІР), що розраховується за формулою:

ІР = (4 × (ЧСС1 + ЧСС2 + ЧСС3) – 200) : 10

де: ЧСС1 — пульс за 15 с у стані спокою; ЧСС2 — пульс за перші 15 с першої хвилини відновлення; ЧСС3 — пульс за останні 15 с першої хвилини відновлення.

Рівні функціонального резерву серця визначаються з урахуванням п’яти градацій:

менше 3 — високий рівень;

4—6 — вище середнього (добрий);

7—9 — середній;

10—14 — нижче середнього (задовільний);

більше 15 — низький.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Працездатності (рівня здоров’я)	\|	Поняття про фізичні навантаження. Дозування фізичних

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.