Державний устрій

Важливою ознакою держав витупає державний лад (устрій). При його дослідженні виділяють два аспекти – вертикальний розподіл влади (форма правління) і горизонтальний (тобто територіальний) розподіл влади (адміністративно-територіальний устрій). Методика дослідження державного ладу відображена на рис. 2.1. Як бачимо, залежно від принципів організації верховної влади та способу взаємодії між її основними гілками (законодавчою, виконавчою, судовою) виділяють чотири форми правління, а залежно від принципів побудови стосунків між центральними і місцевими органами влади та ступеню розвитку самоврядування виділяють дві форми адміністративно-територіального поділу.

Рис. 2.1. Схема вивчення державного устрою

Форми правління держав.

1. Більшість держав світу – республіки (149). Республіка – це така форма правління, за якої всі органи влади є виборними.

Залежно від розподілу повноважень між парламентом і президентом республіки поділяються на президентські, парламентські, парламентсько-президентські і президентсько-парламентські. Типово президентськими республіками є США та більшість країн Латинської Америки. У таких республіках обраний всім народом президент має широке коло повноважень, він одночасно є і главою держави, і главою уряду (посади прем’єр-міністра може не бути). Парламент виконує виключно законодавчі функції і має лише опосередкований вплив на уряд.

У парламентських республіках уряд формується парламентом. Уряд очолює, як правило, лідер тієї політичної партії, яка набрала більшість голосів на виборах в парламент. Парламент не тільки створює закони, але й спрямовує діяльність уряду. У парламентських республіках теж може бути президент (як, наприклад, у ФРН, Італії, Австрії, Ізраїлі, Індії), але його повноваження досить обмежені, мають переважно представницький характер (керівництво нагородною системою, приймання вірчих грамот від іноземних послів і т.д.). До того ж цей президент часто обирається парламентом, а не всіма виборцями.

Парламентсько-президентські і президентсько-парламентські республіки (більшість держав Центральної Європи) у різних комбінаціях поєднують владу парламенту і президента, функції яких розподілені згідно конституцій.

2. Монархія – форма правління, за якої політична влада успадковується. Монархій в світі – 30 (17 королівств, 4 емірати, 3 султанати, 3 князівства, 1 герцогство, 1 імперія, 1 папська держава). Найбільше монархій сконцентровано у Старому Світі (Європа – 12, Азія – 13, Африка – 3), у Новому Світі їх всього 2 (в Океанії – Тонга та Західне Самоа), а в такій частині світу, як Америка, взагалі немає монархій.

Монархії поділяються на конституційні (обмежені) та абсолютні (необмежені). У конституційних монархіях влада монарха суворо обмежена конституцією. Монарху, як правило, залишаються лише символічні представницькі функції. Таких монархій в сучасному світі, безумовно, більше. Прикладами можуть слугувати Швеція, Норвегія, Данія, Великобританія, Іспанія, Марокко, Японія та інші. В абсолютних монархіях влада монархів не обмежується, вони особисто очолюють всі її гілки – законодавчу, виконавчу, судову. Фактично будь-який документ за підписом монарха одразу отримує силу закону. Прикладами абсолютних монархій слугують Бруней, Кувейт, ОАЕ, Оман, Свазіленд. Різновидом абсолютних виступають теократичні монархії (Ватикан, Саудівська Аравія), в яких монарх водночас є і главою церкви, і главою держави.

Бувають і певні різночитання державного статусу: Андорра фактично є республікою, але формально вона – конституційна монархія під подвійним протекторатом (з боку Франції сувереном виступає президент, з боку Іспанії – єпископ Урхельський).

3. Джамахирія (з арабської мови – народовладдя, влада мас) – форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади (зокрема замість парламенту вищим законодавчим органом являється Всенародне Зібрання); вважається, що всі політичні рішення приймаються усім народом.

Джамахирія в світі одна (Лівія). Переклад терміну з арабської мови аналогічний перекладу з грецької мови терміну «республіка». Але це не дає підстав ототожнювати джамахирію як форму правління з республікою, адже джамахирія не має традиційних республіканських інституцій (зокрема парламенту).

У світовій політичній історії найближче до ідеї джамахирії стоїть народне віче, добре відоме у Давній Греції та й на теренах Київської Русі, потім трансформоване у козацький сход в Козацькій республіці. Механізм реалізації такого народовладдя детально описаний у багатьох історичних документах.

Збори Спартанської ради старійшин відбувалися на великому полі, де не було ані храмів, ані галерей, окрім однієї невеликої будівлі без вікон. В цьому приміщенні знаходилися члени «лічильної» комісії. Виборчий процес або затвердження певних рішень відбувалися вітанням вголос всіх присутніх. «Лічильна» комісія не могла бачити претендента або чути конкретні виступи, натомість вона фіксувала потужність вигуків, за якою і визначалися переможці.

Д.І. Яворницький описав для нащадків процес обрання кошового отамана у Запорізькій Січі. Попередній кошовий отаман звертався до січового товариства: «Панове-молодці! У нас сьогодні новий рік, чи не бажаєте Ви, за старим звичаєм, перемінити свою старшину і замість неї обрати нову?». Якщо товариство було задоволене своєю старшиною, то на це запитання лунала відповідь: «Ви добрі панове, пануйте ще над нами». Якщо ж над майданом западала тиша – знак недовіри – тоді кошовий, суддя, писар клали на стіл символи своєї влади і, подякувавши всім за шану, уходили. Після цього козаки висували кандидатів. Кандидати теж мали піти з ради до своїх куренів. Так своєрідно забезпечувалася таємниця голосування. А вже після обрання однієї з кандидатур старі й найповажніші козаки йшли до обраного в курінь і просили його стати кошовим. Обраному належало двічі відмовитися, і тільки за третьою пропозицією він брав до рук булаву. Довбиш бив у литаври, а старі січовики посипали голову кошового піском та брудом, щоб не забував свій родовід і не прагнув володарювати над товаришами.

В сучасних умовах ідеї джамахирії найкраще можуть бути реалізовані через механізм референдумів (плебісцитів), якщо вони матимуть законодавчу силу, тобто їх рішення будуть обов’язковими для виконання органами державної влади різних ієрархічних рівнів.

4. Держава в складі британської Співдружності націй (14). До самої Співдружності входить близько 50 країн, практично всі колишні британські колонії – Індія, Шрі Ланка, Малайзія, Бруней та інші. Але для 14 держав, які добровільно обрали британську королеву символом найвищої державної влади (щоправда, свої можновладні функції королева делегує генерал-губернаторам), британська Співдружність стає формою правління (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Тувалу, Ямайка, Барбадос та інші). Деякі з названих держав навіть використовують зовнішні атрибути Великобританії (частково копіюють державний прапор, в якості гімну використовують британський «Боже, бережи королеву» тощо). Генерал-губернатор за своїми функціями близький до президента у парламентських республіках (але підкреслимо, що він призначається британською королевою, а не обирається народом або парламентом; та й прем’єр-міністр в цих державах приносить присягу на вірність королеві).

З метою уникнення термінологічних непорозумінь (адже британська Співдружність націй – це водночас і міждержавне інтеграційне об’єднання для 54 суб’єктів політичної карти світу, і специфічна форма правління для 14 держав), в англомовній географічній літературі для позначення цієї форми правління використовується інша назва – «Королівство Співдружності».

При цьому мешканці Королівств Співдружності є громадянами своїх держав, а не підданими Великобританії, відповідно, такі держави в складі британської Співдружності націй здійснюють незалежну внутрішню й зовнішню політику. Цікаво, що всі Королівства Співдружності розташовані в Новому Світі (9 в Америці, ще 5 – в Австралії та Океанії).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Адміністративно-територіальний поділ (устрій)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.